Нагляд за законністю перебування осіб у місцях, де виконуються заходи примусо­вого характеру, які призначаються судом, має певні особливості. Нагадаємо, у ком­петенцію суду входить призначення двох

видів примусових заходів: медичного і ви­ховного характеру.

Відповідно до статті 94 КК України, за­лежно від характеру та тяжкості захворю­вання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпеч­ності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

1)   надання амбулаторної психічної допомоги в примусовому порядку;

2)   госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом,

3)   госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4)   госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Окрім цього, стаття 96 КК України передбачає примусове лі­кування, яке може бути застосоване судом, незалежно від при­значеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хво­робу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем від­бування покарання. У разі призначення інших видів покарань при­мусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

Виконання примусових заходів медичного характеру здійсню­ється у медичних закладах загального і спеціалізованого типу.

загрузка...

Законність перебування в них кожної особи встановлюється прокурором, виходячи із наявності судових рішень (постанови судді чи ухвали суду про застосування до конкретної особи примусових заходів медичного характеру, з зазначенням яких саме).

Варто мати на увазі, що до копії постанови судді (ухвали суду), які направляються до медичного закладу, долучаються документи, котрі посвідчують особу та її місце проживання (паспорт, військовий квиток), з якими також необхідно ознайомитися прокурору.

Нагляд за додержанням прав і обов'язків осіб, щодо яких за­стосовано примусові заходи медичного характеру, вирізняється під­вищеною актуальністю в ситуаціях їх перебування в психіатричних стаціонарах (лікарнях, відділеннях) спеціалізованого типу та спе­ціалізованого типу з інтенсивним спостереженням (судові відділення).

Скеровані на примусове лікування до медичних закладів особи користуються правами пацієнтів психіатричних та загально-ліку­вальних установ.

Пацієнти психіатричних стаціонарів мають право знати:

1)   про підстави та цілі їх поміщення у стаціонар;

2)   встановлені там правила;

3)   можливість звертатись до органів влади й управління, прокурора, суду, адвоката зі скаргами та заявами;

4)   мати зустріч з адвокатом, священнослужителем;

5)   передплачувати газети і журнали;

6)   звертатися до головного лікаря з питань додержання прав тощо.

Здійснюючи нагляд за законністю щодо перебування осіб в міс­цях реалізації примусових заходів медичного характеру, прокурор для цього повинен ознайомитися з правилами внутрішнього розпорядку, умовами розташування хворих, з даними, котрі характеризують пе­ріодичність їх освідування комісією лікарів-психіатрів тощо.

Особливу увагу прокурор звертає на:

1)   те, чи особа поміщена в психіатричну лікарню того типу, котрий визначений судом;

2)   чи не має випадків жорстокого ставлення до осіб, які перебу­вають на примусовому лікуванні;

3)   законність і обґрунтованість висновків лікарів, у котрих вони обу­мовлюють потребу продовження лікування;

4)   законність і обґрунтованість подань адміністрації психіатричних стаціонарів про завершення застосування або зміни заходів ме­дичного характеру.

Примусові заходи виховного характеру застосовуються до не­повнолітніх, які вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо судом буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки на момент винесення вироку вони не потребують застосування покарання, а також щодо осіб, які до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідаль­ність, вчинили суспільно-небезпечні діяння. Суд може застосувати такі заходи:

1)   застереження;

2)   обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до пове­дінки неповнолітнього;

3)   передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх за­мінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4)   покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5)   направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Суд може також визнати за необхідне призначити неповно­літньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

Роль прокурора у забезпеченні законності виконання приму­сових заходів виховного характеру в основному полягає у нагляді за додержанням прав неповнолітніх та за додержанням ними обов'яз­ків, котрі визначені застосуванням цих заходів.

Більш специфічною у цьому виді нагляду є, власне, друга група питань. Прокурор оцінює повноту додержання неповнолітніми від­повідних обов'язків і, у випадку їх систематичного порушення, вживає заходи для притягнення винних до відповідальності.

Цей напрям прокурорського нагляду охоплює діяльність дер­жавних органів та установ, які входять у системи різних відомств, але мають схожі й близькі за характером функції, обумовлені потребою виконання судових рішень у кримінальних справах і застосування різноманітних заходів примусового характеру, пов'язаних з обме­женням особистої свободи громадян.