Сьогодні термін «приватизація» заволодів розумом політиків, вчених, практиків, працівників органів управління. Дивно, що тільки та частина населення, на долю якої закинуто зашморг «приватизації», в більшості індиферентна до нього і тільки найбільш свідома частина підприємців-практиків активно реалізує відповідні можливості чинного законодавства.

На «приватизації» позбивали собі «носки черевиків» сотні «рад­ників» закордонних агентств, які вчать, як це треба робити, щоби досягти рівня світової і європейської цивілізованості, витрачено «купу» грошей (доларів, марок, франків, євро, купонів, гривень то­що) на презентації, конференції, конгреси, консиліуми щодо шляхів приватизації в Україні. А життя йде своїм, частенько не тим вимощеним «словесами» шляхом.

Що воно таке «приватизація»? Задаюся я цим питанням, як і мої колеги, які теж не «стоять» осторонь цієї важливої соціально-економічної, політичної і суто юридичної проблеми.

В етимологічному значенні категорія «приватизація» походить від слова «приватний», з російської «частньїй» — окремий або «ча-стньїй» — приватний, окремий'.

Загальна категорія «приватизація» розглядається як відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Авто­номної Республіки Крим) і комунальній власності на користь фізичних і недержавних юридичних осіб. Об'єктом приватизації є також земельний фонд2. Відповідно, приватизація земель — це пе­редача земельних ділянок із власності держави у власність фізич­них і юридичних осіб3, яка може здійснюватися безоплатно та за плату.

Водночас, приватизація державного земельного фонду — це пе­редача громадянам у приватну власність земельних ділянок для ве­дення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуго­вування жилих і господарських будівель, садівництва, дачного і га­ражного будівництва4.

На мій погляд, термін «приватизація» можна розуміти виходячи із аналізу законодавства в поліфункціональному значенні:

а) в широкому розумінні — як процес набуття права приватної власності на будь-яких компенсаційних (платних) засадах (купівлі, міни тощо), у т.ч. безоплатної передачі частки земель державної власності (чи права на землю);

б) у вузькому розумінні, тобто формально-етимологічному зна­ченні, приватизацію варто розглядати як процес безоплатної пере­дачі частини земель державної власності в приватну власність гро­мадян за спрощеною та ускладненою процедурами, тобто прямої, безпосередньої передачі земельних ділянок і прав на неї у приват­ну власність громадян та опосередкованого перерозподілу земель зі зміною форм юридичних титулів і кінцевим набуттям на неї права приватної власності. Тобто його можна ототожнювати із «безоплат­ною» передачею земель у приватну власність фізичних осіб, що оз­начає відокремлення від держави частки земель (земельних діля­нок), їх привласнення, використання приватними особами;

в) у формально-юридичному значенні — як процедуру передачі частки земель із державного земельного фонду в приватну власність громадян і колективну власність об'єднань громадян та оформлення відповідних прав на земельні ділянки.

загрузка...

Наявність таких підходів, на мою думку, обумовлена:

а) нечіткістю норм чинного земельного законодавства з цієї проблеми;

б) впливом на роздержавлення і демонополізацію державної власності на землю актів законодавства, що регулюють привати­зацію майна державних підприємств, та житла, за якими допуска­ються різні способи приватизації;

в) відсутністю однозначно визнаних наукових, методологічних | та правових засад процесу приватизації та їх ігнорування у процесі | розробки чинного законодавства про приватизацію земель;

?    г) бажанням деякої частини населення реалізувати свій інтерес у привласненні частки державної власності на землю, не вдаючись до юридичних «тонкощів», а відтак їх устремлінням вважати при­ватизацією землі будь-яке приватне відособлення земельної ділян­ки та його легалізацію в найбільш сприятливий для нього спосіб;

д) обмеженістю розуміння поняття земельної реформи, яке зво­диться переважно до «приватизації» земель у широкому розумінні, тобто всупереч положенням чинного законодавства, про що йшло­ся в попередньому параграфі, виходячи із того, що приватизація зе­мель — одна із можливих форм реформування земельних пра­вовідносин.

Тому надзвичайно важливо з'ясувати, чи існує методологія, іде­ологія та політика здійснення приватизації землі, та, зокрема, яки­ми є особливості її правового забезпечення в сучасний період.

На моє переконання, на роль відповідного державного доку­мента претендує Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду*, яка була схвалена Верхов­ною Радою України 31 жовтня 1991 р.'

Відповідно до Концепції головна мета приватизації — створен­ня багатоукладної соціальне орієнтованої економіки, яка забезпе­чується створенням сприятливого економічного та законодавчого середовища (ч. 2 п. 1.1).

Основна ідея цього документа передбачає створення можли­вості кожному громадянину України на володіння:

а) засобами виробництва;

б) землею;

в) житлом.

Це мало б здійснюватися за допомогою: іменних цінних прива­тизаційних паперів (сертифікатів, купонних чеків, земельних бонів), що засвідчують право на безоплатне придбання відповідно­го майна та землі, які підлягають приватизації.

В частині всіх об'єктів приватизації передбачалося реалізувати такі загальні принципи:

1) надання окремим трудовим колективам і громадянам додат­кових пільг для придбання земельних ділянок для сільськогоспо­дарського виробництва, якими вони користувалися;

2) здійснення плати за митні послуги, які надаються у зв'язку із придбанням цінних паперів;

3) конвертованість цінних паперів;

4) використання їх тільки під інвестиції;

5) здійснення захисту інтересів громадян України, не допуска­ючи перепродажу об'єктів приватизації до введення власної національної валюти;

6) громадський контроль та поінформованість населення про процеси приватизації.

У той же час передбачалися деякі особливості роздержавлення і приватизації земель. За задумом розробників Концепції цей процес передбачав такі послідовні дії:

а) роздержавлення земель держави;

б) приватизацію земельних ділянок громадянами України та об'єднаннями громадян.

У свою чергу, приватизація земель передбачала передачу грома­дянам України земельних ділянок у приватну, колективну власність, довічне успадковуване безоплатне їх використання (во­лодіння) з метою сільськогосподарського використання, встанов­лення відповідного розміру на кожного повнолітнього члена сім'ї та диференціацію розмірів земельних ділянок з урахуванням якості землі, її місцезнаходження тощо. Така передача земельних ділянок мала здійснюватися безоплатно, за допомогою земельних бонів.

Водночас дозволялося придбання земельних ділянок, що пере­вищують розміри та якість земель, вказаних у бонах, за окремими угодами за рахунок власних коштів громадян (п. 8.2 Концепції).

Пріоритетне право на приватизацію земель сільськогосподарсь­кого призначення мають селяни, що їх використовують, а земель, які належали колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським підприємствам — працівники цих господарств. Відповідно частки земель сільських господарств, що приватизуються, мають складати земельний фонд безоплатної приватизації за поданими земельними бонами (п. 8.6 Концепції).

Інша частина земель, яка використовується сільськогосподарсь­кими підприємствами, підлягає викупу за плату працівниками цих господарств. У разі, якщо земельні ділянки не викуповуються, то можлива їх оренда, або передача до фонду приватизації земельних ділянок з подальшим наданням селянам, які у них не працюють, або іншим громадянам України.

Концепцією передбачено, що не допускається перепродаж при­ватизованих земель на відповідний термін, який встановлюється Верховною Радою України.

При цьому земельні ділянки несільськогосподарського призна­чення підлягають «приватизації» (підкреслено мною. — В.А.) за плату, розміри якої встановлюються відповідною місцевою радою. Кошти, отримані від частини приватизованих земель, спрямовують до фондів підтримки розвитку селянських (фермерських) госпо­дарств.

За положеннями Концепції земельні ділянки для побутового призначення надаються у довічне успадковуване використання, хо­ча, як відомо, на той час земельне законодавство такої категорії зе­мель не передбачало і не закріплює тепер.

Такі основні особливості ідеології та методології приватизації передбачалися на початку 90-х років минулого тисячоліття, відповідно до якої приватизацією земель вважалася безоплатна пе­редача земель сільськогосподарського призначення «тим, хто об­робляє», в приватну власність, а також земель несільськогоспо­дарського призначення у розмірах і за плату, які визначаються місцевими радами на підставі відповідних угод на їх відчуження, та придбання на тих же умовах в успадковуване довічне володіння зе­мельних ділянок для побутових потреб.

Таким чином, приватизація земель — це процес, який передбачає:

а) переважно безоплатну передачу в приватну чи колективну власність земель сільськогосподарського призначення відповідно громадянам України та їх об'єднанням, які користувалися землею («тобто тим, хто її обробляє»), зайнятим у колективному чи індивідуальному господарстві та здійснюють відповідну діяльність на землі, за цінні папери — земельні бони;

б) придбання за плату земель несільськогосподарського призна­чення за окремими договорами у розмірах та за вартістю, що вста­новлюються місцевими радами;

в) передачу в успадковуване володіння земельних ділянок для побутових потреб за відповідну плату.

Правові засади приватизації земель як засобу реформування зе­мельних правовідносин були закріплені:

1) постановою Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р «Про земельну реформу».';

2) постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 р. «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі»2;

3) Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 р.';

4) Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок»2;

5) Указом Президента України від 10 листопада 1994 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва»3;

6) Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. «Про поря­док паювання земель, переданих у колективну власність сільсько­господарським підприємствам і організаціям»4;

7) Указом Президента України від 3 грудня 1999 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки»5 та ін.

Аналіз чинного законодавства, зокрема норм Земельного кодек­су України, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992р., інших актів законодавства та практики його застосування дозволяє виділити такі основні ознаки приватизації земель:

1. Сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій різних суб'єктів, спрямованих на виникнення права приватної власності громадян та права колективної власності їх об'єднань шляхом пе­рерозподілу земель державного земельного фонду.

2. Безоплатна передача земельних ділянок у приватну або ко­лективну власність.

3. Така передача частини цих земель передбачає зміну та при­пинення права державної власності на них і виникнення права приватної власності громадян України або права колективної влас­ності їх об'єднань на відповідні земельні ділянки.

4. Передача земельних ділянок проводиться виключно за рішен­ням відповідної ради або уповноваженими нею на це органами державної виконавчої влади.

5. Одноразове відчуження частини земель державного земельно­го фонду на користь визначених законодавством осіб для кожного виду цільового використання земель.

6. Обов'язковий запис (відмітка) відповідного органу в разі безо­платної передачі земельної ділянки в документі особи, що посвідчує її громадянство, для ведення селянського (фермерського) господар­ства, особистого підсобного господарства, присадибних земель, садівництва, індивідуального дачного і гаражного будівництва.

7. Обов'язкове юридичне посвідчення права власності на землю в державному акті на право власності (приватної чи колективної).

8. Реєстрація державного акта на право власності на землю у реєстраційних документах відповідних місцевих рад.

З урахуванням викладених обставин, які мають важливе юри­дичне значення, та узагальнення наведених ознак можна констату­вати, що приватизація земель — це юридичне визначений порядок (процес, процедура), в якому реалізуються матеріальна і спеціаль­на правосуб'єктність громадян України та їх об'єднань, спрямова­на на зміну або припинення права державної власності на частину визначених законодавством земельних ділянок, виникнення та посвідчення права приватної власності громадян та колективної власності їх об'єднань на вказані земельні ділянки.

Оскільки приватизація земель здійснюється в певному порядку, тобто процесі, то вона може розглядатися як спеціальний різновид земельно-процесуальних правовідносин, у яких за допомогою сис­теми активних дій їх суб'єктів здійснюється перерозподіл земель державного земельного фонду та виникнення і юридичне посвідчення права приватної власності громадян та права колек­тивної власності їх об'єднань на встановлені законодавством зе­мельні ділянки, які відчужуються у держави.

Маю зазначити, що наявність вказаних ознак є обов'язковою для цього поняття. Тому їх підміна або відсутність є свідченням інших, не приватизаційних правовідносин, а відтак має і власну юридичну природу, відмінну від вищевикладених положень.

Це стосується, зокрема, так званої «платної приватизації» або ж окремо визначеної процедури набуття права власності шляхом придбання у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення понад норму середньої земельної частки для ведення селянського (фермерського) господарства, викупу земель для гро­мадських та державних потреб тощо та набуття права приватної власності на земельні ділянки із земель несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об'єкти незавершеного будівництва, автозаправні станції, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню, зайняття підприємницькою діяльністю та інших потреб.

Саме поняття «платна приватизація», з точки зору його юридич­ної природи, не є синонімічним власне приватизації, оскільки виз­начальною ознакою останньої є принцип безоплатності.

Тому «платна приватизація» базується на інших засадах, одним із важливих елементів якої є договір відчуження земельної ділянки, купівлі-продажу тощо як самостійної організаційно-правової фор­ми придбання частки земель, які належать державі на праві дер­жавної земельної власності, фізичними та юридичними особами у правових формах, визначених законодавством України.

Крім того, приватизація — це юридичне визнаний процес одно­разової безоплатної передачі (саме передачі, а не відчуження) част­ки земель держави у приватну власність громадян або колективну власність їх об'єднань.

Звичайно, ідеальним є варіант передачі вказаних земель ви­ключно у приватну власність фізичних осіб або їх об'єднань, що було б юридичне вірно і грамотно з точки зору юридичної техніки і чистоти юридичних понять. Однак законодавством визнається ко­лективна власність об'єднань громадян як відповідних юридичних осіб. Тому, з точки зору наявного законодавчого підґрунтя, немає підстав видавати бажане за дійсне.

Тим більше, що у первинних законодавчих та підзаконних ак­тах не було достатньої чіткості і завершеності правового забезпе­чення приватизації земель. Скажімо, Земельний кодекс (ЗК) Ук­раїни в редакції від 13 березня 1992 р. передбачив лише власне можливість кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогоспо­дарського акціонерного товариства на вихід із нього та право одер­жати свою частину землі в натурі (на місцевості) і порядок визна­чення її розміру (ч. 9 ст. 5). Однак він не передбачив чіткої проце­дури переходу права на земельну ділянку в натурі членам коопера­тивних сільськогосподарських структур у разі їх добровільного ви­ходу та особливостей юридичного оформлення права приватної власності на таку земельну частку.

І тільки в процесі реформування земельних правовідносин, шляхом проб і помилок, нормативно-правовим шляхом було закріплено відповідно норму та процедуру персоніфікації спочатку права на земельну частку (пай) у процесі паювання земель і сер­тифікації прав на ці земельні ділянки, а згодом і подальшу проце­дуру розпаювання земель вказаних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних товариств, ресертифікації відповідних прав на відповідні частки земель (земельні ділянки) та виникнення права приватної власності громадян на ці ділянки.

Тобто з позиції методології та дотримання принципу об'єктив­ності науково-правничого аналізу та сучасного нормативно-право­вого регулювання в цій сфері можна припустити, що у класичному розумінні приватизація пов'язується із виникненням права приват­ної власності громадян України на земельні ділянки шляхом без­посередньої передачі їм у власність частки земель із земельного фонду держави. В той же час практика, в тому числі нормотворча, виробила ускладнену у часі і просторі процедуру набуття громадя­нами України права приватної власності на частки земельних діля­нок, які знаходяться в користуванні сільськогосподарських товаро­виробників шляхом перерозподілу належних їм земель за схемою:

І. Реальний стан юридичних титулів суб'єктів до початку привати­зації земель:

Право державної                                                            Право

власності на землю                                                        землекористування:

• колгоспів,

• радгоспів,

• інших державних

сільськогосподарських

підприємств

II. Процес (процедура) приватизації земель:

виникнення права                                                     право державної колективної власності                                                             власності на землю:

на земельні ділянки

                                                                              • сільськогосподарських                                           колективних підприємств,

• сільськогосподарських кооперативів, \'     • сільськогосподарських акціонерних товариств

III. Процес (процедура) паювання земельних ділянок у структурі вищезазначених земель:

сертифікація права власності громадян на земельну частку (пай) ! у колективній власності цих сільськогосподарських товаровироб­ників

                      

IV. Процес (процедура) розпаювання земельних паїв:

ресертифікація права власності громадян на земельну частку (пай) у разі виходу та їх виділення із колективної земельної влас­ності та посвідчення права приватної власності громадян на виділе­ну земельну ділянку.

Отже, набуття права приватної власності на землю окремих ка­тегорій громадян може здійснюватися шляхом ускладнених проце­дур перерозподілу земель державного земельного фонду, які знахо­дилися у користуванні сільськогосподарських товаровиробників, із поступовим переходом та можливою зміною прав на землю (право колективної власності •> право на земельну частку (пай) •> право приватної власності). Така форма «приватизації» є умовною щодо кінцевої мети зміни правового режиму земельної ділянки та право­вого статусу окремих громадян, які працювали у колгоспах, радго­спах та інших державних сільськогосподарських підприємствах, оскільки охоплює різні юридичні процедури — власне привати­зацію шляхом передачі цих земель у колективну власність (назвемо «приватизацією-1»), процедуру паювання, процедуру розпаювання і оформлення права приватної власності на частку земель, що виділяються з колективної власності («приватизація-2»).

Характерною особливістю приватизаційних правовідносин є те, що вони за своїм походженням відносяться до категорії абсолют­них, тобто повноваження щодо набуття відповідної форми влас­ності належить законодавче визнаним суб'єктам; всі інші особи зо­бов'язані утримуватися від порушення цих повноважень, а відповідні місцеві ради мають здійснювати комплекс організаційно-технічних, правових та інших юридичне значимих дій щодо юридичного посвідчення набутих прав громадян та їх об'єднань стосовно індивідуально відособлених земельних ділянок.

За характером та змістом правосуб'єктності вказані правовідно­сини можна віднести до земельно-процесуальних, яким притаманні всі основні чинники правовідносин: підстави виникнення, зміни й припинення, наявність суб'єктного, об'єктного складу та змісту.

Правовідносини щодо приватизації земель були запроваджені в незалежній Україні з часу прийняття вищенаведених законодавчих та підзаконних актів у цій сфері.

З огляду на чинне законодавство підставами їх виникнення ви­ступає юридичний склад, який включає відповідні земельно-пра­вові норми зобов'язального характеру уповноважених органів дер­жави, відповідну систему дій заявницько-дозвільно-реєстраційного спрямування заінтересованої (уповноваженої) особи та зо­бов'язальних дій зазначених органів.

Формування та розвиток земельних приватизаційних пра­вовідносин тісно пов'язані із спеціальною земельною право-суб'єктністю громадян України та їх об'єднань. Тому законодавст­во в сфері приватизації земель чітко фіксує суб'єктний склад зе­мельних приватизаційних правовідносин, у якому можна виділити:

1. Суб'єктів приватизації земельних ділянок.

2. Органи приватизації земель.

Так, першу групу суб'єктів приватизації складають фізичні особи:

а) громадяни України, які виявили бажання займатися веден­ням селянського (фермерського) господарства;

б) громадяни України, які ведуть особисте підсобне господарство;

в) громадяни України, які використовують присадибні земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і гос­подарських будівель;

г) громадяни України, які використовують земельні ділянки для індивідуального садівництва, в тому числі громадяни, які викорис­товували такі земельні ділянки у складі садівницьких товариств;

д) громадяни України, які використовують земельні ділянки для гаражного та дачного будівництва.

У передбачених законодавством випадках суб'єктами земель­них, умовно кажучи ускладнених, приватизаційних правовідносин* можуть бути також громадяни України, які набули прав власників земельних часток (паїв) у складі колективних сільськогосподарсь­ких підприємств, сільськогосподарських колективів, сільськогоспо­дарських акціонерних товариств, які виявили бажання виділитися із них і отримати відповідні земельні частки у натурі (на місцевості) на праві приватної власності з метою ведення сільськогосподарсь­кого виробництва.

Усі інші фізичні особи, зокрема громадяни України, за чин-| ним законодавством не можуть бути суб'єктами земельних прива-| тизаційних правовідносин, але можуть брати участь у передбаче-| ному законодавством порядку в платному відчуженні відповідних ' земельних ділянок у держави, зокрема для зайняття під­приємницькою діяльністю, а також земельних ділянок, зайнятих об'єктами   незавершеного   будівництва,   автозаправними станціями, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно

населенню.

Другу групу суб'єктів земельних приватизаційних правовідно-

| син утворюють:

І    1. Сільськогосподарські об'єднання громадян як юридичні особи:

'    а) сільськогосподарські колективні підприємства;

б) сільськогосподарські кооперативи;

в) сільськогосподарські акціонерні товариства. р    Вони виступають як носії перехідних прав на відповідні зе-1 мельні ділянки, набувають прав на приватизацію цих земельних | ділянок у колективну власність, які підлягають подальшому паю­ванню, розпаюванню та правовій персоніфікації за кожним працю­ючим у вказаних колективах.

2. Садівницькі товариства з метою приватизації земель загаль­ного користування у колективну власність.

3. Товариства (об'єднання) власників будинків або приватизо­ваних квартир у багатоквартирних будинках з метою приватизації прибудинкової території, земельної ділянки, на якій зводиться житловий будинок або його частина і нежитлові приміщення, та | передачі їх у спільну власність з відповідним юридичним оформ-

| ленням.

І    Обов'язковою стороною земельних приватизаційних пра-| вовідносин виступають органи приватизації, якими земельне зако-| нодавство визнає місцеві ради:

|     а) сільські ради;

І    б) селищні ради;

|     в) міські ради;

|    г) районні ради у разі приватизації земельних ділянок у розмірі ? середньої земельної частки громадянами для ведення селянських І (фермерських) господарств.

|    Поряд із місцевими радами у земельних приватизаційних пра-| вовідносинах беруть також участь госпрозрахункові бюро щодо І оформлення земельно-правових документів та установи і ор-; ганізації щодо підготовки відповідних проектів відводу земельної ділянки, що приватизується.

Правові зв'язки вказаних осіб із суб'єктами приватизації | оформляються у формі договірних правовідносин на здійснення | відповідних робіт та надання послуг, пов'язаних із підготовкою зе-I, мельно-правової документації та виникненням нових суб'єктивних ^ прав на приватизовані земельні ділянки.

Тому є відмінності між платним придбанням земельних ділянок і набуттям права власності на них, оскільки стороною, що приймає рішення про відчуження у держави частки земельної ділянки, вис­тупають Фонд державного майна України або органи приватизації Автономної Республіки Крим та інших територіальних одиниць (утворень) спільно з Держкомземом України чи його органами на місцях, а також місцеві державні адміністрації, відповідні виконавчі комітети в разі придбання у власність фізичними і юридичними особами земельних ділянок несільськогосподарського призначення для зайняття підприємницькою діяльністю.

Об'єктами приватизаційних земельних правовідносин визна­ються землі, які перебували на праві державної власності та праві землекористування фізичних і юридичних осіб, визначені норма­тивно-правовим шляхом та призначені для роздержавлення і на­ступної безоплатної передачі в приватну і колективну власність.

Такими об'єктами визнано земельні ділянки різних категорій земель:

/. На землях сільськогосподарського призначення:

а) земельні ділянки сільськогосподарських колективних підприємств;

б) земельні ділянки сільськогосподарських кооперативів;

в) земельні ділянки сільськогосподарських акціонерних това­риств, у т.ч. створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств;

г) земельні ділянки садівницьких товариств;

д) земельні ділянки інших сільськогосподарських підприємств;

е) земельні ділянки для ведення особистого підсобного госпо­дарства;

є) земельні ділянки для ведення індивідуального садівництва;

ж) земельні ділянки, виділені для ведення селянського (фер­мерського) господарства;

з) земельні ділянки резервного фонду, що створюється сільськими, селищними радами за погодженням місця розташуван­ня із землекористувачами у розмірі 15% площі від усіх сільськогос­подарських угідь, в тому числі угідь у межах відповідних населених пунктів;

й) земельні ділянки, вилучені в установленому порядку. Водночас не можуть визнаватися об'єктами приватизації такі землі та земельні ділянки сільськогосподарського призначення:

1) землі сільськогосподарських науково-дослідних установ;

2) землі сільськогосподарських навчальних закладів;

3) землі сільськогосподарських дослідних господарств вказаних навчальних закладів;

4) землі сільськогосподарських навчальних господарств закладів освіти;

5) землі державних сортовипробувальних станцій і сор­тодільниць;

6) землі елітно-насінницьких і насінницьких господарств;

7) землі племінних заводів, радгоспів і конезаводів;

8) землі господарств з вирощування хмелю;

9) землі господарств з вирощування ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду;

10) земельні ділянки в структурі земель сільськогосподарського призначення, на яких розміщені запаси державного резерву та підприємства, установи, організації й інші об'єкти, зокрема запаси продовольчих ресурсів, що входять до системи державного ма­теріального резерву'.

11) землі загального користування в межах земель сільського­сподарського призначення, зокрема внутрігосподарські шляхи, полезахисні лісосмуги та інші ґрунтозахисні насадження, гідро­технічні споруди тощо, землі колективних сільськогосподарських підприємств, кооперативів та акціонерних товариств, що збан­крутіли або ліквідуються і підлягають передачі у відання відповідних рад.

II. На землях населених пунктів (міст, сіл, селищ міського типу):

а) земельні ділянки, що використовуються для індивідуального житлового будівництва, господарських будівель та 'їх обслуговування;

б) земельні ділянки для дачного та гаражного будівництва.

в) землі приватизованого житлового фонду та прибудинкові те­риторії, якщо створені товариства власників, яким ці земельні ділянки передаються у спільну сумісну власність;

г) земельні ділянки сільськогосподарського призначення, вклю­чені до меж відповідно міст і селищ міського типу до проведення їх вилучення або викупу в установленому порядку.

Проте не можуть бути об'єктами приватизації земельні ділянки загального користування на землях населених пунктів, що викори­стовуються як:

1) шляхи сполучення (площі, майдани, вулиці, дороги, набе­режні, проїзди, бульвари, проспекти та інші шляхи);

2) місця знешкодження, утилізації відходів (звалища тощо);

3) території для розміщення будівель органів державної влади та державної виконавчої влади;

4) місця відпочинку, оздоровлення та рекреації (набережні, пар­ки, міські ліси, сквери тощо);

5) місця розташування об'єктів державного матеріального резерву;

6) природні неокультурені пасовища та сінокоси;

7) місця поховання та пантеони (кладовища).

III. На землях промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого несільськогосподарського призначення:

а) присадибні земельні ділянки, призначені для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель;

б) земельні ділянки для дачного і гаражного будівництва;

в) земельні ділянки, які використовуються для індивідуального та колективного садівництва.                                    ;

Однак об'єктами приватизації не можуть визнаватися:

1) землі гірничодобувної промисловості;

2) землі єдиної енергетичної системи;

3) землі єдиної космічної системи;

4) землі транспорту;

5) землі зв'язку;

6)землі оборони;

7) земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти державного матеріального резерву;

8) земельні ділянки загального користування.

IV. На землях лісового фонду:

такими об'єктами, як виняток, можуть бути земельні ділянки (лісові угіддя), які входять до складу угідь селянських (фермерсь­ких) господарств (невеликі ділянки лісів — до 5 гектарів).

V. На землях водного фонду:

як виняток, підлягають безоплатній передачі у власність се­лянських (фермерських) господарств земельні ділянки водоймищ та боліт (невеликі — до 3 га), що входять до складу угідь селянсь­ких (фермерських) господарств.

VI. Землі запасу з метою передачі у приватну власність громадя­нам України та об'єднанням громадян для вищезазначених потреб.

Зміст земельних приватизаційних правовідносин складають права і обов'язки відповідних суб'єктів.

Так, громадяни та інші особи — суб'єкти приватизації мають право:

а) вносити клопотання чи подати заяву (для фізичних осіб) до органів приватизації про передачу відповідної земельної ділянки у приватну власність;

б) вимагати її своєчасного розгляду та інформування про прий­няте рішення;

в) звертатися до суду із скаргою на неправомірні дії відповідних органів і посадових осіб;

г) отримати земельні ділянки в натурі та своєчасно юридичне оформити і посвідчити відповідні права;

д) отримати в установленому порядку державний акт, інші пра-вовстановлюючі документи на право власності на земельну ділянку;

е) звертатися до юрисдикційних органів про поновлення та за­хист порушених прав на приватизацію земельних ділянок.

У той же час на суб'єктів приватизації покладаються такі обов'язки:

а) погодити в установленому порядку з місцевими радами, ор­ганами державного нагляду та контролю та суміжними землевлас­никами і землекористувачами обгрунтовані розміри та місцезнахо­дження земельної ділянки;

б) виконувати рішення суду щодо питань з приводу привати­зації;

в) дотримуватися вимог проекту відведення земельної ділянки та встановленого її розміру;

г) своєчасно надати документ про громадянство для внесення запису (відмітки) про передачу земельної ділянки;

д) зареєструвати державний акт на право масності на землю та ін. Відповідно органам приватизації надані такі права:

а) відмовляти за наявності законних підстав у зверненні про бе­зоплатну передачу земельних ділянок;

б) визначати місце розташування та розміри земельних ділянок, що підлягають безоплатній передачі у власність;

в) ініціювати безоплатну передачу земель у власність суб'єктам приватизації;

г) вилучати відповідну земельну ділянку з метою її подальшої безоплатної передачі у приватну власність суб'єктам привати­зації;

д) вимагати від суб'єктів приватизації надання документів, що підтверджують розмір та місцерозташування земельної ділянки, яка безоплатно передається у власність, тощо.

На органи приватизації покладено такі обов'язки:

,    а) розглянути клопотання про безоплатну передачу земельних

• ділянок у встановлений термін;

б) у разі згоди передати земельну ділянку у власність, замовити землевпорядній організації розробку проекту її відведення;

Г    в) розглянути проект відведення земельної ділянки та підготува-? ти відповідні висновки;

•••    г) прийняти рішення про передачу земельної ділянки у

І власність або відмову у задоволенні заяви (клопотання);

'    д) дотримуватися встановлених термінів на безоплатну переда­чу земельних ділянок;

е) своєчасно оформити та видати суб'єктам приватизації право-

:• встановлюючі документи про право власності на земельну ділянку,

^ що передається безоплатно у власність;

є) провести реєстрацію правовстановлюючого документа на право власності на землю.

Важливе значення мають відповідні юридичні обставини, з яки­ми пов'язуються підстави зміни та припинення земельних прива­тизаційних правовідносин. Зокрема, підставами зміни та припи-

. нення цих правовідносин можна вважати: рішення суду про

| обов'язкову (примусову) передачу земельних ділянок у приватну

І або колективну власність, проведення відповідних землевпорядних

І робіт та оформлення земельних відносин.

І    Підставами припинення земельних приватизаційних пра-

; вовідносин можуть бути:

І    а) видача державного акта на право власності та його

| реєстрація;

б) рішення суду про задоволення позову про відведення земель­ної ділянки в натурі та видачі документа, що посвідчує право влас­ності на земельну ділянку.

Відповідно до чинного законодавства приватизація земель здійснюється згідно з установленими юридичними процедурами, що спрямовані на своєчасну і законну передачу земельних ділянок у приватну власність громадян та колективну власність їх об'єднань.

Аналіз чинного законодавства дозволяє виділити такі моделі правових процедур можливої приватизації земель:

1. Передача земельних ділянок у приватну власність громадян із земель запасу.

2. Передача у власність земельних ділянок, що знаходились у користуванні суб'єктів приватизації.

3. Передача земель у власність громадянам для заняття селянсь­ким (фермерським) господарством.

4. Передача земельних ділянок у колективну власність садівницьких товариств та приватну власність членів цих това­риств.

5. Передача земель у колективну власність сільськогосподарсь­ким товаровиробникам.

6. Передача земельних ділянок у приватну власність членам сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних то­вариств та інших сільськогосподарських товаровиробників у разі їх виходу з них та сертифікаційно-ресертифікаційного оформлення прав на землю (сертифікаційно-ресертифікаційна передача земель у приватну власність громадян).

І. Передача земельних ділянок у власність громадян із земель за­пасу (повна процедура) включає такі дії суб'єктів земельних привати­заційних правовідносин (ч.ч. З, 4 ст. 17 ЗК України):

1. Подання заяви про безоплатну передачу земельної ділянки у приватну власність до сільської, селищної або міської ради за місцем розташування земельної ділянки.

У заяві зазначається її бажаний розмір, місце розташування зе­мельної ділянки, мета використання та склад сім'ї.

2. Розгляд заяви та обґрунтовуючих матеріалів відповідною ра­дою у місячний термін і прийняття можливих рішень:

а) про передачу земельної ділянки у власність громадянину за наявності згоди;

б) про відмову у передачі земельної ділянки громадянину у при­ватну власність.

3. У разі згоди на передачу земельної ділянки у приватну власність відповідна місцева рада замовляє землевпорядній ор­ганізації розробку проекту її відведення.

4. Стадія розроблення проекту відведення земельної ділянки.

5. Погодження проекту відведення земельної ділянки з:

а) сільською (селищною) радою;

б) районними (міськими) спеціалізованими органами виконав­чої влади:

— землевпорядними організаціями;

— природоохоронними органами;

(    — санітарними органами;

і    — органами архітектури.

16. Подання погодженого проекту відведення земельної ділянки громадянину у приватну власність до районної (міської) ради для прийняття рішення.

7. У разі відмови відповідною радою громадянину у передачі йо­му у приватну власність земельної ділянки із земель запасу, його заява і обґрунтовуючі матеріали подаються відповідно до районної, міської ради, в адміністративному підпорядкуванні якої є район. 8. Прийняття рішення про передачу громадянину у власність зе-

Імельної ділянки із земель запасу.

9. Перенесення розмірів, передбачених проектом відведення зе­мельної ділянки в натурі (на місцевості), і встановлення землевпо-( рядними організаціями її меж.

110. Підготовка, посвідчення та видача громадянину України дер­жавного акта на право приватної власності на земельну ділянку. 11. Реєстрація державного акта на право приватної власності на земельну ділянку у спеціальній Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за відповідним номером.

II. Передача у приватну власність громадянам раніше наданих зе­мельних ділянок та які перебували у них на праві землекористування (ч.ч. 5, 6 ст. 17 ЗК України) (спрощена процедура):

1. Подача заяви про передачу у приватну власність раніше на­даної у користування земельної ділянки до відповідної ради (сільської, селищної, міської) за місцем її розташування.

До заяви додаються матеріали, що підтверджують її розмір:

а) земельно-кадастрова документація;

б) дані бюро технічної інвентаризації;

в) дані правлінь товариств, кооперативів тощо. Такі земельні ділянки можуть передаватися для:

а) ведення селянського (фермерського) господарства;

б) ведення особистого підсобного господарства;

в) будівництва та обслуговування жилого будинку і господарсь­ких будівель;

г) ведення садівництва;

д) гаражного і дачного будівництва.

2. Розгляд та перевірка обгрунтованості заяви та поданих ма­теріалів у місячний термін.

3. Прийняття вказаними радами рішення про передачу в при­ватну власність громадянина відповідної земельної ділянки у разі відповідності поданих даних реальним її розмірам.

4. Підготовка, посвідчення і видача державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.

5. Реєстрація відповідною радою державного акта на право при­ватної власності на землю.

III. Передача земель у власність громадянам для ведення селянсь­кого (фермерського) господарства (особливі умови):

Особи, які мають право на приватизацію земель для ведення се­лянського (фермерського) господарства:

1. Будь-який громадянин України.

2. Особа, що має право- і дієздатність у повному обсязі.

3. Власне волевиявлення особи.

4. Наявність документа, який підтверджує здатність займатися селянським (фермерським) господарством.

5. Особа, яка пройшла відповідний конкурсний відбір. Першочергове право надається особам, які:

а) проживають в сільській місцевості;

б) мають кваліфікацію або досвід роботи в сільському госпо­дарстві.

Особливості приватизації земель громадянами для ведення се­лянського (фермерського) господарства:

а) передача земельних ділянок у приватну власність для вказа­них цілей проводиться із земель запасу, а також земельних ділянок, вилучених у встановленому порядку;

б) за бажанням громадян України земельні ділянки передають­ся з урахуванням присадибного наділу землі;

,в) земельні ділянки передаються безоплатно один раз у межах середньої земельної частки;

г) факт передачі вказаних земель безоплатно посвідчується відміткою у паспорті або документі, який його замінює;

д) земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому лісовими угіддями та водними джерелами;

е) розташування земельних ділянок по можливості уздовж та поблизу існуючих доріг, електричних, радіотелефонних мереж, га-зо- і водопостачальних систем, інших видів інженерної інфраструк­тури;

є) як виняток, можуть передаватися земельні ділянки лісового і водного фонду, що входять до складу угідь цих господарств — ділянки лісів до 5 га та ділянки водойм і болот до 3 га.

Процедура приватизації земель громадянами для ведення се­лянського (фермерського) господарства:

1. Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерсь­ке) господарство подають заяву про передачу їм відповідної земель­ної ділянки до районної, міської ради, в адміністративному підпо­рядкуванні якої є район, за місцем її розташування.

2. Заява підписується головою створюваного селянського (фер­мерського) господарства. У заяві зазначаються:

а) бажаний розмір земельної ділянки;

б) її місце розташування;

в) кількісний склад цього господарства;

г) документально підтверджуються досвід роботи у сільському господарстві, наявність кваліфікації, спеціальної підготовки;

д) обгрунтування розмірів земельних ділянок та перспективи д розвитку діяльності селянського (фермерського) господарства. |    3. Попередньо заява підлягає погодженню з сільською, селищ­ною радою.

4. Розгляд вказаних матеріалів у місячний термін районною, міською конкурсною комісією та відповідно районною, міською радою, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, та про­ходження конкурсного відбору.

5. У разі проходження конкурсного відбору та згоди відповідна рада замовляє за рахунок Українського державного фонду підтрим­ки селянських (фермерських) господарств державній землевпо­рядній організації проект відведення земельної ділянки, який роз­робляється в першочерговому порядку.

,    6. Розроблення проекту відведення земельної ділянки для ве-

; дення селянського (фермерського) господарства.

і    7. Погодження підготовленого проекту відведення земельної

і ДІЛЯНКИ 3:

а) власником землі або землекористувачем за винятком ви­падків відведення земельної ділянки із земель запасу;

б) місцевими (районними) органами виконавчої влади:

— землевпорядними організаціями;

— природоохоронними органами;

— санітарними органами;

— органом архітектури.

8. Якщо передбачається передача земельних ділянок громадя­нам для вказаної мети із земель, що перебувають у власності чи ко­ристуванні, то обов'язково має дотримуватися процедура їх вилу­чення або викупу.

9. Прийняття рішення щодо передачі земельної ділянки грома­дянину для ведення селянського (фермерського) господарства на найближчій сесії відповідної ради.

10. Можливий судовий розгляд позову у разі відмови районної, міської ради, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, у передачі в приватну власність земельної ділянки для селянського (фермерського) господарства.

Рішення відповідного суду про задоволення позову є підставою для:

а) відведення земельної ділянки громадянину для ведення се­лянського (фермерського) господарства в натурі (на місцевості);

б) видачі громадянину державного акта на право приватної власності на землю для ведення селянського (фермерського) госпо­дарства.

11. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) про­водиться після збирання врожаю, який не підлягає поділу.

12. Підготовка, оформлення та видача державного акта на пра-' во приватної власності на землю для ведення селянського (фер­мерського) господарства.

13. Державна реєстрація селянського (фермерського) господар­ства у 30-денний термін після одержання державного акта на пра­во приватної власності на землю.

На державну реєстрацію подаються такі документи:

а) відповідна заява;

б) статут господарства, якщо цього вимагає його організаційна форма;

в) список осіб, які бажають створити селянське (фермерське) господарство із зазначенням прізвища, ім'я, по батькові його го­лови;

г) документ про внесення плати за державну реєстрацію. Державна реєстрація проводиться відповідною радою, яка пере­дала у власність земельну ділянку.

14. Набуття статусу юридичної особи або без такого передбачає:

а) можливість отримання печатки;

б) відкриття в установах банку поточного та інших рахунків;

в) визнання (легалізація) селянського (фермерського) господар­ства державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійного товаровиробника;

г) можливість укладання договорів з іншими юридичними та фізичними особами.

'15. Після легалізації селянське (фермерське) господарство стає на облік у сільській, селищній, міській раді шляхом зазначення у спеціальній погосподарській книзі даних про його склад та переда­чу у приватну власність земельної ділянки.

Особливості передачі земельних ділянок v приватну власність членам  сільськогосподарських  підприємств,  кооперативів, акціонерних товариств, які виявили бажання вести селянське (Фер­мерське) господарство:

а) волевиявлення (бажання членів цих господарств) вести се­лянське (фермерське) господарство;

б) право безперешкодного виходу з цих підприємств, коопера­тивів, акціонерних товариств;

в) підставою виникнення права приватної власності на частку земель цих господарств є рішення районної, міської ради, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, про безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки;

г) розмір земельної ділянки встановлюється у межах середньої земельної частки, що вилучається із земель цих підприємств, коо­перативів, акціонерних товариств;

д) земельні ділянки із земель вказаних господарств мають пере­даватися безоплатно;

е) кадастрова оцінка земельної ділянки, що вилучається, повин­на бути, як правило, на рівні середньої по господарству;

є) передача земельної ділянки у приватну власність членам сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних то­вариств з кадастровою оцінкою нижчою за середню по господарст­ву передбачає встановлення таких пільг:

— звільнення від плати за землю протягом трьох років з часу пе­редачі земельної ділянки;

— можливість часткового звільнення від плати за землю на пев­ний термін, відстрочення плати або зниження ставки земельного податку за рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки ^ Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад за кло-В, потанням відповідних районних і міських рад;

•.    ж) судовий захист вказаного права в разі відмови у виділенні ^ члену  сільськогосподарського  підприємства,   кооперативу, ^ акціонерного товариства належної йому частки земель (паю);

р   з) рішення суду про задоволення позову є юридичною підста-" вою для виділення паю в натурі та видачі правовстановлюючих до­кументів на земельну ділянку.

IV. Передача земельних ділянок у власність садівницьких това­риств та приватну власність членів цих товариств.

Процедура передачі вказаних земель у колективну власність садівницьких товариств та приватну власність їх членів передбачає:

1. Прийняття рішення загальними зборами садівницьких това­риств про безоплатну передачу земель загального користування у колективну власність товариств та земельних ділянок, що знахо­дяться в індивідуальному використанні їх членів, у приватну власність.

2. Подання до відповідної місцевої ради за місцем розташуван­ня земельних ділянок клопотання від імені садівницького товари­ства, заяв від членів цих товариств про безоплатну передачу у власність належних їм на праві користування земельних ділянок та обґрунтовуючих матеріалів:

а) рішення відповідних загальних зборів;

б) матеріали, що обґрунтовують розміри відповідних земельних ділянок (проект організації території садівницького товариства, плани земельних ділянок цих товариств, інша земелевпорядна та земельно-кадастрова документація тощо);

в) списки громадян, які є членами садівницьких товариств.

3. Розгляд відповідною сільською, селищною, міською радою вказаних матеріалів у місячний термін та прийняття відповідного рішення.

4. При позитивному розв'язанні питання в рішенні про переда­чу земель у власність садівницьких товариств та їх членів зазна­чається, що земельні ділянки загального користування (шляхи, проїзди, охоронні зони, земельні ділянки, зайняті колективним са­дом та іншими об'єктами загального користування) передаються в колективну власність товариства і не підлягають поділу, а громадя­нам — кожному члену цих товариств — передаються відповідні земельні ділянки для індивідуального садівництва у розмірах, визна­чених проектом організації території товариства, але не більше ніж 0,12 га.

5. Підготовка, оформлення і видача садівницьким товариствам та їх членам відповідно державного акта на право колективної власності на землю та державного акта на право приватної влас­ності громадянам — членам цього товариства.

6. Реєстрація вказаних державних актів у відповідних Книгах їх реєстрації.

V. Передача земель у колективну власність сільськогосподарським товаровиробникам (ст.ст. 5, 17, 57 ЗК України).

Умови передачі:

1. У колективну власність передаються землі таким суб'єктам:

а) колективним сільськогосподарським підприємствам;

б) сільськогосподарським кооперативам;

в) сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогос­подарських підприємств.

2. У колективну власність можуть передаватися землі цих сільськогосподарських товаровиробників.

3. Передача вказаних земельних ділянок здійснюється безоплатно.

4. Площа земель, що передаються у колективну власність, ста­новить різницю між загальною площею земель, що знаходиться у віданні відповідної ради, і площею земель, які залишаються у дер­жавній власності (землі резервного фонду, лісового, водного фон­ду, землі запасу) та які перебувають у власності громадян.

Передача земельних ділянок проводиться у такому порядку:

1. Прийняття рішення загальних зборів цих підприємств, коо­перативів, товариств про безоплатну передачу земель у колективну власність зазначених осіб.

2. Передачі в колективну власність вказаних суб'єктів підляга­ють землі, що знаходяться у їх користуванні, або ділянки із земель запасу, за винятком земельних ділянок, розташованих у межах на­селених пунктів, які передаються у відання сільської, селищної, міської ради.

3. Клопотання трудового колективу на підставі рішення його за­гальних зборів перед сільськими, селищними, міськими радами за місцем розташування земельної ділянки про передачу земель у ко­лективну власність.

До клопотання додаються:

а) матеріали, що обґрунтовують розмір земельної ділянки;

б) рішення відповідних загальних зборів;

в) списки громадян, які є членами цих колективних госпо­дарств.

4. Звернення сільської, селищної, міської ради до районної дер­жавної адміністрації про створення комісії щодо визначення зе­мель, які підлягають передачі в колективну власність.

5. Створення комісії щодо визначення земель, які підлягають передачі у колективну власність, рішенням чи розпорядженням районної державної адміністрації в складі:

— голови (заступника керівника районної державної адміністрації);

— заступника голови (начальника райвідділу земельних ре­сурсів);

— членів комісії (представників управління з питань аграрної політики, лісогосподарських, водогосподарських органів, об'єкти яких розташовані на цих землях, голів рад колективних сільського­сподарських підприємств району) із залученням керівників і спеціалістів цих підприємств, землевпорядника відповідної ради.

6. Організація робіт щодо визначення земель, які підлягають пе­редачі у колективну власність, районним відділом земельних ре­сурсів із залученням у разі необхідності фахівців відповідної філії Інституту землеустрою Української академії аграрних наук. У місячний термін з дня отримання клопотання сільськогосподарсь­кого товаровиробника виготовляється документація, яка включає:

а) пояснювальну записку;

б) клопотання про передачу земель у колективну власність;

в) звернення заявника до районної державної адміністрації про створення комісії з визначення земель, що підлягають передачі у колективну власність;

г) рішення або розпорядження районної державної адміністрації про створення комісії з визначення земель, що підлягають передачі у колективну власність відповідному сільськогосподарському това­ровиробнику;

д) планово-картографічні матеріали з відображенням на них зе­мельних ділянок колективної та державної власності за підписом голови та членів комісії;

е) експлікація земель в межах землекористування відповідного заявника;

є) проект можливого рішення сільської, селищної, міської ради щодо передачі земель у колективну власність або рішення район­ної ради, якщо у межах цієї земельної ділянки функціонують дві або більше сільських ради.

7. Подання вказаної документації відповідній сільській, се­лищній, міській раді або районній раді, яка в місячний термін роз­глядає її та приймає рішення про передачу земель у колективну власність.

8. Розгляд сільською, селищною, міською або районною радою вищезазначеної документації і прийняття рішення про передачу зе­мель у колективну власність.

9. У разі, якщо межі цих земельних ділянок не проходять по визначених на місцевості контурах, вони переносяться в нату­ру (на місцевість) і закріплюються відповідними межовими знаками.

10. Видача державного акта на право колективної власності на землю на підставі рішення відповідної ради, в якому фіксується:

а) назва відповідного сільськогосподарського суб'єкта;

б) місцезнаходження землевласника;

в) найменування відповідної ради, що його видала, та її адміністративно-територіальна юрисдикція;

г) кількісний склад земель, що передається у колективну власність за планом;

д) мета використання земель;

е) дата прийняття рішення відповідною радою;

є) кількість примірників державного акта, які передаються но­вим землевласникам та залишаються на зберіганні у відповідній раді;

ж) номер реєстрації державного акта в Книзі записів державних актів на право колективної власності.

Державний акт підписується головою відповідної ради і посвідчується печаткою із зазначенням відповідної дати. До нього додається затверджений у встановленому порядку відповідною ра­дою список громадян — членів колективного сільськогосподарсь­кого підприємства, кооперативу, товариства, підписаний головою місцевої ради та головою відповідного сільськогосподарського підприємства, кооперативу або товариства, а також план зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність, підписаний інжене­ром-землевпорядником та скріплений відповідною печаткою.

'11. Реєстрація державного акта на право колективної власності у спеціальній Книзі реєстрації таких документів.

VI. Передача земельних ділянок у приватну власність членам сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних това­риств та інших сільськогосподарських товаровиробників у процесі па­ювання та розпаювання земельних ділянок'.

Вказана передача земельних ділянок здійснюється відповідно до встановлених процедур паювання земельних ділянок з пер­соніфікацією права кожного члена цих господарств на частку зе­мельної ділянки в колективній власності, посвідчення їх юридич­ного титулу шляхом видачі Сертифіката на право на земельну ча­стку (пай), подальшого їх добровільного виходу з членів вищезаз­ начених колективних господарств з виділенням в натурі (на місце­вості) їх частки земель і посвідчення права приватної власності на ці частки шляхом видачі державного акта на право приватної влас­ності на землю*.

Паювання земель — це встановлений порядок визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства в умовних кадастрових гек­тарах, виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої гро­шової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для цих господарств без їх виділення в натурі (на місцевості).

Умови паювання земельних часток:

1. Паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну  власність  колективним  сільськогосподарським підприємствам, кооперативам, акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогос­подарських підприємств.

2. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогос­подарських підприємств здійснюється після їх перетворення на ко­лективні сільськогосподарські підприємства.

3. Право на земельну частку (пай) мають члени:

а) колективного сільськогосподарського підприємства;

б) сільськогосподарського кооперативу;

в) сільськогосподарського акціонерного товариства;

г) пенсіонери, які раніше працювали в цих господарствах і за­лишилися їх членами, відповідно до списку, що додається до дер­жавного акта на право колективної власності на землю.

4. Рівні права в процесі паювання всіх членів колективних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних то­вариств на вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах зе­мельних часток (паїв).

5. Вартість земельної частки (паю) для кожного з перерахова­них підприємств, кооперативів, акціонерних товариств визна­чається виходячи із грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, що обчислюються за Мето­дикою грошової оцінки земель, затвердженої Кабінетом Міністрів України, та кількості осіб, які мають право на земельну частку (пай).

6. Визнання права на земельну частку (пай) на першому етапі суб'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави з подальшим обмеженням форм його відчуження до прийняття но­вого Земельного кодексу України'.

7. Землі, передані у колективну власність, підлягають в найкоротші строки поділу на земельні частки (паї) без виділення в натурі (на місцевості) організаціями землеустрою.

Підставами здійснення паювання земельних часток визнано:

1. Наявність державного акта на право колективної власності.

2. Список членів відповідного колективного сільськогоспо­дарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, за­тверджений загальними зборами цих господарств.

3. Зобов'язальний характер сукупності нормативно-правових норм та приписів щодо здійснення паювання земельних часток зе­мель, переданих у колективну власність вищеназваних товарови­робників.

Процедура паювання земельних часток — встановлений норма­тивно-правовий порядок поділу земель, переданих у колективну власність, на земельні частки (паї) і юридичне посвідчення прав на них шляхом оформлення та видачі земельного правовстановлюю-чого документа кожному члену цих господарств у формі сертифіка­та на право на земельну частку (пай).

Така процедура передбачає:

1. Утворення комісії в колективних сільськогосподарських підприємствах, кооперативах, акціонерних товариствах з числа їх працівників для обчислення розмірів земельної частки (паю).

2. Обчислення комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному колективному сільськогосподарському підприємству, ко­оперативу, акціонерному товариству.

3. Подача обчислених комісіями розмірів земельної частки (паю) на розгляд та затвердження районної державної адміністрації.

4. Розгляд та прийняття рішення районною державною адміністрацією щодо затвердження обчислених цими комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному господарству.

5. Виготовлення та видача громадянам сертифікатів на право на загальну частку (пай) за єдиним в Україні зразком, у якому вка­зується:

а) назва відповідного сільськогосподарського підприємства, ко­оперативу, товариства;

б) його місцезнаходження;

в) адміністративно-територіальна приналежність;

г) прізвище, ім'я, по батькові члена господарства;

д) місце проживання;

е) підстава та назва районної державної адміністрації, яка прий­няла рішення;

є) дата прийняття рішення;

ж) підтвердження наданого права на земельну частку (пай) у складі земель, які перебувають у колективній власності відповідно­го господарства;

з) розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гекта­рах без визначення межі цієї частки в натурі (на місцевості);

   й) вартість земельної частки (паю) у відповідній грошовій сумі;

і) підпис, прізвище та ініціали голови районної державної адміністрації;

й) дата видачі та посвідчення відповідною печаткою.

6. Реєстрація сертифіката на права на земельну частку (пай) у спеціальній Книзі реєстрації цих документів відповідною район­ною державною адміністрацією.

7. Посвідчене право на земельну частку (пай) може бути об'єктом договірних відносин, зокрема купівлі-продажу, даруван­ня, міни, успадкування, застави.

Цей перелік та можливості щодо відчуження є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, якщо інше не буде перед­бачено в законі та постанові Кабінету Міністрів України, якому доручено затвердити форму сертифіката на право на земельну ча­стку (пай).

Важливою формою переходу прав на землю від права на земель­ну частку (пай) до права приватної власності на цю ділянку є проце­дура розпаювання земельної ділянки або реєстрації прав на землю.

Юридичною підставою для реалізації такого права стала норма ч. 9 ст. 5 ЗК України, за якою кожний член колективного сільсько­господарського підприємства, кооперативу або акціонерного това­риства в разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості). У подальшому це право було деталізоване нормативними актами щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва, якими, зокрема, перед­бачалося право кожного члена вищезазначених господарств безпе­решкодно вийти з нього та одержати безкоштовно в приватну власність свою частку землі (пай) у натурі (на місцевості), що посвідчується державним актом на право приватної власності на землю.

Цей процес вважаю за доцільне назвати «розпаюванням», а оформлення відповідного права приватної власності — «ресер-тифікацією», який спрямований на привласнення відповідної зе­мельної частки та виникнення права приватної власності.

Процес розпаювання земель колективної власності та ресер-тифікації права на земельну частку (пай) базується на таких прин­ципах та юридичних можливостях:

1. Право безперешкодного виходу з колективних господарств.

2. Право виділення в натурі належної частки.

3. Наявність особистого волевиявлення особи — члена відповідного колективного господарства.

4. Добровільний характер здійснення відповідних дій та отри­мання в приватну власність належної частки земельної ділянки.

5. Вільний вибір форм господарювання на цій земельній ділянці приватним шляхом (одноособове) або об'єднання земельних діля­нок, майна, коштів та праці щодо організації та здійснення відповідної діяльності.

6. Право добровільного створення на базі земельних ділянок відповідних організаційно-правових форм підприємницької діяль­ності:

а) селянських (фермерських) господарств;

б) спільних сільськогосподарських підприємств, асоціацій, спілок, акціонерних товариств, інших кооперативних підприємств і організацій;

в) створення приватних (приватно-орендних) підприємств, різних господарських товариств, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності на землю та майно.

7. Вказане право не може бути обмежено рішеннями загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, ко­оперативів, товариств або будь-якими іншими рішеннями.

8. Надання новим власникам розпайованих і ресертифікованих земельних ділянок різних правових можливостей щодо розпоряд­ження земельними ділянками, які передані на праві приватної власності:

а) надавати в орендне землекористування;

б) відчужувати у законний спосіб — дарувати, обмінювати, про­давати громадянам України;

в) передавати у спадщину;

г) передавати в заставу;

д) здійснювати інші розпорядчі повноваження, які не змінюють цільового призначення цих земельних ділянок.

"Процедура розпаювання земельних часток передбачає:

1. Подання заяви до колективного сільськогосподарського підприємства, відповідного кооперативу, акціонерного товариства про вихід з цих господарств та виділення належної частки земель у натурі (на місцевості).

2. Обговорення та прийняття рішення загальними зборами відповідних колективних господарств про вихід їх окремих членів із земельними частками та відведенням їх у натурі на місцевості:

3. У разі відмови в задоволенні заяви таке рішення загальних зборів колективних сільськогосподарських підприємств може бути оскаржене заявником до суду за місцем розташування земельної ділянки.

4. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) органа­ми землеустрою (інженером-землевпорядником).

5. Звернення заявника до відповідної сільської, селищної, міської ради із заявою про виготовлення та видачу державного ак­та на право приватної власності на землю.

6. Видача державного акта на право приватної власності на зе­мельну ділянку.

7. Реєстрація вказаного акта в спеціальній Книзі реєстрації дер­жавних актів на право приватної власності на землю.

8. Повернення до районної державної адміністрації сертифіката на право на земельну частку (пай).

9. Вільне розпорядження земельною ділянкою в порядку, вста­новленому земельним законодавством України.

Процес приватизації земель в Україні забезпечується певними

юридичними гарантіями.

Юридичні гарантії здійснення приватизації земель в Україні — це юридичні засоби, що забезпечують безперешкодну і безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян та їх об'єднань.

Можна виділити такі групи юридичних гарантій:

1. Матеріально-правові.

2. Організаційно-правові.

3. Процесуально-правові.

4. Забезпечувально-правові.

1. Матеріально-правові гарантії:

а) закріплення в законодавстві права громадян та їх об'єднань на отримання відповідно у приватну та колективну власність зе­мельних ділянок;

б) встановлення нормативно-правовим шляхом нормування розмірів таких земельних ділянок;

в) наявність юридичних можливостей щодо реалізації повнова­жень правосуб'єктних осіб;

г) встановлення обов'язків органів держави та місцевого само­врядування щодо розгляду заяв та клопотань, інших обґрунтовую­чих матеріалів на передачу земель у приватну та колективну власність.

2. Організаційно-правові гарантії:

а) передбачається структура органів, зобов'язаних розглядати матеріали на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну і колективну власність;

б) визначаються організаційні структури, які розробляють про­ект відведення земельних ділянок;

в) діяльність організаційно-функціональних структур щодо фінансування робіт з підготовки матеріалів на передачу земельних ділянок у власність;

г) наявність контролюючих органів щодо координації та забез­печення приватизації земель та перевірки дотримання вимог чин­ного законодавства в цій сфері.

3. Процесуально-правові гарантії:

а) законодавче визначення деяких процедур приватизації зе­мель;

б) встановлення послідовності дії та стадій передачі земель у приватну та колективну власність;

в) визначення термінів розгляду матеріалів приватизації, прий­няття рішень і видачі правовстановлюючих земельно-правових до­кументів;

г) закріплення процесуальних підстав оскарження дій зо­бов'язальних осіб у судовому порядку. 4. Забезпечувально-правові гарантії:

а) встановлення судового порядку розгляду та вирішення • спірних питань щодо приватизації земельних ділянок;

б) визнання рішення суду підставою для відведення земельних ділянок у натурі (на місцевості) та видачі державного акта на пра­во власності на землю.