землями водного фонду визначаються землі, зайняті:

морями, річками, озерами, водосховищами,іншими водоймами, болотами, а також островами;

прибережними захисними смугами вздовж морів, річок на навколо водойм;

гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

береговими смугами водних шляхів.

Призначення земель водного фонду полягає в використанні їх для будівництва і експлуатації споруд, що забеспечують задоволення питних, побутових, оздоровчих та інших потреб населення, а також водогосподарських, сільскогосподарських, природоохоронних, промислових, рибогосподарських, енергетичних, транспортниї та інших державних і суспільних потреб. Землі водного фонду подрозділяються на два види: водопокриті землі і землі, призначені для обслуговування водокористувачів та прилеглі до водних об"єктів. Водопокритими вважаються землі, які покриті водою постійно або більшу частину року, і відповідно є частиною водного об"єкта. Землі,прилеглі до водних об"єктів і призначені для обслуговування водокористувачів, є землі зайняті:

прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами. а також землі, виділені під смуги відведення для них;

береговими смугами водних шляхів.

Враховуючи, що основним цільовим призначенням земель водного фонду є обслуговування діяльності, яка безпосередньо пов"язана з використанням і охороною вод, зміст правового режиму даних земель підпорядкований правовому режиму вод.

загрузка...

Відповідно до Водного кодексу води є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об"єктами, прибережними защисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів та підтриманню їх у належному стані.

У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об"єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, а також для проведення науково-дослідних робіт.

 Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додерженням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється КМУ.

На земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи.

 Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

 

91.Суб"єкти, об"єкти, зміст та підстави виникнення. зміни та припинення права користування землями водного фонду.

Відповідно до Водного кодексу води(водні об"єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Об"єктом права водокористування- водний об"єкт або його частина.Водний об"єкт включає в себе не тільки воду, а і землі, на яких ця вода знаходиться.Водні об"єкти можуть мати загальнодержавне і місцеве значення.До водних об"єктів загальнодержавного значення належить:

внутрішні морські води та територіальне море;

підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

поверхневі води( озера.водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

водні об"єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

 До водних об"єктів місцевого значення належать:

поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об"єктів загальнодержавного значення;

підземні води. які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

 

Суб"єкти права водокористування. Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства. установи. організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства, які здійснюють забір води з водних об"єктів, скидають в них зворотні води або користуються водними об"єктами.

Первинні водокористувачі-це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнення для забору води.

Вторинні водокористувачі-це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними,та за погодженням з органом, який видав дозвіл первинному водокористувачу.

                Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об"єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

                Використання вод здійснюється в порядку загального і спеціального водокористування, для потреб гідроенергнтики, водного і повітряного транспорту. Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб безкоштовно, без закріплення водних об"єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів. право користування водними об"єктами при встановленні спеціального водокористування набувається на підставі дозволу і заключеного на підставі нього договору.У дозволі на спеціальне водокористування визначаються ліміти забору води та скидання забруднюючих речовин. Спеціальне водокористування є платним.Спеціальне водокористування може бути короткостроковим( до трьох років) або довгостроковим( від 3 до 25років) . У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування. Право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється у разі:

якщо відпала потреба у спеціальному водокористуванні;

закінчення строку спеціального водокористування;

ліквідація підприємств, установ чи організацій;

передачі водогосподарських споруд іншим водокористувачам;

визначення водного об"єкта таким, що має особливе державне значення, наукову, культурну чи лікувальну цінність;

порушення спеціального водокористування та охорони вод;

виникнення необхідності першочергового задоволення питних і господарсько- побутових потреб населення;

систематичного невнесення плати в строки, визначені законодавством.

 

92.Правове забеспечення відновлення і охорони земель водного фонду.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм

встановлюються водоохоронні зони.

 Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.

 На території водоохоронних зон забороняється:

 1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

 2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів

фільтрації;

 3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф

місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.

 Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

 Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

 Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

 Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад і державними органами охорони навколишнього природного середовища.

 З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках

встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування.

 Розміри смуг відведення та режим користування ними встановлюються за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

 Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних

гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.

 З метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму.

 Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими Радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

 Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 Усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення,засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу,

погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

 

93. Правовий режим земель запасу.

Землями запасу визначаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне коористування. До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно до законодавства. Площа земельного фонду країни незмінна. Але певна частина земель залишається нерозподіленою.Держава резервує за собою значні масиви землі в цілях майбутнього використання або як недоторкані площі, необхідні для підтримки екологічної рівноваги в певних регіонах країни.

                Землі державного запасу, передані у тимчасове користування не виключаютьсч із складу державного запасу, а коли минає потреба або закінчується строк їх використання в тих цілях, для яких вони надані, вони знову повертаються до категорії земель державного запасу чи надаються іншим землекористувачам. В деяких випадках землі державного запасу можуть передаватися у тимчасове користування і для промислових(спеціальних цілей), наприклад, для тимчасових аеродромів. Склад земель державного запасу не є однорідний, в ньому є землі, які відносяться до різних грунтових зон.Не всі землі можна використовувати як землі сільскогосподарського призначення. Тому в складі земель державного запасу необхідно розрізняти два їх види: землі, які можна використовувати як сільскогосподарські, а також землі які не придатні для сільскогосподарського використання. Певна частина земель, яка знаходиться в розряді земель запасу, після їх поновлення може знову використовуватися як сільскогосподарські.

Землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду державним, громадським організаціям, підприємствам і установам, а також громадянам переважно для сільскогосподарських потреб. Землі, вилучені зі складу державного запасу і відведені в довгострокове користування тим чи іншим користувачам, наприклад, під спеціальне призначення, підлягають облікові в складі державного запасу, а не в складі будь-якої іншої категорії земель єдиного державного фонду. Площі великих водоймищ( озер,водосховищ) включаються до складу державного земельного запасу і реєструються окремо.

 

95. Управління в галузі використання, відтворення і охорони земель запасу.

Управление в области использования, востановления и охраны земель запаса представляет собой деятельность государственных органов по обеспечению рационального использования и эффективной охраны земель на основе проведения организационно-правовых и административно-управленческих мероприятий в сочетании со стимулирующими мерами экономического характера.

Общее управление осуществляется государственными органами общей и специальной компетенции и имеет территориальный характер.Общее управление возложено на Верховную Раду Украины, Президента Украины, Кабинет Министров Украины.Государственный комитет Украины по земельным ресурсам является специально уполномоченным государственным органом в области использования и охраны земель запаса.

Землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду державним, громадським організаціям, підприємствам і установам, а також громадянам переважно для сільскогосподарських потреб. Землі, вилучені зі складу державного запасу і відведені в довгострокове користування тим чи іншим користувачам, наприклад, під спеціальне призначення, підлягають облікові в складі державного запасу, а не в складі будь-якої іншої категорії земель єдиного державного фонду. Площі великих водоймищ( озер,водосховищ) включаються до складу державного земельного запасу і реєструються окремо.

 

96. Поняття правової охорони земель.

Под правовой охраной земель следует понимать урегулированные нормами экологического законодательства виды деятельности органов государственной власти и местного самоуправления, а также субъектов предпринимательства и других лиц, направленых на соблюдение стандартов и нормативов в процессе осуществления производства и предотвращения негативного воздействия технических средств, технологических процесов, антропогенных способов и естественных условий производства на окружающую среду. Правовою основою здійснення контролю за

використанням та охороною земель є Конституція та закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і

розпорядження Кабінету Міністрів України, накази Держкомзему. Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей.

Особливій охороні підлягають природні території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних

процесів і явищ.

 Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та

інші типи територій та об'єктів, що визначаються законодавством України.

 

97. Система заходів правової охорони земель.

Охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захист від шкідливих антропогенних

впливів, а також на відтворення і підвищення родючості грунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

 Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей.

 Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер і передбачати збереження грунтів, обмеження негативного впливу на них, а також на рослинний і тваринний світ, геологічні породи,

водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища.

 Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:

 раціональну організацію території;

 збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі;

 захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування,

ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;

 захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культур технічного стану земель;

 рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі;

 знімання, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель;

 тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість грунтів.

 Державні органи здійснюють необхідні заходи у рамках міжнародних, державних і регіональних програм щодо охорони земель.

 Порядок охорони земель встановлюється законодавством України.

 

98.Суб"єкти правової охорони земель.

Державне управління у галузі охорони земель здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів і місцева державна адміністрація,

Державний комітет України по земельних ресурсах, Міністерство екології та природгих ресурсів України та інші спеціально уповноважені на те державні органи відповідно до їх компетенції. Державний контроль за використанням та охороною земель в

структурі Держкомзему здійснюють управління моніторингу земель, обласні, Київське і Севастопольське міські управління земельних ресурсів та районні відділи земельних ресурсів.

 Органи Держкомзему здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель у взаємодії з Радами народних депутатів, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами.

Голова Держкомзему, начальники обласних, Київського і Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів, одночасно є головними державними інспекторами по використанню та охороні земель відповідно України, областей, міст Києва і Севастополя, їх

заступники - заступниками головних державних інспекторів по використанню та охороні земель.

 Начальники районних відділів земельних ресурсів відповідно до посади є державними інспекторами по використанню та охороні земель районів, а їх заступники - заступниками державних інспекторів по використанню та охороні земель районів. Спеціалісти Держкомзему та його органів на місцях, на яких згідно посадових обов'язків покладено здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, є державними

інспекторами по використанню та охороні земель відповідно України, областей міст Києва і Севастополя та районів, перелік яких затверджується Головним державним інспектором по використанню та охороні земель України.

Міністерство екології та природних ресурсів України є правонаступником Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Комітету України

з питань геології та використання надр, Комітету України з питань гідрометеорології, Державної адміністрації ядерного регулювання України, Головного управління геодезії, картографії та кадастру, Державної комісії у справах випробувань і реєстрації засобів захисту та регуляторів росту рослин і добрив. Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Мінекоресурсів здійснює свої повноваження самостійно та через систему органів, одним щз яких є Державна екологічна інспекція.

Державна екологічна інспекція - це система органів виконавчої влади, що організовують і здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та радіаційної безпеки.

 

99.Земельний фонд як об"єкт правової охорони земель.

Всі землі, що знаходяться в межах території України складають єдиний земельний фонд. В залежності від цільового призначення єдиний земельний фонд країни підрозділяють на сімь категорій земель:

 1) землі сільськогосподарського призначення;

 2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);

 3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

 4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

 5) землі лісового фонду;

 6) землі водного фонду;

 7) землі запасу.

Наведені категорії земель за своїм цільовим призначенням, за своїм внутрішнім складом не однорідні. Вони включають в себе землі, що використовуються для різних господарсько-економічних цілей, які визначають особливості їх правового режиму в рамках загального правового режиму відповідної категорії земель; і тому вони володіють певними особливостями режиму використання і охорони з урахуванням правового режиму всіх категорій земель.

Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:

 раціональну організацію території;

 збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі;

 захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;

 захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культур технічного стану земель;

 рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі;

 знімання, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель;

 тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість грунтів.

 Державні органи здійснюють необхідні заходи у рамках міжнародних, державних і регіональних програм щодо охорони земель.

 

100.Зміст та порядок правової охорони земель.

Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:

 раціональну організацію території;

 збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі;

 захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;

 захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культур технічного стану земель;

 рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі;

 знімання, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель;

 тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість грунтів.

 Державні органи здійснюють необхідні заходи у рамках міжнародних, державних і регіональних програм щодо охорони земель.

                Державний контроль за використанням і охороною земель має своїм завданням забезпечення дотримання всіма державними та громадськими органами, а також підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог законодавчих та нормативних актів, що регулюють земельні відносини і включає систему правових,

організаційних, економічних заходів, спрямованих на раціональне використання та охорону земель.

Правовою основою охорони земель є Конституція та закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і

розпорядження Кабінету Міністрів України, накази та положення Держкомзему. це

 

101. Моніторінг земель.

Відповідно до Земельного Кодексу ЦУкраїни та Положення про моніторинг земель, затвердженого постановою КМУ від 20 серпня 1993р. №661

Моніторинг земель являє собою систему спостереження за станом земельного фонду, в тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення його змін, їх оцінки, відвернення й ліквідації наслідків негативних

процесів.

 Об'єктом моніторингу земель є весь земельний фонд незалежно від форм власності на землю.

 Залежно від охоплених територій здійснюється такий моніторинг земель:

 глобальний - пов'язаний з міжнародними науково-технічними

програмами;

 національний - охоплює всю територію України;

 регіональний - на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов;

 локальний - на територіях нижче регіонального рівня,до територій окремих земельних ділянок і елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів.

 Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки:

 стану використання угідь, полів, ділянок;

 процесів, пов'язаних із змінами родючості грунтів (розвиток водної і вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури грунту, заболочення і засолення), заростання сільськогосподарських угідь, забруднення земель пестицидами,важкими металами,

радіонуклідами та іншими токсичними речовинами;

 стану берегових ліній річок, морів, озер, заток,водосховищ, лиманів, гідротехнічних споруд;

 процесів, пов'язаних з утворенням ярів, зсувів, сельовими потоками, землетрусами, карстовими, кріогенними та іншими явищами;

 стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних промислових відходів і

радіоактивних матеріалів, а також іншими промисловими об'єктами.

 Спостереження за станом земель залежно від терміну та періодичності їх проведення поділяються на:

 базові (вихідні, що фіксують стан об'єкта спостережень на момент початку ведення моніторингу земель);

 періодичні (через рік і більше);

 оперативні (фіксують поточні зміни).

 Стан земельного фонду оцінюється шляхом аналізу ряду послідовних спостережень і порівнянь одержаних показників.

 Інформаційне забезпечення моніторингу земель складається з даних, які мають необхідну повноту для об'єктивної оцінки ситуації, її моделювання та прогнозування.

 

 Здійснення моніторингу земель забезпечує Держкомзем за участю Мінприроди, Мінсільгосппроду, Української академії аграрних наук, Національного космічного агентства та інших заінтересованих міністерств і відомств.

 Основою технічного забезпечення моніторингу є автоматизована інформаційна система.

 Інформація, одержана під час спостережень за станом земельного фонду, узагальнюється по районах, містах, областях, Республіці Крим, а також по окремих природних комплексах і передається в пункти збору автоматизованої інформаційної системи обласних, Київського й Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів і Комітету по земельних ресурсах і земельній реформі Республіки Крим.

 За результатами оцінки стану земельного фонду складаються доповіді, прогнози та рекомендації, що подаються до місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого й регіонального самоврядування та Держкомзему для вжиття заходів до

відвернення і ліквідації наслідків негативних процесів.

 

102.Види юридичної відповідальності за земельні правопорушення.

                Винні у порушенні земельного законодавстванесуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.Підставами юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства є склад правопорушення, деліктоздатність( осудність,дієздатність) суб"єкта і наявність законодавства.В Земельному кодексі закріплений перелік видів земельних правопорушень, за які наступає юридична відповідальність. Згідно ст.115 земельного кодексу юридична відповідальність наступає у випадках:

укладання угод, визнаних, в законодавчому порядку, недійсними;

самлвільного зайняття земельних ділянок;

псування сільскогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, віиробничими відходами і стічними водами;

розміщення, проетування, будівництва, введення в дію об"єктів, що негативно впливають на стан земель;

невиконання вимог природоохоронного режиму використання земель;

порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов"язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

знищення межових знаків;

невжиття заходів щодо боротьби з бур"янами та шкідниками сільскогосподарських культур;

неправильної експлуатації, знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень;

приховування або перекручення відомостей про стан екологічної, у тому числі радіаційної, обстановки, пов"язаної з забрудненням землі;

порушення строків розгляду заяв громадян і вирішення питань про передачу та надання земельних ділянок;

перекручення даних державного земельного кадастру і приховування інформації про наявність земель запасу;

невиконання умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару грунту;

самовільного відхилення від проектів внутрігосподаврського землеустрорю.

Закрнодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші види порушень земельного законодавства.

 

103.Відшкодування збитків заподіяних порушенням земельного законодавства.

При визначені шкоди, нанесеної правопорушником земельних відносин, а також при її відшкодуванні керуються постановою КМУ від 19 квітня 1993року №284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" Ця постанова встановлює правила відшкодування збитків, нанесених вилученням ( викупом) землі або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеженням прав власників землі і землекористувачів, в тому числі орендарів, погіршенням якості земель або приведенням їх в непридатний для цільового використання стан в результаті негативної діяльності підприємств, установ , організацій і громадян.Вказані правила застосовуються при настанні майнової відповідальності за порушення земельного законодавства в випадках, коли необхідно відшкодувати:

вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень;

вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень;

вартість водних джерел;

понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням кадастрової оцінки, на незавершене сільскогосподарське виробництво, на розвідувальні та проектні роботи;

інші збитки власників землі і землекористувачів.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель.

Розміри збитків, які заподіяні вилученням або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеження прав власників землі та щземлекористувачів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність для використання за цільовим призначенням у результатті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ та організацій та громадян визеначаються комісіями. створеними Київською та Севастопольскою міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських Рад народних депутатів.

                Збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам підприємствами, установами, організаціями та громадянами за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця затвердження актів комісій, а при вилученні земельних ділянок - після прийняття відповідною Радою народних депутатів рішення про вилучення земельних ділянок у період до видачі документа, що засвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

                Збитки при вилучені або тимчасовому зайнятті земельних ділянок можуть завдаватися і правомірними діями, передбаченими законом. За подібні дії майнова відповідальність не наступає, а здійснюється компенсація втрат сільськогосподарського виробництва в об"ємі і в порядку. передбаченому в правових актах.

                При вилученні земельних ділянок до земель запасу збитки відшкодовують власникам землі і землекористувачам Ради народних депутатів, які прийняли рішкення про вилучення земель.

                При тимчасовому зайнятті земельних ділянок для розвідувальних робіт збитки визначаються за угодою між власниками землі або землекористувачами та підприємствами. установами, організаціями-замовниками розвідувальних робіт з обумовленням розмірів збитків і порядку їх відщкодування в договорі.

                В випадках здійснення інших правопорушень в області земельних відеосин можуть застосовуваться інші цивільно-правові наслідки. Так у випадку самовільного заняття земельної ділянки, пошкодження споруд, забруднення земель та інших порушень земельного законодавства збитки відшкодовуються у відповідності зі статтями 116 та 117 Земельного кодексу і ст.203.440.441. 453 Цивільного кодексу. При завданні шкоди земельним об"єктам джерелом підвищеної небезпеки збитки відшкодовуються власником цього джерела за ст.450 Цивільного кодексу в повному об"ємі.

 

104.Земельні правопорушення, як підстави дисциплінарної відповідальності.

В соответствии с действующим законодательством при совершении правонарушений работниками сельскохозяйственных предприятий всех форм собственности и форм хозяйствования применяются соответствующие нормі Кодекса законов о труде Украины- далее КЗоТ. При определенных условиях применяются меры ответственности, предусмотренные В Уставах и Правилах внутренного распорядка єтих предприятий. Дисциплинарная ответственность может применятся за нарушение земельного законодательства только к тем работникам, в чьи трудовые функции входило соблюдение земельно-правовых норм. Объект правонарушкений здесь двойной: правила внутреннего распорядка и правила использования земель.Для возложения на виновного дисциплинарной ответственности за нарушение земельного законодательства необходимо совпадение дисциплинарного проступка и земельного правонарушения, т.е. неисполнение работником трудовой обязанности одновременно было бы нарушением им земельного правопорядка.Правовой анализ обязанностей собственников земли и землепользователей, закрепленных в ст.40 Земельного кодекса, показывает, что они, как правило, обращены к юридическим лицам.Неисполнение земельной обязанности юридическим лицом не может быть признано дисциплинарным проступком работника, состоящего с ним в трудовых отношениях. Поэтому идеальная совокупность дисциплинарного проступка и земельного правонарушения возможна крайне редко.Видимо, в связи с этим Земельный кодекс не указывает на дисциплинарную ответственность за совершение земельных правонарушений. Хотя дисциплинарная ответственность имеет место за нарушение земельного законодательства, например, если ведение земельно- кадастровой книги было возложено на агронома сельскохозяйственного предприяьтия, а он не выполнял этой обязанности, чем нарушил свои трудовые обязанности и не исполнял предписания земельного законодадельства. Дисциплинарная ответственность представляет собой применениек участникам трудовых отношений предприятий и их должностным лицам, виновных в совершении дисциплинарных проступков, мер личного воздействия морального характера в виде наложения дисциплинарных взысканий.

 

105.Земельні правопорушення, як підстави адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність- це такий вид юридичної відповідальності, яка настає за адміністративні правопорушення, пердбачені Кодексом про адміністративні правопорушення та іншими нормативними актами.

                За адміністративні правопорушення можуть застосовуватись такі види адміністративних стягнень:

офіційне попередження, яке фіксується установленим способом або виноситься в письмовій формі;

штраф-грошове стягнення, яке накладається на порушників за адміністративне правопорушення ;

оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об"єктом адміністративного правопорушення;

конфіскація предмета, який належав власнику і став знаряддям вчинення або безпросереднім об"єктом адміністративного правопорушення-полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави;

позбавлення спеціального права;

виправні роботи( на строк до 2 міс.за місцем постійної роботи особи і з відрахуванням 20% заробітку в доход держави);

адміністративний арешт- до 15 діб у виняткових випадках за окремі види правопорушень.

Кодексом України про адміністративні правопорушення органам Державного комітету України по земельних ресурсах надано право розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 53, 53-2, 55, 56 вказаного Кодексу. За порушення санітарних правил охорони земель справи розглядають органи державного санітарного нагляду.

Оформлення документів (вказівок і протоколів) при виявленні порушень земельного законодавства проводиться спеціалістами центрального апарату Держкомзему та його органів на місцях, на яких згідно з посадою покладено здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і які є державними інспекторами по використанню та охороні земель.

                При виявлення земельних ділянок, які використовуються не за цільовим призначенням, нераціонально або способами, що призводять до зниження родючості грунтів та забруднення, державний інспектор по використанню та охороні земель відповідно до статті

29 Земельного кодексу України виносить вказівку з встановленням місячного терміну для усунення порушень, про що складається відповідний документ. У випадку неусунення порушень у вказаний термін службова особа складає протокол про порушення земельного законодавства

                При виявлення інших порушень, які вказані в статті 115 (укладенні угод, зазначених у статті 114 Земельного Кодексу; самовільне зайняттіяземельних ділянок;

 псуваннія сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами і стічними водами;

 розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; невиконання вимог природоохоронного режиму використання

земель) Земельного кодексу України протокол може бути складений і без попередження.

Протокол про порушення земельного законодавства складається у трьох примірниках, з яких перший примірник в триденний термін передається службовій особі, уповноваженій

розглядати справи про правопорушення земельного законодавства, другий примірник вручається порушнику земельного законодавства, третій примірник залишається у службової особи, яка склала протокол.

Справи про порушення земельного законодавства передбачені статтями 52, 53, 53-1, 53-2, 54, 55, 56 та 188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення

розглядають відповідно посадові особи органів Держкомзему в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання протоколу про адміністративне правопорушення від особи, яка склала протокол.

                Розглянувши справу про порушення земельного законодавства, службова особа, керуючись статтями 22, 23, 24, 25, 26, 27, 36, 284 Кодексу України про адміністративні

правопорушення , виносить одну із постанов:

 1) про накладення адміністративного стягнення;

 2) про закриття справи.

 

106. Земельні правопорушення, як підстави цивільної відповідальності.

                В випадках порушення майнових прав власників землі, землеволодільців, землекористувачів і орендарів земельних ділянок або завдання їм шкоди застосовується цивільно-правова відповідальність. Цивільно-правова відповідальність- це ті негативні для заподіювача шкоди і боржника майнові наслідки, які встановлені законом або договором на випадок невиконання абсолютного оболв"язку, а також невиконання або неналежного виконання боржником зобов"язання. Завданням цивільно-правової відповідальності є відновлення порушених цивільних прав суб"єктів, відновлення майнового стану, відшкодування збитків, зміцнення господарсько-договірної дисципліни, а також задоволення матеріальних і духовних потреб громадян та організацій. Підставами цивільно-правової відповідальності є факт цивільного правопорушення, деліктоздатність особи- здатність нести юридичну відповідальність, наявність діючого цивільного законодавства про цю відповідальність.Основною підставою цивільно-правової відповідальності є факт правопорушення:

наявність майнової шкоди в результаті правопорушення;

протиправність цивільно-правової діяльності або поведінки боржника;

наявність вини боржника за вчинення шкоди;

причинний зв"язок між протиправними діями і шкодою, як об"єктивна підстава цивільно-правової відповідальності.Законом передбачаються різні види цивільно-правової відповідальності.Так. залежно від підстав виникнення правовідносин, за порушення яких виникає відповідальність, остання поділяється на договірну та позадоговірну.Довгий час розглядалась тільки позадоговірна відповідальність , яка передбачала відшкодування шкоди в натурі або повне відшкодування збитків за порушення абсолютного права власників землі, землеволодільців та землекористувачів.Але з розвитком такого правового інституту як оренда землі, все більш уваги приділяється договірній відповідальності.Закон України"Про аренду" від 6 жовтня 1996р. в ст.31 передбачає відповідальність за невиконання зобов"язань по договору аренди землі і порушення земельного законодавства сторонами договору. За невтконання зобов"язань по договору аренди земельної ділянки, в тому числі за зміни або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність у відповідності з законом або договором.Орендодавець несе відповідальність за недоліки переданої в оренду земельної ділянки, які не були обумовлені в даному договорі аренди, але які суттєво перешкоджають обумовленому договором використанню земельної ділянки.В випадку виявлення таких недоліків орендар має право: вимагати зменшення орендної плати або відшкодування затрат на усунення цих недоліків; утримати певну суму понесених затрат на усунення недоліків з орендної плати,повідомивши про це орендодавця зазделегідь, вимагати дострокового розірвання договору аренди землі. Орендодавець звільняється від відповідальності за наслідки, які виникли в результаті недоліків переданої в оренду земельної ділянки, якщо про ці недоліки було вказано в договорі оренди. Орендар несе відповідальність за невиконання умов договору, за несвоєчасне внесення орендної плати. а також за порушення земельного законодавства.При цьому в договорі оренди можуть передбачатись й інші зобов"язання орендаря, а також майнова відповідальність за їх невиконання при умові, що вони не суперечать дійсному законодавству.

Наряду з договірною відповідальністю в земельному праві застосовується позадоговірна відповідальність, причому питома вага її значно більша. Так, ст.88 Земельного кодексу вказує, що збитки, заподіяні вилученням(викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеження прав власників землі і землекористувачів, в тому числі орендарів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність цільовим для використання за цільовим призначенням в результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян підлягають відшкодуванню в повному обсязі власникам землі і землекористувачам, які зазнали збитків.

 

107.Земельні правопорушення, як підстави кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність- це вид юридичної відповідальності, яка встановлена кримінальним законодавством як негативна оцінка і кара, як особливий вид державного примусу, який має публічний характер, застосовується тільки судом від імені держави, у формі вироку до особи, яка винна у скоєнні злочину.

                Кримінальна відповідальність є найбільш суворим видом відповідальності за земельні правопорушення і носить каральний характер. Діячий Кримінальний кодекс України до числа суспільно небезпечних правопорушень в області земельного правопорядку відносить такі злочини: порушення правил, встановлених з метою боротьби з хворобами і шкідниками рослин, що спричинило тяжкі наслідки(ст.158), самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво(ст.199).В Кримінальному кодексі лише 2 статті регулює земельні відносини.в наш час існує тенденція до декриміналізації окремих складів злочинів і віднесення їх до числа адміністративних проступків.

 

108.Вирішення земельних спорів.

Земельні спори розглядаються місцевими Радами народних депутатів, судом, арбітражним судом або третейським судом у порядку, встановленому Земельним Кодексом та іншими актами законодавства України.

 Майнові спори, пов'язані з земельними відносинами (включаючи спори про відшкодування збитків і визначення їх розмірів), вирішуються судом, арбітражним судом або третейським судом.

 Спори між громадянами, яким належить жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка на праві спільної власності, щодо порядку використання і розпорядження земельною ділянкою вирішуються судом.

 Спори з приводу розмежування території сіл, селищ, міст, районів, областей вирішуються вищестоящою Радою народних депутатів.

 Спори з приводу суміжного землекористування громадян розглядаються погоджувальною комісією, склад якої обирається відповідною Радою народних депутатів.

 Нез'явлення сторони без поважних причин за повторним викликом погоджувальної комісії не зупиняє розгляду земельного спору.

 У разі недосягнення згоди спір за заявою однієї із сторін розглядається у судовому порядку.

 

 Прийняття рішення про спори з приводу суміжного землекористування:

 

 По результатах розгляду спору з приводу суміжного землекористування погоджувальна комісія готує свій висновок, який оформляється протоколом і підписується головою і секретарем цієї комісії.

 Цей протокол є підставою для прийняття рішення з зазначеного питання Радою народних депутатів у разі досягнення згоди між сторонами.

 Рішення Ради народних депутатів повинно бути мотивованим з обов'зковим посиланням на фактичні обставини справи і норми законодавства.

 У рішенні передбачається порядок його виконання та заходи щодо усунення порушеного права на землю.

Строки розгляду земельних спорів Радами народних депутатів :

 

 Земельні спори розглядаються Радами народних депутатів в 10-денний строк.

 У разі розгляду складних питань, що потребують спеціальних висновків, спори розглядаються у 20-денний строк.

Земельні спори розглядаються Радами народних депутатів за заявою однієї із сторін.

 Земельні спори розглядаються з участю сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору.

 Відкладення розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

 Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові

пояснення, заперечувати проти клопотань і доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору і у разі незгоди з цим рішенням оскаржувати його.

 Рішення Рад народних депутатів може бути оскаржено в суд, арбітражний суд в місячний строк.

 В судовому порядку також розглядаються спори, які виникають у разі відмови власника землі або землекористувача дати згоду на вилучення (викуп) земельної ділянки або у разі відмови сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів у

відведенні земельної ділянки для ведення селянського

(фермерського) господарства .

 Виконання рішень Рад народних депутатів щодо земельного спору може бути зупинено або відстрочено Радами, які прийняли рішення, або вищестоящою Радою.

 Виконання рішення Верховної Ради Республіки Крим щодо земельного спору може бути зупинено або відстрочено Верховною Радою Республіки Крим або Верховною Радою України.

 

109.Державний земельний кадастр.

Призначення державного земельного кадастру:

 Державний земельний кадастр призначений для забезпечення Рад народних депутатів, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян відомостями про землю з метою організації її раціонального використання та охорони, регулювання земельних

відносин, землеустрою, обгрунтування розмірів плати за землю.

 Державний земельний кадастр містить систему необхідних відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель, про якісну характеристику і народногосподарську цінність земель.

Порядок ведення державного земельного кадастру:

 Ведення державного земельного кадастру забезпечується проведенням топографо-геодезичних, картографічних, грунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань, реєстрацією землеволодінь та землекористувань і договорів на оренду землі,

обліком кількості та якості земель, бонітуванням та економічною оцінкою земель.

 Державний земельний кадастр ведеться Держкомземом, Комітетом по земельних ресурсах і земельній реформі Республіки Крим, управліннями земельних ресурсів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, відділами земельних ресурсів районних державних адміністрацій, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

 Держкомзем забезпечує постійне вивчення потреби в земельно- кадастровій інформації.

 

До земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, які містять відомості про межі адміністративно- територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі і

землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, що перебувають у державній, колективній і приватній власності, їх кількість, якість, народногосподарську цінність та продуктивність по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах,

територіях сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів, областях, Республіці Крим та Україні в цілому.

Земельно-кадастрова документація включає книги реєстрації державних актів на право колективної, приватної власності на землю, право постійного користування землею, договорів на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди.

 

Власники землі та землекористувачі щорічно не пізніше 15 січня подають виконавчим комітетам сільських, селищних, міських Рад народних депутатів звіти за станом на 1 січня про зміни, що відбулися у складі земель, які знаходяться у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди.

Звітні дані про кількість земель складаються щорічно, про якість земель - один раз у п'ять років.

 Державний земельний кадастр ведеться за рахунок коштів державного, республіканського (Республіки Крим) і місцевих бюджетів.

 Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 

110. Землеустрій.

Землеустрій включає систему заходів, спрямованих на здійснення положень земельного законодавства, рішень Рад народних депутатів щодо організації використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення

природних ландшафтів.

 Основні положення землеустрою визначаються Кабінетом Міністрів України.

 Землеустрій передбачає:

 1) розробку прогнозів державної і регіональної програм використання та охорони земель;

 2) складання схем землеустрою, розробку техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земельних ресурсів;

 3) встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень;

 4) складання проектів створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань з урахуванням контурної організації території;

 5) обгрунтування розміщення і встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

 6) складання проектів відведення земельних ділянок у власність або користування, відмежування в натурі (на місцевості) вилучених (викуплених) і відведених земельних ділянок;

 7) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею;

 8) складання проектів внутрігосподарського землеустрою колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій,

селянських (фермерських) господарств, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування впроваджених сівозмін, впорядкування угідь, а також розробку заходів щодо охорони земель;

 9) складання проектів внутрігосподарського землеустрою землеволодінь громадян з обгрунтуванням заходів щодо ефективного використання землі відповідно до цільового призначення, підвищення її родючості, застосування природоохоронної технології

виробництва;

 10) розробку проектів та іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням і охороною земель;

 11) авторський нагляд за здійсненням проектів;

 12) проведення топографо-геодезичних, картографічних, грунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земельного фонду.