Відповідно до ст. 6 Лісового кодексу України всі ліси в Україні є власністю держави. Право державної власності на ліси є юридич­ним вираженням націоналізації лісів. Державна власність на ліси є головною умовою забезпечення підвищення продуктивності охоро­ни та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задо­волення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі науково обгрунтованого раціонального використання.

Право власності на ліси — це центральний інститут лісового права, котрий включає в себе сукупність правових норм, спрямо­ ваних на регулювання відносин власності на ліси з метою захисту, розвитку, охорони цих відносин та раціонального використання і відтворення лісів. В об'єктивному значенні право власності на ліси — це така сукупність правових норм, яка закріплює володіння, ко­ристування і розпорядження лісами, а також забезпечує охорону і захист права власності від протиправних дій третіх осіб.

Право власності на ліси у суб'єктивному значенні — це закріплення відповідними нормами лісового права можливості конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися належними йому лісами на свій розсуд у межах закону. Це суб'єктивне право має абсолютний характер: правомочному суб'єкту протистоїть необмежена кількість зобов'язаних осіб, які не повинні своїми діями порушувати це право.

Отже, усі ліси в Україні є власністю держави. Держава як єди­ний власник визначає порядок і умови користування лісами, сис­тему органів управління у галузі використання лісових ресурсів, способи охорони та захисту лісових багатств'.

Зважаючи на вищезазначене, суб'єктом права власності на ліси є держава. У той же час ст. 13 Конституції України, ст. 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначають, що природні ресурси України, у тому числі і ліси, є власністю українського народу, який має право на володіння, ви­користання та розпорядження природними багатствами держави.

За змістом право власності на ліси включає в себе сукупність повноважень власника щодо права володіння, права користування та права розпорядження лісами.

Право володіння лісами — основне положення закону, в якому об'єкт володіння знаходиться у сфері фактичної влади уповноваже­ного суб'єкта. Держава володіє всіма лісами України на титулі пра­ва власності. Усі інші суб'єкти володіють лісами на праві користу­вання.

Право користування лісами реалізується державою через відповідні державні органи управління, підприємства, установи, організації та громадян, за якими закріплені ліси як об'єкт охоро­ни, управління та використання. Під правом користування слід ро­зуміти забезпечену законом можливість їх господарської експлуа­тації та вилучення з них корисних властивостей і доходів. Під пра­вом розпорядження лісами слід розуміти юридичну можливість держави як власника вчиняти розпорядчі дії відносно лісів. Відповідно до лісового законодавства від імені держави лісами роз­поряджається Верховна Рада України, яка, у свою чергу, має пра­во делегувати свої повноваження у розпорядженні лісами відповідним радам. Держава через визначені законом органи надає лісові ресурси у користування, вилучає їх з користування, здійснює планування лісового господарства, облік лісів, їх відтворення, лісо­розведення тощо. При цьому держава у законодавчому порядку визначає цільове та господарське призначення лісів залежно від ви­мог їх раціонального використання та охорони, встановлює умови і порядок користування ними, розподіляє і перерозподіляє ліси між користувачами'.

Об'єктом права власності на ліси є усі ліси України, які станов­лять її лісовий фонд. Уся сукупність дерев, чагарників, іншої лісо­вої рослинності, які віднесені до поняття лісу, визначаються об'єктами права державної власності, доки вони ростуть на землі. Зрубані дерева, чагарники та інші лісові ресурси не є частиною лісу, вони перетворюються на його продукцію, яка є самостійним об'єктом права власності. Якщо власником лісу є держава, то пра­вомірно заготовлені лісові ресурси можуть належати на праві влас­ності не лише державі, а й колективу й окремим громадянам2.

Право державної власності не поширюється також на усі види зе­лених насаджень, які не належать до категорії лісів і ростуть у межах населених пунктів: окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садо­вих ділянках. Відповідно до положень законодавства такі насаджен­ня можуть бути віднесені до комунальної, колективної, чи приватної форм власності. Це, зокрема, передбачається ст. 13 Закону України «Про власність»3, відповідно до якої насадження на земельній ділянці, наданій громадянину, є об'єктом його приватної власності.

'На забезпечення захисту права державної власності на ліси спря­мована вся система правових норм лісового та іншого законодавства.

За загальним принципом будь-які угоди або інші дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної влас­ності на ліси, визначаються законодавством як недійсні. Особи, які уклали зазначені угоди, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність відповідно до чинного законодавства. Неза­конно добута деревина та інші лісові ресурси підлягають вилучен­ню. У разі неможливості вилучення незаконно добутої деревини та інших лісових ресурсів стягується їх вартість.