Вирішення проблеми знешкодження й утилізації відходів є однією з центральних у забезпеченні охоро­ни довкілля, раціонального використання природних ресурсів. Відходи забруднюють ґрунт, води, повітря, займають під звалищами, відвалами значні площі. їх утворення є наслідком переробки природної сировини у процесі матеріального виробництва, та споживання продуктів цього виробництва населенням. Щороку на підприємствах України утворюється близько 100 міль­йонів тонн токсичних відходів. З них до найбільш не­безпечних за європейськими стандартами (І-ІП класи небезпеки) належить 2, 5-3, 5 мільйона тонн. Кіль­кість    підприємств,    на   яких   фіксуються   токсичні відходи, перевищує 2500. Загальний обсяг накопичен­ня токсичних відходів становить 4, 4 мільярда тонн1. У цілому розрив між: прогресуючим накопиченням ток­сичних відходів і заходами з їх утилізації та знешкод­ження  загрожує  поглибленням  екологічної кризи та загостренням соціально-економічної ситуації в Україні. З метою забезпечення утилізації, знешкодження, пе­реробки   й   безпечного   зберігання   відходів   в   Україні здійснюються   заходи   організаційного,   технологічного, економічного та правового характеру. Сучасне законо­давство про відходи складається з Постанови Верховної Ради України від 5 березня 1998 року "Про основні на­прями державної  політики  України  в  галузі  охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпе­чення екологічної безпеки", Законів України "Про охоро­ну навколишнього природного  середовища"  (1991  р.), "Про забезпечення санітарного та епідемічного благопо­луччя    населений"    (1994    р.),    "Про    поводження    з радіоактивними відходами"(1995 р.), "Про металобрухт" (1999 р.), "Про відходи" (1998 р.), "Про фізичний захист

1 Див.: Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами: Закон України № 1947-Ш від 14 вересня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 44. - Ст. 374 .

ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання"! 2000 р.), "Про охорону атмосферного повітря"(1992 р.), "Про пестициди і агрохімікати" (1995 р.), Водного кодек­су України (1995 р.), Кодексу України про надра (1994 р.) та інших нормативно-правових актів.

Державна політика щодо поводження з відходами, що відображена у законодавстві, здійснюється за нас­тупними напрямками: а) забезпечення повного зби­рання і своєчасного знешкодження та видалення відходів, а також дотримання правил екологічної без­пеки при поводженні з ними; б) зведення до мінімуму утворення відходів і зменшення їх небезпечності; в) забезпечення комплексного використання матеріально-сировинних ресурсів; г) сприяння максимально мож­ливій утилізації відходів шляхом прямого повторного чи альтернативного використання ресурсно-цінних відходів; ґ) забезпечення безпечного видалення відходів, що не підлягають утилізації, шляхом розроб­лення відповідних технологій, екологічно безпечних методів і засобів поводження з відходами; д) ор­ганізація контролю за місцями чи об'єктами розміщення відходів для запобігання шкідливому впливу їх на навколишнє природне середовище та здоров'я людини; є) здійснення комплексу науково-технічних і маркетингових досліджень для виявлення та визначення ресурсної цінності відходів з метою їх ефективного використання; є) сприяння створенню об'єктів поводження з відходами; ж) забезпечення со­ціального захисту працівників, зайнятих у сфері поводження з відходами; з) обов'язковий облік відходів тощо.

Слід зазначати, що у процесі формування вітчиз­няного законодавства про відходи враховується євро­пейський   досвід  у   вирішенні   відповідних   проблем.

Зокрема,   законодавство  України  сприйняло  ключові положення Директиви Ради Міністрів ЄС 91/689/ЄЕС щодо небезпечних відходів (має на меті сформулювати загальне визначення небезпечних відходів і запрова­дити жорстку уніфікацію в роботу з такими відхода­ми). Так, відповідно до зазначеної директиви в Законі України "Про відходи" дано визначення поняття "не­безпечні  відходи"   (відходи,   що  мають такі  фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього   природного   середовища  та  здоров'я людини і які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними). Згідно з цим визначенням уста­новлено й перелік небезпечних відходів, який включе­но до Переліку отруйних речовин, у тому числі токсич­них промислових відходів, продуктів біотехнологій та інших біологічних агентів, виробництво, зберігання і транспортування,      використання,       знищення й утилізація яких здійснюються за наявності дозволу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від   20 червня    1995    року   №440*.    На    виконання міжнародних зобов'язань України, що випливають із її участі в Базельській конвенції про контроль за транс­кордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням (1989 р.) з урахуванням Постанови про контроль і нагляд за транспортуванням відходів усере­дині Європейського Співтовариства, за його межі і в ЄС 259/93/ЄЕС, було затверджено постановою №1120 від 13 липня 2000 року Кабінету Міністрів України По­ложення про  контроль за транскордонними  переве­зеннями небезпечних відходів та їх утилізацією. Цим Положенням    установлюються    окремі    режими,    що регулюють перевезення в межах ЄС, імпорт, експорт і

1 Див.: Збірник постанов Уряду України. - 1995. - № 3. - Ст. 123.

транзитні переміщення, а також різні вимоги залежно від того, чи призначені відходи для переробки або поховання. У перспективі мають бути трансформовані до законодавства України й інші приписи відповідних міжнародно-правових актів. Це, зокрема, стосується Директиви про спалення небезпечних відходів 94/67/ЄЕС, що встановлює певні вимоги й дома­гається дотримання умов експлуатації заводів для спа­лення небезпечних відходів і гранично допустимих величин викидів цих підприємств (за допомогою доз­волів), а також Директиви про вимоги до дозволів і експлуатаційних обмежень для нових муніципальних сміттєспалювальних заводів 89/369/ЄЕС, Директиви про вимоги до дозволів і експлуатаційних обмежень до діючих муніципальних сміттєспалювальних заводів 89/429/ЄЕС, Рамкової директиви про боротьбу із забрудненням повітря промисловими підприємствами 84/360/ЄЕС, Директиви Ради Міністрів ЄС 75/439/ЄЕС, що передбачає створення уніфікованої системи збору, перероблення, зберігання і видалення відпрацьованих масел та ін.

Головним напрямком вирішення проблеми забруд­нення довкілля відходами є їх утилізація. Під утилізацією відходів розуміється їх (відходів) викори­стання як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів. При цьому утилізація відходів має не тільки велике екологічне значення (сприяє захисту довкілля від негативного впливу відходів), а й економічне та забезпечує ощадливе використання матеріально-сировинних і енергетичних ресурсів.

загрузка...

З метою забезпечення утилізації відходів законо­давство покладає на суб'єктів господарської діяльності певні обов'язки. Вони, зокрема, зобов'язані: забезпе­чувати приймання й утилізацію використаних паку­вальних матеріалів і тари, у яких знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій-суб'єктів   госпо­дарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання й утилізацію; на основі ма­теріально-сировинних балансів  виробництва  виявляти та вести первинний поточний облік кількості, типу й складу відходів, що утилізуються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку; забез­печувати повне збирання, належне зберігання та не­допущення    знищення    й    псування    відходів,    для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, що      відповідає      вимогам      екологічної      безпеки; здійснювати організаційні, науково-технічні та техно­логічні заходи для  максимальної утилізації відходів, реалізації   чи   передачі   їх   іншим   споживачам   або підприємствам, установам та організаціям, що займа­ються збиранням, обробленням та утилізацією відходів; мати ліцензії на здійснення операцій у сфері повод­ження з небезпечними відходами і/або на право про­вадження  діяльності,   пов'язаної  із   збиранням  і  за­готівлею окремих видів відходів як вторинної сирови­ни, і/або дозвіл на транскордонне перевезення небез­печних відходів; передбачати при укладанні угод на поставку в Україну товарної продукції утилізацію чи вивезення з України використаних пакувальних ма­теріалів і тари; виконувати обов'язки, передбачені за­конодавством, щодо запобігання забрудненню навколиш­нього природного середовища відходами.

З метою забезпечення збирання, оброблення, збе­реження й аналізу інформації про об'єкти утворення, оброблення й утилізації відходів ведеться їх реєстр, у якому визначаються номенклатура, обсяги утворення, кількісні та якісні характеристики відходів, інформа­ція про поводження з ними та заходи щодо зменшення обсягів утворення відходів і рівня їх небезпеки. Реєстр об'єктів  утворення,   оброблення  й утилізації  відходів ведеться на підставі звітних даних виробників відхо­дів, відомостей спеціально уповноважених органів ви­конавчої влади у сфері поводження з відходами. По­рядок ведення реєстру об'єктів утворення, оброблення й утилізації відходів визначається Кабінетом Міністрів України.

Організаційно-економічні заходи щодо забезпечен­ня утилізації відходів, визначені законодавством, пе­редбачають: надання суб'єктам підприємницької дія­льності, які утилізують, зменшують обсяги утворення відходів і впроваджують у виробництво маловідходні технології, відповідно до законодавства податкових, кредитних та інших пільг; надання в установленому законодавством порядку податкових, кредитних та інших пільг суб'єктам підприємницької діяльності, які здають відходи як вторинну сировину та займаються збиранням і заготівлею таких відходів; визначення пріоритетів щодо фінансування за державним конт­рактом підприємств, що впроваджують маловідходні технології, обробляють і утилізують відходи; цільове фінансування науково-дослідних робіт з конкретних проблем утилізації відходів і зменшення їх утворення; надання можливості залишати частину коштів від платежів за розміщення відходів на фінансування за­ходів щодо утилізації відходів і зменшення обсягів їх утворення відповідно до обґрунтованих інвестиційних проектів і програм; створення фондів для цільового фінансування заходів щодо утилізації відходів за ра­хунок добровільних внесків виробників відходів, їх власників, вітчизняних та іноземних суб'єктів госпо­дарської діяльності, окремих громадян, екологічного страхування тощо.

З метою стимулювання заходів щодо утилізації відходів суб'єктам господарської діяльності, які утилі­зують відходи в процесі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюють їх збирання і заготівлю, будівництво підприємств і цехів, а також організують виробництво устаткування для утилізації відходів, беруть пайову участь у фінансуванні заходів щодо утилізації відходів і зменшення обсягів їх утво­рення, можуть надаватися відповідно до законодавст­ва України: а) пільги щодо оподаткування прибутку від реалізації продукції, виготовленої з використанням відходів; б) пріоритетне державне кредитування; в) спеціальні державні субсидії на зменшення відсот­ків за банківські кредити, пов'язані з інвестиціями, що спрямовуються на утилізацію відходів і виготовлення відповідного устаткування; г) дотації з Державного бюджету України, республіканського бюджету Авто­номної Республіки Крим і місцевих бюджетів для пере­везення відходів (вторинної сировини) чи напівфабри­катів, одержаних з цих відходів; ґ) інформація щодо технологічних можливостей утилізації відходів; д) дота­ції з фондів охорони навколишнього природного сере­довища й інших джерел; є) пільги щодо поповнення обігових коштів підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють зби­рання і заготівлю, оброблення (перероблення) і утилі­зацію відходів як вторинної сировини, за умови цільо­вого використання цих коштів для придбання та пе­реробки таких відходів. Місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування можуть ви­значати у межах своїх повноважень додаткові заходи, пов'язані із стимулюванням утилізації відходів і змен­шенням обсягів їх утворення.

Для фінансування цих заходів можуть залучатися кошти місцевих бюджетів, фондів охорони навколиш­нього природного середовища, добровільні внески під­приємств, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, а також кошти Державного бюджету України, передбачені на проведення заходів, що включа­ються в Державну програму соціального й економічно­го розвитку України.

Питання для самоконтролю

1.   Які правові вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки при розміщенні, проектуванні, будівництві, ре­конструкції, введенні в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів?

2.    Назвіть правові вимоги щодо безпеки продуктів.

3.    У чому полягає правове регулювання поводження з небезпечними речовинами, а в чому - з відходами?