§ 8. Взаємність щодо фізичних осіб у міжнародному приватному праві

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 

Режим найбільшого сприяння, спеціальний режим є формами виразу взаємності у міжнародному приватному праві. Взаємність у широкому значенні цього поняття означає надання особам іноземної держави певних прав чи покладення на них певних обов'язків за умови, що особи власної держави користуватимуться аналогічними правами в цій іноземній державі. Надання взаємності в договірному порядку має метою забезпечити надання прав власним громадянам, якими користуються іноземці — як громадяни цієї держави. Умовно розрізняють два види взаємності: "формальну" та "матеріальну''. За "формальної" взаємності іноземним особам надаються права, що випливають із місцевого закону; за "матеріальної" — та ж сума прав, якими користуються вітчизняні громадяни у цій державі. Іноді стверджують, що вітчизняні громадяни в іноземній державі мають користуватись усіма правами, що їх мають власні громадяни цієї іноземної держави (мова йде, наприклад, про права громадян Російської Федерації у Франції). Водночас іноземці можуть мати лише ті права, що їх

91

 

мають іноземні громадяни інших держав на території певної держави (йдеться про права громадян Франції та інших держав у Російській Федерації)1. Не заперечуючи по суті умовний поділ взаємності, все ж важко погодитися з таким категоричним її тлумаченням (правники Франції не поділяють такого твердження). Адже метою надання прав на основі взаємності є саме двостороннє надання відповідних прав іноземцям двох держав, які домовляються про це.

Прикладів, які демонструють взаємність, є чимало. Одним із таких є Угода між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про умови та порядок обміну житловими приміщеннями між громадянами обох держав, укладена 20 березня 1993 р. її положення поширюються на осіб, які переселяються з однієї договірної держави в іншу та обмінюють житлові приміщення у зв'язку з цим. Взаємність виявляється, зокрема, у тому, що видані обмінні документи визнаються обома державами (ст. 4). Особи, які одержали обмінні ордери та інші документи для вселення в житлове приміщення за новим місцем проживання, мають право: вивезти все своє рухоме майно, одержані грошові кошти без сплати державного мита й інших зборів; перевести свої грошові вклади й активи, розміщені в банківських установах держави, з якої особа виїжджає (ст. 6). Сторони визнають винесені судові рішення обов'язковими для подальшого виконання на своїй території (ст. 7).

На основі взаємності можуть бути вирішені й інші питання, скажімо, як це зроблено щодо спрощеного порядку перетинання державного кордону громадянами, які постійно проживають у прикордонних областях: Закарпатській (Україна) та Саболч-Сатмар-Берег, Гайду-Бігар (Угорська Республіка) відповідно до Угоди між Урядом України і Урядом Угорської Республіки, укладеної 26 лютого 1993 р.

Норми про взаємність можуть передбачатися міжнародними договорами, у яких йдеться про визнання еквівалентності атестатів і дипломів, навчальних курсів, кваліфікації, вчених ступенів і звань; про визнання шлюбних контрактів; про визнання окремих документів, які застосовують у зовнішньоекономічній діяльності.

Богуславский М. М. Международное частное право. — С. 102.

92

 

загрузка...