Б. НАГЛЯД ЗА ЗАКОННІСТЮ В УСТАНОВАХ, ЩО ВИКОНУЮТЬ ЗАХОДИ ПРИМУСОВОГО ХАРАКТЕРУ
Визначальним в оцінці прокурором законності перебування осіб у місцях тримання затриманих попереднього ув'язнення, в інших установах, що виконують заходи примусового характеру, має аналіз даних щодо ув'язнення, в інших підстав направлення туди цих осіб.
Підставами утримання під вартою осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину, та обвинувачених, щодо котрих застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, відповідно до КПК України, виступають відповідно протокол затримання (ст. 106) і постанова судді (ст. 165-2). Перевіряючи законність перебування осіб в ізоляторах тримання затриманих, прокурору необхідно встановити наявність щодо кожного із затриманих протоколу затримання, його обґрунтованість та відповідність порядку його складення вимогам кримінального-процесуального закону.
Необхідно також ознайомитися із долученими до протоколу матеріалами (рапортом співробітника міліції, поясненням затриманого, протоколами відібрання пояснень очевидців, вилученими предметами тощо).
Особливу увагу прокурор звертає на правильність зазначення часу затримання. У протоколі фіксується не тільки день, але й година, коли було виконано затримання. Часто час затримання проставляється або згодом, тобто набагато пізніше, аніж насправді воно було проведено або взагалі не вказується.
За загальним правилом, у вищеназваних ізоляторах не повинні утримуватись особи, щодо котрих обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Кожний факт знаходження у них взятих під варту осіб повинен прокурором оцінюватись з точки зору його законності. (У відповідності зі ст. 155 КПК, у місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби. Якщо доставка ув'язнених у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть там перебувати до десяти діб).
Обвинувачені та підозрювані у вчиненні злочину, щодо котрих обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, утримуються у слідчих ізоляторах.
Здійснюючи нагляд за законністю перебування у них зазначеної категорії осіб, прокурор слідкує не тільки за тим, щоб щодо кожної особи була постанова судді про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, але й за тим, щоб не порушувались строки тримання під вартою, встановлені статтею 156 КПК.
Зокрема, перевіряється додержання передбачених кримінально-процесуальним законом вимог про продовження строків тримання під вартою у тих випадках, коли вони перевищують два місяці (ст. 156 КПК).
Нагляд за додержанням прав і обов'язків, порядку й умов тримання взятих під варту, затриманих та осіб, щодо котрих застосовано інші заходи процесуального примусу виступає основною складовою діяльності органів прокуратури в межах аналізованої галузі прокурорського нагляду.
Він виражає те загальне, що властиве нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів адміністраціями всіх органів та установ, котрі виконують покарання і заходи процесуального примусу. Права і обов'язки затриманих, взятих під варту, а також осіб, щодо котрих вжито заходи примусового характеру, нагляд за додержанням яких здійснює прокурор, поділяються на:
- загальногромадянські, що властиві всім громадянам;
- спеціальні, тобто ті, що стосуються тільки конкретного контингенту осіб.
До першої групи входять права і свободи, закріплені Конституцією України та діючими на її території законами, за винятком тих, котрі обумовлені правовим статусом взятих під варту, затриманих та підданих іншим заходам примусового характеру, що також передбачено законодавством.
Зазначені категорії осіб користуються більшістю притаманних громадянам прав і свобод (правом на життя, честь, гідність, свободу совісті та переконань, правом на охорону здоров'я та медичну допомогу тощо).
Лише у випадках, коли реалізація прав не узгоджується з режимом перебування у відповідній установі, діють правила, встановлені законодавством (це, наприклад, стосується права на свободу пересування, особисту недоторканність, деяких політичних прав).
Другу групу утворюють права і обов'язки, котрі належать тільки названим категоріям осіб.
Вони встановлюються законом України "Про попереднє ув'язнення", "Положенням про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину", "Типовими правилами внутрішнього розпорядку установ попереднього ув'язення" тощо.
Ці права характеризуються специфікою, зумовленою цілями і завданнями кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого законодавства, режимом та умовами утримання затриманих, взятих під варту обвинувачених, підозрюваних у вчиненні злочину та осіб, щодо яких судом застосовані заходи примусового характеру.
Тут суттєву роль відіграє додержання таких прав, як:
• право на одержання інформації про свої права і обов'язки;
• порядок та умови перебування зазначеної категорії осіб в органах та установах відповідного профілю;
• право на належну поведінку з боку персоналу цих установ й органів;
• право на побачення з родичами та іншими особами;
• право одержувати посилки або передачі, тощо. Затримані та взяті під варту зобов'язані:
- дотримувати Правил внутрішнього розпорядку в місцях, де вони утримуються;
- виконувати законні вимоги персоналу цих установ;
- виконувати інші обов'язки, передбачені діючим законодавством. Оцінюючи відповідність порядку і умов утримання названих
категорій осіб нормам закону, прокурор відштовхується від конкретних даних, характеризуючи ситуацію в місцях утримання затриманих, слідчих ізоляторах, спеціальних медичних і виховних установах.
Однак, як правило, він повинен покладатись на власну про-• фесійну майстерність, інтуїцію, ініціативне відношення до здійснення нагляду, оскільки адміністрації установ і органів, у котрих перебуває зазначений контингент, через різні причини часто бувають не зацікавлені у виявленні прокурором доволі розповсюджених, особливо у теперішні часи, фактів недотримання ними законодавчих положень.
Законність виконання покарання, не пов'язаного із позбавленням волі, характеризується сукупністю даних, що свідчать про виконання адміністраціями, установами і ор-