Існування різних організаційно-правових форм придбання зе­мельних ділянок і відповідне набуття прав на земельні ділянки — невід'ємна складова реформування земельних правовідносин, що свідчить про демократизацію суспільства, послаблення цент­ралізації державної влади, розвиток місцевого самоврядування та демонополізацію права державної власності на землю.

Це об'єктивно зумовлює розширення правових форм приватної, колективної (спільної сумісної та спільної часткової) і комунальної власності на земельні ділянки, закріплення в чинному законо­давстві певного приватного та корпоративного інтересу до землі та оформлення відповідних прав фізичних і юридичних осіб на неї.

'Інтерес до землі різних прошарків суспільства обумовлює в свою чергу невпинний процес законотворчої діяльності щодо уніфікації різними правовими способами процесу набуття прав на земельні ділянки залежно від їх цільового призначення, правово­го режиму і приналежності до відповідної категорії земель.

На тлі приватизаційних процесів почали модифікуватися різні форми переходу прав на землю від держави до громадян і юридич­них осіб, що мало наслідком запровадження в законодавстві кате­горії так званої «платної приватизації», що фактично призвело до перегляду змісту відповідних юридичних понять.

Не випадково в чинному законодавстві, в науковій та спеціальній літературі через вади юридичної техніки почали застосовуватися по­ряд із терміном «приватизація» й інші замінники — «платна прива­тизація», «передача земельних ділянок (земель) у власність шляхом викупу», «продаж земельних ділянок» як тотожні приватизації, що призвело до свідомого чи несвідомого «засмічення» чинного законо­давства та плутанини в практиці його застосування.

Очевидним є правотворчий абсурд, адже, скажімо, купівля-про­даж як форма набуття права на землю має свою історію та юридич­ну природу, чіткі ознаки, які ніяким чином не пов'язані зі змістом правового розуміння приватизації землі.

Варто зазначити, що законодавець досить-таки непевно закріплює можливість набуття прав на землю як широкої категорії відчуження земельних ділянок у одних власників та набуття і оформлення прав на них іншими фізичними і юридичними особами, тобто застосовує це словосполучення в контексті широ­кого поняття, яке може ототожнювати різні процедури переходу прав на земельні ділянки від одних суб'єктів до інших поряд із приватизацією земель.

Застосування словосполучення «придбання земельної ділянки» більшою мірою характеризує власне факт фізичної зміни власника відповідної земельної ділянки. Таким чином, придбання земельної ділянки може здійснюватися певним способом, шляхом визначен­ня конкретної організаційно-правової форми опосередкування юридичної можливості набуття особою відповідного права (у даному випадку — права власності) на земельну ділянку та прохо­дження відповідної процедури.

Набуття прав на земельні ділянки має свої юридичні особли­вості, оскільки за чинним законодавством значною мірою пов'язується з розпорядчою діяльністю органів центральної та місцевої виконавчої влади, що і відрізняє вказаний процес від купівлі-продажу та інших форм відчуження земельних ділянок із диспозитивністю суб'єктів зазначених правовідносин.

Набуття прав на земельні ділянки обов'язково передбачає прий­няття відповідного управлінського рішення, тобто специфічної форми дозволу уповноваженого органу держави, органів місцевого самоврядування, яке виступає як обов'язкова юридична підстава для подальшого укладання договору на відчуження земельної ділянки та юридичного оформлення на неї відповідних суб'єктив­них прав.

загрузка...

Таким чином, у процесі набуття прав на земельні ділянки поєднуються різноманітні дії управлінського, матеріально-правово­го, процедурне (процесуально)-правового і цивільно-правового ха­рактеру, що спрямовані на зміну або припинення права власності держави на землю та його виникнення у визначених законодавст­вом фізичних і юридичних осіб.

Аналіз чинного законодавства в цій сфері дає підстави для висновку, що набуття прав на земельні ділянки спрямовується на виникнення переважного права приватної та колективної влас­ності громадян та їх об'єднань або ж різних юридичних осіб на землю, що проводять діяльність, пов'язану з використанням зе­мельної ділянки, або ж на об'єкти, що знаходяться (розташову­ються) на ній.

Маю зазначити й те, що набуття прав на землю передбачає ви­никнення права власності не взагалі на землю чи категорію земель, а на конкретно визначену і юридичне відокремлену в земельно-правових документах земельну ділянку.

Особливістю набуття прав на земельні ділянки є і наявність чітко визначеної в законодавстві процедури, тобто порядку здійснення юридичних дій, за яких у суб'єктів виникають повноваження щодо володіння, користування і розпорядження цією зе­мельною ділянкою. Такі юридичні процедури мають спільні ознаки, проте різняться за суб'єктним складом, правовим режимом земель земельної ділянки і колом прав та обов'язків правосуб'єктних осіб.

Набуття прав на земельні ділянки має чітко фіксований ком­пенсаційний характер щодо виконання конкретних дій та надання послуг — використання матеріалів, їх транспортування, обмін, зберігання, замовлення, надпису, посвідчення, реєстрації тощо за рахунок коштів заінтересованих осіб.

Характерна і та обставина, що набуття прав на землю здійснюється поза межами процедурно-правового забезпечення приватизації земельних ділянок.

Незаперечним є і той факт, що набуття прав на земельні ділян­ки створює умови для розширення кола їх власників, прискорює формування ринку землі, залучення земельних ділянок до товарно-грошового обігу, сприяє наповненню бюджетів додатковими фінан­совими коштами і розширює сферу активної юридичної практики консультативних, консалтингових фірм і нотаріальних контор.

Юридичною базою набуття прав на земельні ділянки є норми Зе­мельного кодексу (ЗК) України, інших законів та підзаконних актів.

1. Так, відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗК України громадяни можуть набувати право власності на земельні ділянки у разі:

а) одержання їх у спадщину;

б) одержання частки землі у спільному майні подружжя;

в) купівлі-продажу, дарування та обміну.

2. Допускається придбання земельних ділянок у власність у місцевих рад для ведення селянського (фермерського) господарст­ва, розмір яких перевищує середню земельну частку (ч. 5 ст. 6; ст. 18 ЗК України; ч. 5 п. 2 ст. 4 Закону України від 22 червня 1993 р. «Про селянське (фермерське) господарство». Крім того, цим же За­коном встановлена можливість придбання за плату земельних діля­нок у приватну власність із земель запасу (ч. 1 ст. 7).

3. Придбання земельних ділянок можливе шляхом їх викупу місцевими радами та Верховною Радою України за згодою влас­ників землі і землекористувачів (ч. 8 ст. 17, ст. 31, 34 ЗК України).

4. Перехід права власності на земельну ділянку може здійсню­ватися у зв'язку з переходом права власності на будівлю і споруду (ст. ЗО ЗК України).

5. Придбання земельних ділянок і набуття права власності на них може провадитися за спеціальними процедурами, передбаче­ними: а) Законом України від 14 вересня 2000 р. «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва»; б) указами Пре­зидента України:

— від 29 грудня 1993 р. «Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню»';

— від 12 липня 1995 р. «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності»';

— від 19 січня 1999 р. «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення»2.

І. Правові моделі процедури придбання земельних ділянок у власність та набуття прав власності на них

Порядок придбання земельних ділянок та набуття права при­ватної власності на земельні ділянки у спадщину, одержання їх у спільному майні подружжя, внаслідок укладення договору купівлі-продажу, дарування, обміну земельними ділянками, визначається відповідно нормами Цивільного кодексу УРСР та Кодексу законів про шлюб та сім'ю України.

II. Особливості набуття прав на земельні ділянки для зайняття се­лянським (фермерським) господарством або особистого підсобного господарства

Придбання земельних ділянок громадянами понад норму, яка при­ватизується безкоштовно, здійснюється з урахуванням вимог норм на­ведених вище законів з метою ведення селянського (фермерського) гос­подарства, особистого підсобного господарства шляхом їх викупу відповідно до Порядку викупу земельних ділянок громадянами (понад норму, яка приватизується безкоштовно) для ведення селянського (фермерського) або особистого підсобного господарства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р.3

Умови викупу громадянами земельних ділянок, які перевищу­ють норму, що приватизується безкоштовно, для ведення селянсь­кого (фермерського) та особистого підсобного господарства:

а) викупу підлягають земельні ділянки, що надані цим громадя­нам, які користуються ними відповідно до чинного законодавства та правовстановлюючих документів;

б) це мають бути земельні ділянки, які перевищують встанов­лені норми земель, що підлягають приватизації:

— середню земельну частку для ведення селянського (фер­мерського) господарства;

— 0,60 га земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства;

в) викуп здійснюється за бажанням відповідних громадян;

г) вартість земельної ділянки визначається в межах її грошової оцінки з урахуванням якості та місцезнаходження.

Процедура викупу передбачає:

1. Подання громадянами заяви (клопотання) до сільської, се­лищної або міської ради або уповноваженого нею органу за місцем розташування земельної ділянки.

а) У заяві зазначаються:

— найменування ради, до якої вона подається;

— прізвище, ім'я, по батькові покупця;

— паспортні дані (серія, номер);

— дата його видачі та орган, який його видав;

— місце проживання особи;

— ідентифікаційний номер покупця. Зміст заяви включає:

— прохання покупця продати йому відповідну земельну ділянку;

— площу земельної ділянки в гектарах;

— цільове призначення земельної ділянки;

— місцезнаходження в межах відповідної ради. До заяви додаються такі документи:

— Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою або договір оренди землі;

— рішення відповідної ради про надання земельної ділянки в користування в разі відсутності Державного акта на право землеко­ристування;

— кадастровий план земельної ділянки;

— копія свідоцтва про державну реєстрацію селянського (фер­мерського) господарства;

— список покупців із визначенням частки кожного в разі прид­бання земельної ділянки в спільну власність. Заява має містити:

'— підпис заявника, його ініціали та прізвище;

— дату та рік подання.

У заяві також зазначаються:

— дата і номер реєстрації заяви;

— посада особи, яка прийняла заяву, її підпис, ініціали та прізвище.

б) У клопотанні про продаж земельної ділянки мають містити­ся основні реквізити покупця — юридичної особи, зокрема:

— найменування та місцезнаходження;

— банківські реквізити, ідентифікаційний код;

— організаційно-правова форма;

— підпис керівника, його ініціали та прізвище. У разі придбання земельної ділянки в спільну власність до клопо­тання додається список покупців із визначенням частки кожного з них. 2. Розгляд та прийняття у місячний термін рішення відповідною

радою:

а) про продаж земельної ділянки;

б) про відмову у продажу земельної ділянки, якщо:

— не подані документи, необхідні для прийняття рішення щодо продажу земельної ділянки;

— виявлені недостовірні відомості в поданих документах. 3. Рішення сільської, селищної, міської ради або уповноважено­го нею органу є підставою для укладання договору купівлі-прода--

жу між відповідним продавцем та покупцем.

4. Організація купівлі-продажу земельної ділянки державними органами земельних ресурсів.

5. Визначення вартості земельної ділянки державними органа­ми земельних ресурсів відповідно до Методики грошової оцінки зе­мель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (тимчасової), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р.', Методики грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від ЗО травня 1997 р.2 та Методики експертної грошової оцінки земель­них ділянок несільськогосподарського призначення, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1999 р.3.

6. Сплата покупцем повної вартості земельної ділянки або за згодою сторін із розстроченням платежу.

7. Укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

8. Нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

9. Юридичне оформлення Державного акта на право приватної власності на землю.

10. Державна реєстрація Державного акта на право приватної власності у відповідній Книзі.

11. У разі прийняття рішення про відмову у продажу земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, особи­стого підсобного господарства відповідна місцева рада зобов'язана у де­сятиденний термін довести його до відома покупця у письмовій формі.

12. Рішення про відмову в продажу вказаної земельної ділянки, або залишення заяви без розгляду у термін більше місяця є підста­вою його оскарження в судовому порядку.

III. Особливості викупу земельних ділянок з метою передачі їх у власність громадянам, підприємствам, установам, організаціям

Основні умови викупу земельних ділянок:

а) такий викуп може здійснюватися тільки за згодою власників земельних ділянок та землекористувачів;

б) підставою для викупу є рішення місцевих рад та Верховної Ради України;

в) викуп земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, для державних і громадських потреб прова­диться відповідними радами за рахунок коштів місцевих бюджетів;

г) за рішенням сільської, селищної ради викуп земельних діля­нок можливий:

— із земель сіл і селищ, за винятком особливо цінних продук­тивних земель та зайнятих природними та історико-культурними об'єктами (ст. 33 ЗК України);

— за межами сіл і селищ у разі передачі їх у власність для:

будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших

об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення;

сільськогосподарського використання;

ведення селянського (фермерського) господарства;

обистого підсобного господарства;

індивідуального житлового будівництва;

дачного і гаражного будівництва;

індивідуального та колективного садівництва, крім випадків,

коли це відноситься до повноважень інших рад або стосується

особливо цінних земель, що охороняються;

д) за рішенням міської ради можливий викуп земель у межах міста для всіх потреб, крім ріллі, земельних ділянок, зайнятих ба­гаторічними насадженнями, та особливо цінних продуктивних зе­мель і земель, що охороняються;

е) за рішенням районної, міської ради, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, викуп можливий з метою передачі у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерсько­го) господарства.

Процедура викупу земель з метою передачі їх у власність грома­дянам та визначеним у законодавстві юридичним особам:

1. Заінтересовані у викупі земельних ділянок особи звертаються з клопотанням до відповідної місцевої ради про попереднє погод­ження місць розташування відповідних об'єктів.

До клопотання додаються необхідні матеріали і розрахунки:

а) витяг з проекту районного планування або проекту плануван­ня та забудови населеного пункту;

б) копія плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням площі, яка підлягає викупу;

в) склад угідь земельної ділянки, що підлягає викупу;

г) умови викупу земельної ділянки.

2. Розгляд відповідною місцевою радою у місячний термін кло­потання, поданих матеріалів й розрахунків; у разі згоди місцева ра­да дає дозвіл на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування об'єкта.

3. Вказані особи погоджують місце розташування об'єкта, розміри земельної ділянки, умови викупу із:

а) власниками землі або землекористувачами;

б) районними (міськими) спеціально уповноваженими органами:

— землевпорядними;

— у сфері екології і природних ресурсів;

— санітарними;

— архітектури.

4. Передача відповідних погоджених матеріалів до сільської, се­лищної, міської ради на розгляд і погодження місця розташування об'єкта та розмірів земельної ділянки в межах наданих повнова­жень щодо вилучення та викупу земельної ділянки.

5. Розгляд та погодження місця розташування об'єкта і розмірів земельної ділянки, а у разі, якщо це відноситься до повноважень інших за підпорядкованістю рад, відповідна місцева рада готує свій висновок і подає для погодження до районної, міської ради, в адміністративному підпорядкуванні якої є район.

6. Розгляд вказаних матеріалів у місячний термін районною (міською) радою та погодження місця розташування об'єкта, під який викуповується земельна ділянка, внесення рішення про викуп земельної ділянки або подання висновку до обласної ради.

7. За наслідками попереднього погодження клопотання і обґрун­товуючих матеріалів відповідна рада дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки у місячний термін з часу їх отримання.

8. Укладання угоди з проектною землевпорядною організацією на складання проекту відведення земельної ділянки.

9. Погодження проекту відведення земельної ділянки з власни­ком землі або землекористувачем і передача його на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

10. Розгляд відповідною місцевою радою проекту відведення зе­мельної ділянки і прийняття рішення про її вилучення, викуп і пе­редачу у власність заінтересованих осіб.

11. Укладання угоди про викуп земельної ділянки з її власни­ком, внесення плати відповідно до проведеної експертної грошової оцінки землі, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

12. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

13. Виготовлення та видача Державного акта на відповідне пра­во власності на землю.

14. Реєстрація Державного акта у спеціальній Книзі, реєстрація відповідних державних актів.

15. У разі відмови власника землі або землекористувача дати згоду на викуп земельної ділянки чи в разі відмови місцевої ради у її вилученні, ці питання можуть бути вирішені в судовому по­рядку.

16. Рішення суду про задоволення позову про викуп земельної ділянки є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі Державного акта, що посвідчує право власності на землю за умови сплати відповідних коштів покупцем.

IV. Правові засади переходу прав власності на земельні ділянки у зв'язку з переходом прав власності на будівлі і споруди (ст. ЗО ЗК Ук­раїни)

1. Загальний принцип чинного законодавства — при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами пере­ходить і право власності (або користування) на земельну ділянку.

2. За попереднім законодавством цей принцип застосовувався стосовно земель міст і селищ міського типу.

3. Підставою виникнення права на землю є відповідна угода про відчуження будівель і споруд.

4. Таким чином, право на земельні ділянки, на яких розташо­вані об'єкти, було похідним від права власності на будівлю і спо­руду.

За чинним земельним законодавством:

1. Це право обмежено суб'єктним і об'єктним складом, визна­ченим ст. 67 ЗК України, тобто присадибними ділянками, які ви­користовуються для індивідуального житлового будівництва, а та­кож ділянками для гаражного і дачного будівництва та право-суб'єктністю громадян, яким надано таке право.

2. Це право залежить від права на земельні ділянки попередніх власників будівель та споруд (можливий перехід тільки права кори­стування).

3. Це право переходить новому власнику будівель і споруд, як­що не змінюється цільове використання земельної ділянки.

4. Допускається можливість набуття права спільної власності на земельну ділянку, якщо будівля (або її частина) переходить до кількох власників.

5. Посвідчення права власності на землю здійснюється шляхом видачі Державного акта на право приватної власності або колек­тивної власності відповідними радами.

6. Обов'язкова реєстрація цих Державних актів відповідною ра­дою (ч. 1 ст. 23 ЗК України).

Отже, зважаючи на викладене, можна констатувати:

І. Сучасна практика правового регулювання відрізняється від

практики попереднього періоду правового регулювання, оскільки

поширюється виключно на земельні ділянки для індивідуального

житлового, гаражного і дачного будівництва.

2. Формально право власності на земельну ділянку для індивіду­ального житлового, гаражного і дачного будівництва поширюється виключно на громадян.

3. Ігнорування цих вимог породило хибну практику відчуження і набуття земель юридичними особами на праві власності, оскільки ч. З ст. ЗО ЗК України передбачає для них тільки перехід права ко­ристування земельною ділянкою при передачі будівель і споруд, маючи на увазі, що передача передбачає безкоштовне відчуження будівель і споруд на користь інших юридичних осіб.

V. Правові форми набуття права власності на землю за спеціаль­ними процедурами

Наявність спеціальних процедур обумовлено прийняттям низки указів Президента, які передбачили особливі вимоги щодо придбан­ня земельних ділянок несільськогосподарського призначення для зайняття підприємницькою діяльністю та на яких розташовані певні об'єкти, зокрема незавершеного будівництва та автозаправні станції, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню.

Певний сплеск розвитку інституту придбання земельних діля­нок несільськогосподарського призначення та набуття прав на них надали укази Президента, зокрема, нині скасований Указ Президента України від 14 жовтня 1993 р. «Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва», а також укази Президента України від 29 грудня 1993 р. «Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню», та від 12 липня 1995 р. «Про приватизацію та оренду земельних діля­нок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності».

Саме в зазначених нормативно-правових актах застосовується категорія «приватизація» як синонім понять «платна приватизація» та «придбання у власність земельних ділянок» для відповідної діяльності, в тому числі підприємницької. І тільки в Указі Прези­дента України від 19 січня 1999 р. «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» термін «приватизація» об'єктів незавершеного будівництва ототожнено із категорією «відчуження», а стосовно земельних ділянок чітко визначена мож­ливість їх придбання шляхом купівлі-продажу в установленому по­рядку. В Указі зазначаються також основні суб'єкти цих пра­вовідносин — покупці та продавці вказаних земельних ділянок.

Отже, власне нормативно-правовим шляхом легалізовані ос­новні категорії, що відрізняються від процесу приватизації. Тим са­мим легалізовано юридичні підстави для припинення невиправда­ної дискусії в цій частині, закріпивши інститут придбання земель­них ділянок як самостійні правові норми в системі перерозподілу земельних ділянок на ринку землі та набуття відповідних прав на придбані земельні ділянки. Певною мірою це зумовлено також і Законом України від 14 вересня 2000 р. «Про особливості привати­зації об'єктів незавершеного будівництва», яким чітко закріплено, що покупці об'єктів незавершеного будівництва можуть придбати (підкреслено мною — В. А.) разом з цими об'єктами земельні ділянки, відведені в установленому порядку для будівництва.

Особливості процедури набуття прав на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти незавершеного будівництва та автозаправні станції, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно насе-, ленню.

1. Право на придбання вказаних земельних ділянок мають:

а) громадяни України;

б) юридичні особи, зареєстровані на території України та в ста­тутному фонді яких відсутня частка державного майна (а щодо об'єктів незавершеного будівництва — не перевищує 25 відсотків).

Інші особи, зокрема іноземні юридичні особи, громадяни іно­земних держав, особи без громадянства, спільні підприємства, міжнародні об'єднання та організації за участю іноземних юридич­них осіб та громадян іноземних держав, підприємства, що повністю належать іноземним інвесторам, іноземні держави мають право ви­ключно на довгострокову оренду земельних ділянок.

Прийняття рішення про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва разом із придбанням із земельною ділянкою автозаправної станції здійснюється Фондом державного майна та його регіональ­ними відділеннями, органами приватизації в Автономній Республіці Крим спільно з Держкомземом України, або його органами на місцях.

2. Це рішення є одночасно рішенням про придбання (оренду) земельної ділянки, що відведена під цей об'єкт.

3. Вартість земельної ділянки, на якій розташований об'єкт не­завершеного будівництва, визначається Держкомземом України чи його органами на місцях на підставі експертної оцінки.

4. У разі відсутності рішення про відведення земельної ділянки, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, за подан­ням органів приватизації Держкомзем України та його органи на місцях разом з адміністрацією підприємства у місячний термін вживають заходів щодо відведення цієї земельної ділянки.

5. Оголошення та проведення продажу на аукціоні та за конкур­сом, а також викуп (за наявності одного покупця — передача за відповідним договором).

6. За результатами аукціону (конкурсу тощо) укладається до­говір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва і земель­ної ділянки, на якій він розташований.

7. Оплата об'єкта незавершеного будівництва і відповідної зе­мельної ділянки.

8. Нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу земельної Ділянки.

9. Підписання акта про передачу об'єкта між представником ор­гану-приватизації і нового власника цього об'єкта у п'ятиденний термін після сплати.

10. Видача покупцю Свідоцтва про право власності на об'єкт незавершеного будівництва (автозаправну станцію).

11. Реєстрація Свідоцтва про право власності на вказаний об'єкт відповідними місцевими органами.

12. Посвідчення права власності на землю шляхом видачі по­купцю Державного акта на право власності на землю проводиться після сплати вартості земельної ділянки.

13. Якщо земельна ділянка не підлягає продажу, відповідна місцева рада в місячний термін з дня одержання покупцем Свідоцтва укладає з ним договір оренди на земельну ділянку.

14. Придбання об'єкта незавершеного будівництва під розби­рання надає право особі придбати земельну ділянку, на якій він розташований, тільки під забудову.

15. Кошти, отримані від продажу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти незавершеного будівництва, зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Придбання громадянами земельних ділянок несільськогосподарсь-кого призначення для ведення підприємницької діяльності.

Юридичні засади набуття прав на земельні ділянки для ведення підприємницької діяльності складають положення Указу Прези­дента України від 12 липня 1995 р. «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності».

Основні умови придбання земельних ділянок несільськогоспо­дарського призначення для здійснення підприємницької діяль­ності:

а) мета придбання земельної ділянки — ведення підприємниць­кої діяльності;

б) суб'єкти — громадяни України та юридичні особи, в статут­ному фонді яких відсутня частка загальнодержавної власності;

в) придбання земельних ділянок здійснюється за рішенням відповідних державних адміністрацій, виконавчих комітетів рад;

г) придбання земельних ділянок здійснюється шляхом купівлі-продажу земельних ділянок у власність;

д) купівлі-продажу підлягають тільки землі несільськогоспо­дарського призначення;

е) це можуть бути і земельні ділянки, на яких знаходяться вже приватизовані об'єкти;

є) суб'єктами придбання земельних ділянок можуть бути грома­дяни, які виступають покупцями відповідно до законодавства про приватизацію. Придбання земельної ділянки в цьому разі здійснюється у той же спосіб, що й приватизація розташованих на них об'єктів.

Процедура набуття права власності на ці земельні ділянки:

1. Подача громадянами та юридичними особами заяви (клопо­тання) до відповідної державної адміністрації, виконавчого коміте­ту місцевої ради за місцем розташування земельної ділянки.

2. Рішення державної адміністрації, виконкому про відведення земельної ділянки та підготовки проекту відведення земельної ділянки для ведення підприємницької діяльності.

3. Складання проекту відведення земельної ділянки.

4. Оцінка вартості земельної ділянки.

5. Продаж земельної ділянки виконкомом відповідної ради за ціною, затвердженою місцевою адміністрацією з урахуванням екс­пертної оцінки цієї земельної ділянки.

6. Укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки на підставі рішення та проекту відведення.

7. Нотаріальне посвідчення договору і оплата вартості земельної ділянки.

8. Реєстрація договору купівлі-продажу земельної ділянки.

9. Видача Державного акта на право власності на земельну ділянку.

10. Кошти від продажу земельної ділянки залишаються в розпо­рядженні місцевих рад.

11. Власники земельних ділянок реалізують свої повноваження щодо володіння, користування, розпорядження шляхом:

а) купівлі-продажу, дарування земельних ділянок несільськогос­подарського призначення;

  б) обміну, заповіту, застави цих ділянок;

в) передачі земельних ділянок як внеску до статутного фонду товариств і підприємств;

г) здавання в оренду земельних ділянок іншим особам.

Особливості купівлі-продажу земельних ділянок несільськогоспо-дарського призначення.

Набуття права власності на ці земельні ділянки здійснюється відповідно до вимог Указу Президента України від 19 січня 1999 р. «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призна­чення».

Об'єктами купівлі-продажу є:

а) земельні ділянки несільськогосподарського призначення;

б) земельні ділянки, що перебувають у державній або кому­нальній власності;

в) земельні ділянки, на яких знаходяться об'єкти нерухомого майна, в т.ч. об'єкти незавершеного будівництва;

г) земельні ділянки, на яких є законсервовані об'єкти, що при­ватизовані (відчужені).

Такі земельні ділянки щорічно заносяться до переліків, які за­тверджуються відповідними радами або уповноваженими ними ор­ганами, місцевими державними адміністраціями. Радою міністрів Автономної Республіки Крим.

Розробляється технічний паспорт на земельну ділянку, в якому визначаються правові режими, кількісні та якісні характеристики, проект її відведення, що його розробляють місцеві органи земель­них ресурсів.

Приймається рішення відповідної ради, уповноваженого нею органу, місцевої державної адміністрації. Ради міністрів Автоном­ної Республіки Крим.

Суб'єкти купівлі-продажу:

а) продавці земельних ділянок несільськогосподарського при­значення;

б) покупці земельних ділянок несільськогосподарського при­значення.

Продавці земельних ділянок несільськогосподарського призна­чення:

а) сільські, селищні, міські ради або уповноважені ними органи — щодо земель комунальної власності;

б) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим — щодо земель загальнодержавної власності.

Покупцями земельних ділянок несільськогосподарського при­значення є:

а) громадяни України — суб'єкти підприємницької діяльності;

б) юридичні особи України;

в) група покупців, що набувають земельну ділянку в спільну сумісну або спільну часткову власність.

Процедура продажу земельних ділянок:

1. Покупці подають до відповідної ради або уповноваженого нею органу, місцевої державної адміністрації. Ради міністрів Авто­номної Республіки Крим заяву чи клопотання за формою, що за­значена вище.

2. Вказані органи приймають рішення про продаж або відмову у продажу земельної ділянки в місячний термін від дня надходжен­ня заяви (клопотання).

Підставами для відмови є:

а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення;

б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

в) порушення справи про банкрутство покупця або про припи­нення його діяльності як юридичної особи.

3. Рішення вищезазначених органів є підставою для укладання угоди купівлі-продажу земельної ділянки.

4. Організація купівлі-продажу земельної ділянки несільсько­господарського призначення, у т. ч. визначення її вартості на підставі експертної оцінки, проводиться місцевими державними органами земельних ресурсів.

5. Укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

6. Оплата вартості земельної ділянки, в тому числі з можливим розстроченням платежу.

7. Нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

8. Виготовлення і видача Державного акта на право власності на земельну ділянку несільськогосподарського призначення.

9. Реєстрація Державного акта на право власності на землю в місцевих державних органах земельних ресурсів.

10. Кошти, одержані від продажу земельних ділянок несільсько­господарського призначення, що перебувають у державній або ко­мунальній власності, зараховуються відповідно до Державного бю­джету України або на спеціальні бюджетні рахунки рад, на тери­торії яких знаходяться придбані земельні ділянки.