основних термінів, понять, правових категорій,

 які найчастіше зустрічаються в курсі історії

держави і права України

 

Український алфавіт

 

Аа Бб  Вв  Гг   Ґґ   Дд Ее

Єє  Жж Зз   Ии Їі   Її   Йй

Кк Лл Мм Нн Оо  Пп Рр

Сс  Тт  Уу Фф Хх Цц Чч

загрузка...

Шш Щщ Ьь  Юю Яя

 

А

Абсолютна монархія — форма правління, за якої влада (виконавча, законодав­ча, судова) цілковито належить спадковому монархові.

Автокефалія — у православ'ї церква, що є самостійною і незалежною від інших церков у вирішенні адміністративних і культових питань.

Автократія — форма державного правління, що виявляється у необмеженій і безконтрольній владі однієї особи (деспотія, тиранія та ін.).

Автентичність — (справжній, дійсний) — 1) достовірність, відповідність тек­сту правового документа оригіналові; 2) точне розкриття дійсного змісту акта, ухваленого органом державної влади.

Автономія — відносно самостійні у здійсненні державної влади або місцевого самоврядування адміністративно-територіальні утворення в межах дер­жави.

Адміністративно-командна система — система управління суспільством, дер­жавою, заснована на жорстких методах бюрократичного централізму.

Адміністративно-територіальний устрій України — територіальна організація унітарної держави з поділом на її складові частини — адміністративно-територіальні одиниці (Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села).

Азовське козацьке військо — українське козацьке військо, що існувало в 1828— 1864 рр. на південному узбережжі Азовського моря. Пізніше частину війська переселили на Кубань і Північний Кавказ, інших насильно перевели у селянський стан.

Акт соборності УНР і ЗУНР — урочиста подія на Софійському майдані в Києві 22 січня 1919р., яка символізувала об'єднання УНР і ЗУНР в єдину національну державу.

Акт хрещення Руси-України — офіційне проголошення великим князем Володимиром християнства (православ'я) державною релігією, що відбулося 988 р. в Києві.

Акти гродські й земські — документи, пов'язані з діяльністю гродських і земських судів у феодальних Польщі та Литві XV— XVIII ст.

«Акти Южной й Западной России...» — багатотомне видання документів, переважно з історії України і Білорусі XIV— XVII ст., вийшли у Петер­бурзі в 1863— 1892 рр. (15 томів, за ред. М. Костомарова, Г. Карпова).

Амністія — часткове або повне звільнення від судового покарання певної ка­тегорії осіб, яке здійснюється верховною владою.

Анексія — насильницьке приєднання цілої держави або її частини до іншої країни.

Анклав — у міжнародному праві державне утворення (або частина території), оточене територією інших держав.

Анна Ярославна — французька королева, дочка київського князя Ярослава Мудрого. Мала великий авторитет у Франції, сприяла дружнім стосункам-з Київською Руссю.

Антанта — союз Великобританії, Франції та Росії, який остаточно оформився 1907 р. для боротьби проти Троїстого союзу.

Античний поліс — община, що складалася з формально рівних громадян, які володіли виключним правом власності на основні засоби виробництва (в т. ч. землю); місто з околицями.

Античні держави Північного Причорномор'я — рабовласницькі держави, що існували на території нинішньої України з середини 1 тис. до н. е. до З— 4 ст. н. е. Колонізація Північного Причорномор'я Грецією (о. Бере­зань, Тіра — м. Білгород-Дністровський, Ольвія, Понтікапей — м. Керч, Тірітан, Німфей, Феодосія, Херсонес — м. Севастополь, Боспорське царство та ін.).

Антська держава — міжплемінний військово-політичний союз на території України у межиріччі Дніпра і Дністра (IV— VII ст.). Візантійський імпе­ратор Іраклій зберігав за собою титул «імператора антського». Ця держава розпалася під час слов'яно-аварських війн на початку VII ст.

Аншлюс — форма анексії, політика загарбання іншої держави.

Апеляційні суди — судові інстанції, що переглядають за апеляціями учасників процесу рішення нижчих судів, які ще не набули законної юридичної сили.

Арбітраж— вирішення спірних, як правило, господарських питань арбіт­рами, третейськими судами; державний орган, що займається такими справами.

«Архив Юго-Западной России» — видання історичних документів і літе­ратурних пам'яток Правобережної та Західної України XIV— XVIII ст. Виходив упродовж 1859— 1914 рр. (всього 35 томів у 37 книгах).

Архонт — правитель (начальник) у полісах Стародавньої Греції, Колегії архонтів були в античних містах-державах Північного Причорномор'я.

Асесорський суд — центральна судова установа Великого князівства Литовсь­кого, яка з XVI ст. виконувала судові обов'язки від імені великого князя. Судді (3 і більше асесорів) призначалися великим князем з числа членів панів-ради на всю сесію для розгляду різних справ.

Астіномахи — посадові особи в Афінах, містах-полісах, які стежили за поряд­ком і дотриманням правил моралі на вулицях та в інших громадських місцях.

Б

Басилевс (Василевс) — у Стародавніх Афінах спочатку глава племені або

союзу племен, пізніше другий архонт.

Баскак — чиновник Золотої орди, який наглядав за збором данини на підвладних землях, на Русі вів облік населення, придушував з допомогою

війська виступи непокірного населення.

Бенефіцій — земельні ділянки разом із селянами, які надавалися правителями у довічне користування феодалові за умови несення ним військової або адміністративної служби.

Богохульство — хуління Бога, образа церковних реліквій, обрядів, звичаїв.

Братства церковні — об'єднання, що виникли у XV ст. в Україні й Білорусі у середовищі православного міщанства (згодом шляхти й козацтва). Вели активну просвітню, культурницьку, богословську діяльність.

Брестська (Берестейська) церковна унія 1596 р.— об'єднання православної церкви з католицькою на території Речі Посполитої та утворення української греко-католицької (уніатської) церкви. Главою церкви визна­вався папа Римський.

Бунчук — військова регалія, в т. ч. й українських гетьманів. Він складався з довгої палиці (до 2,5 м), яка завершувалася мідною кулею, вістрям або іншою прикрасою.

Бургомістр — голова місцевого самоврядування середньовічного міста, що мало Магдебурзьке право. В Україні з XIV ст. у містах, які мали Магде­бурзьке право, помічник війта.

Бюрократизм — система управління, при якій діяльність органів виконавчої влади занадто ускладнена й спрямована головним чином на забезпечення відомчих інтересів всупереч інтересам суспільства, держави.

В

Вандалізм — безглузде знищення культурних і матеріальних цінностей.

Варвар — в Стародавній Греції та Римі зневажлива назва іноземця.

Варшавський договір 1955 р.— угода про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Албанією, Болгарією, Угорщиною, НДР, Польщею, Ру­мунією, СРСР, Чехословаччиною. На основі цього договору склався військово-політичний союз соціалістичних країн Європи — Організація Варшавського договору (ОВД).

Варяги — давньоруська й візантійська назва скандинавів (у Західній Європі їх називали норманами).

Васал — землевласник-феодал, який перебував у залежності від свого пана (сюзерена) й був зобов'язаний йому різними повинностями.

Васалітет — система відносин особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших (сеньйорів) часів Середньовіччя. В Київській Русі васальні відносини існували між великими й удільними князями.

Вексель — цінний папір, борговий документ, який зобов'язував боржника сплатити кредиторові певну суму грошей у встановлений термін.

Вербальні контракти — усні договори, що мали юридичну силу при до­триманні певної словесної форми.

Верв — сільська громада в Київській Русі. В ній існувала кругова порука і взаємна відповідальність за сплату данини.

Вердикт — рішення судового органу, згодом суду присяжних про вину або невинність особи.

Виморочне майно — майно, яке залишилося після смерті власника без спад­коємців.

Відповідач — сторона у цивільному судочинстві, якій пред'явлено позов. Його відносини з позивачем визначаються принципом рівноправності,

Відчужувати — передавати майно на користь іншої особи, організації чи дер­жави при дотриманні формальних умов.

Вільне козацтво — добровільні міліцейські військові формування в Україні в 1917— 1918 рр., створені для охорони правопорядку й оборони «вольнос-тей українського народу».

Віче — народні збори в Русі, на яких обговорювалися і вирішувалися най­важливіші громадські справи.

Влада — здатність одного суб'єкта нав'язати свою волю іншому суб'єктові (державна, політична, економічна та ін.).

Волосний сход — орган управління державними й удільними селянами в Російській імперії, в т. ч. в Україні. Після реформи 1861 р.— орган місце­вого самоврядування. Складався з волосних старшин, сільських старост, збирачів податків та ін.

Волоське право — звичаєве молдавське право, що склалося в XIV— XV ст. з утворенням Молдавської держави. Воно частково застосовувалося в українських селах Буковини, Галичини й Закарпаття — здебільшого для регламентації феодальних повинностей.

Волостель — посадова особа, що управляла волостю від імені великого або удільного князя Русі й відала адміністративними й судовими справами.

Волость — у Київській Русі певна територія, підпорядкована єдиній владі (князя, монастиря та ін.).

Вотчинний суд — суд феодалів-землевласників, церкви над залежним від них населенням. Відомий з часів Київської Русі. Існував до судової реформи 1864 р.

Всеукраїнський союз земств — об'єднання губернських земських управ України для захисту їхніх інтересів і здійснення фінансових, культурних, економічних, соціальних та ін. завдань. Створений у квітні 1918 р. С. Пет­люрою.

г

Гайдамаччина — народно-визвольний рух на Правобережній Україні у XVIII ст. проти феодально-кріпосницького й національно-релігійного гніту з боку Польщі.

Галицький сейм— представницький орган, утворений Австрією 1775 р. У Львові. Сейм мав статус дорадчого органу при губернаторі Галичини.

Галузь права — сукупність правових норм, що мають загальний предмет і

метод правового регулювання.

Геноцид — знищення окремих груп населення, цілих народів за расовою,

національною, релігійною чи політичною ознакою.

Генріхові артикули — статті польського Сейму, що передбачали умови, за яких французький принц Генріх Валуа міг зайняти трон короля Польщі (1573 р.). Ними підтверджувався принцип виборів королів. У Сеймі рішення можна було прийняти лише за згодою всієї шляхти.

Гетера — в Стародавній Греції освічена незаміжня жінка, що вела вільний

спосіб життя.

Гетьманські статті — державно-правові документи, що визначали суспільно-політичний устрій Гетьманщини XVII—XVIII ст. і взаємовідносини з Московією, Росією.

Гільдії — в широкому розумінні різні об'єднання людей доби раннього

Середньовіччя у Західній Європі, створені для захисту життя, майна, прав

і свобод. У вузькому розумінні — об'єднання купців.

Головна Руська Рада — українська політична організація, створена 1848 р. у Львові. Складалася з ЗО осіб, представників української ліберальної інтелігенції та уніатського духівництва. Ставила вимогу виділити Галичину, Закарпаття і Буковину в окремий коронний край з авто­номними правами.

Головна Українська Рада— міжпартійна організація, утворена 1914 р. у Львові. Засновники — національно-демократична, радикальна, соціал-демократична партії. Програма цієї ради передбачала: вироблення напря­му української політики, вирішення національно-політичних справ у зв'язку з війною, виступ у ролі єдиного політичного представника галицьких українців на міжнародній арені, формування національних військ та ін.

Головний Литовський трибунал — найвища апеляційна судова установа Великого князівства Литовського з 1581 р. Складався з 46 суддів-депутатів, обраних шляхтою на повітових сеймиках терміном на 1 рік. Трибунал розглядав апеляції на рішення земських судів, шляхетських трибуналів, гродських або замкових судів і підкормських судів.

Головний Люблінський трибунал — найвища судова інстанція для Волинсько­го, Брацлавського, Київського, а в 1635— 1648 рр. і Чернігівського воєводств, що входили до Речі Посполитої.

Гоніння сліду — форма досудового розшуку злочинця за його слідами у дав­ньоруському й литовсько-руському праві.

Городельська унія 1413 р.— польсько-литовська угода про союз двох держав, укладена на Сеймі феодалів Польщі й Великого князівства Литовського у замку Городлі.

Грабіж — злочин проти приватної власності людей, який полягає у від­критому викраденні їхнього майна.

Григорія Гіки грамота — правовий акт 1766 р., спрямований на закріпачення селян Буковини (запроваджувалася обов'язкова панщина селян формаль­но 12 днів на рік та десятина врожаю).

Гродненський трактат 1793 р.— договір між Російською імперією і Річчю Посполитою Польською (II поділ Польщі). Під суверенітет Росії пере­ходили землі Правобережної України (Київщина, Поділля, Брац-лавщина, Полісся, частина Волині).

Гродський суд — становий суд, що діяв у Великому князівстві Литовському (з 1569 р.— в Речі Посполитій), зокрема на українських землях, які входили до цих державних утворень. Орган власне державного, королів­ського суду.

Громадський суд — суд сільської громади, що виник у ранньому Середньо­віччі й поєднував слідчі та судові функції. В Київській Русі таким був вервний суд, копний суд.

Громадянство — правова належність особи до держави, постійний правовий зв'язок з державою, що виявляється у їхніх взаємних правах і обов'язках.

Громадянські права і свободи — права і свободи, які визначають правовий ста­тус громадянина з погляду можливостей його участі в усіх сферах життя держави і суспільства.

Губернія — адміністративно-територіальна одиниця в Росії XVIII— початку XX ст. Серед перших 8 губерній, утворених 1708 р., були Київська та Азовська.

Губернські дворянські комітети — створені 1858 р. органи для розробки умов скасування кріпосного права в Російській імперії, в т. ч. в Україні.

Губернські й повітові старости — посадові особи в системі місцевого управ­ління Української держави часів гетьмана П. Скоропадського.

Губернські комісари — голови губернських адміністрацій, призначені 1917 р. Тимчасовим урядом Росії замість царських губернаторів.

Гужова повинність — форма обов'язкової участі населення у перевезенні дер­жавних вантажів із залученням робочої худоби та перевізних засобів окремих людей.

Гуяи — давні кочові племена II— IV ст. В історіографії гунів називають західною гілкою, а хунну — східною гілкою єдиного тюркського народу.

д

Данина — натуральні або грошові побори з переможених на користь пере­можців, форма податків з населення в добу раннього феодалізму.

Дворові люди — в Київській Русі особи, які перебували при дворах великих чи удільних князів і становили «княжий двір».

Депортація — примусове виселення з місця постійного проживання особи, групи осіб або народу.

Держава — суверенна політико-територіальна організація влади, яка може  свою волю через право робити загальнообов'язковою для всього населен­ня країни.

Державна варта — напіввійськова система органів нагляду й примусу в Українській державі за правління гетьмана П. Скоропадського.

Державна влада — вид публічної політичної влади, що здійснюється держа­вою та її органами; здатність держави підпорядковувати своїй волі поведінку людей та діяльність об'єднань, що перебувають на її території.

Державний апарат — сукупність органів, за допомогою яких практично здійснюється державна влада.

Державний устрій — 1) складова конституційного ладу; 2) сукупність загаль­них принципів, закріплених конституцією і законами держави щодо організації державної влади та здійснення владних повноважень.

Державний переворот — форма насильницької зміни існуючого політичного режиму. Здійснюється неконституційним, неправовим шляхом і супро­воджується захопленням державної влади у процесі боротьби за неї од­нією з політичних сил.

Державний (політичний) режим — сукупність форм і методів здійснення дер­жавної влади (демократичні, недемократичні).

Децимація — особлива процедура покарання, коли страчувався кожний десятий за жеребом.

Джерело права (форма права) — спосіб зовнішнього вияву правових норм, який засвідчує їх загальнообов'язковість (правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт, договір).

Дике поле — історична назва незаселеної степової території Північного Причорномор'я між Дністром і Доном.

Диктатура — нічим не обмежена політична, економічна, ідеологічна влада в державі однієї чи кількох осіб, соціальних груп, партій, які у своїх діях спираються на апарат примусу й відповідний політичний режим.

Дим — одиниця оподаткування в Русі, а згодом в Україні.

Директива — керівна вказівка, розпорядження, наказ.

Директорія Підкарпатської Русі — орган державного управління автономії За­карпаття у межах Чехословацької Республіки 1919 р.

Дисиденти — особи, які розходяться з офіційною державною ідеологією і політикою, виступають проти існуючого державного (політичного) ладу певної країни.

Дискримінація — умисне обмеження або позбавлення (фактичне чи прихова­не) прав певних юридичних чи фізичних осіб.

Дистрикт — 1) адміністративно-територіальна одиниця Росії, в т. ч. України в 1719— 1726 рр.; 2) адміністративно-територіальна одиниця в Галичині у 1772— 1782 рр., складова частина області.

Діаспора — етнічні групи населення певного народу, що проживають поза межами країни свого походження.

Дія права — фактичний вплив права на суспільні відносини з метою їх регу­лювання і впорядкування.

Договір — добровільна угода дієздатних осіб, як усна, так і письмова, про взаємні права й обов'язки.

Договір міни — вид цивільного договору, за яким сторони обмінюють одне майно на інше.

Донос — таємне (анонімне) звинувачувальне повідомлення представникові влади, начальникові про чиюсь діяльність або вчинки.

Досьє — збіркадокументів,щовідносятьсядоякоїсьособичисправи,атакож папка з такими документами (як правило, секретні).

Е

Екзильний уряд — уряд у вигнанні, уряд, сформований за межами держави, яку представляє. Працює, спираючись на певні юридичні документи як законну основу своєї діяльності.

Екологічне право — система правових норм, якими регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.

Експерт — особа, що володіє науковими, технічними або іншими спеціаль­ними знаннями, якій слідчим органом, суддею чи судом доручено про­вести експертизу і за її результатами подати висновок.

Екстериторіальність — повне підпорядкування законам та юрисдикції влас­ної держави установ або фізичних осіб, які знаходяться на території іншої держави, але розглядаються як такі, що перебувають на власній національній території.

«Екстракт малоросійських прав» — пам'ятка права України XVIII ст., збірник систематизованих витягів із правових норм, що в різний час діяли в Геть­манщині (норми державного, адміністративного і судового права).

Енський акт 1876 р.— таємне розпорядження російського царя Олександра II про заборону друку й поширення книжок українською мовою.

Є

Єресь — відхилення від офіційних церковних догм.

ж

Жалувані грамоти — документи давньоруських великих і удільних князів, зго­дом російських царів про надання окремим особам, станам, іншим гру­пам населення або установам (церквам, монастирям) нерухомого майна, економічних і політичних привілеїв.

З

Закарпатські грамоти — документи державно-правового характеру XIII— XVII ст., коли Закарпаття входило до складу Угорщини.

Закон — нормативний акт вищої юридичної сили, який регулює найваж­ливіші суспільні відносини. Приймається органом законодавчої влади або референдумом.

«Закон судний людем» — найдавніша пам'ятка слов'ян VIII— IX ст., збірник , норм державного, кримінального, процесуального й частково цивільного права. До наших днів дійшов у Кормчих книгах (Номоканонах).

Заповіт — усне або письмове розпорядження, як правило, про спадщину на випадок смерті або інших надзвичайних обставин.

Звичай — правило поведінки, що склалося історично в процесі співжиття людей і забезпечується силою громадської думки.

Звичай правовий — звичай, санкціонований державою і цим перетворений на джерело права.

Звід — один із найдавніших інститутів звичаєвого права, друга стадія досудо-вого процесу в Київській Русі.

Земське право — 1) в Польщі означало національне право на відміну від канонічного та міського (Магдебурзького); 2) на українських землях у складі Великого князівства Литовського (пізніше Речі Посполитої) — спочатку право окремих князівств, згодом — земель.

Земські суди — 1) станові суди для вирішення цивільних справ шляхти у феодальних Литві та Польщі, в т. ч. на загарбаних ними українських зем­лях; 2) губний становий суд в Росії (1775— 1796 рр.).

Земські уставні грамоти — законодавчі акти у Великому князівстві Литовсь­кому до запровадження Литовського статуту, які надавалися великими князями тій або іншій землі з метою підтвердження прав, привілеїв і вста­новлення відносин з центральною державною владою.

«Зібрання малоросійських прав» 1807 р.— пам'ятка українського права, остан­ня з численних спроб систематизації малоросійського (українського) права.

Змова — таємна згода про спільні дії проти кого-небудь з політичною чи іншою метою.

Зять — найвищий прошарок привілейованої верхівки суспільства.

Золота орда — військово-феодальна держава, заснована у 40-х рр. XIII ст. монгольським ханом Батиєм, онуком Чингісхана. Центром країни стало нижнє Поволжя, а столицею — Сарай-Бату (біля м. Астрахані). Ця дер­жава занепала в кінці XV ст.

І

Ієрархія — порядок підпорядкування нижчих чинів чи посад вищим.

Ізгой — знедолена людина, вигнанець. «Руська правда» закріплює ізгойство як юридичний інститут.

Імператив — безумовна, категорична вимога, повеління.

Імперія — 1) монархічна держава, глава якої має титул імператора; 2) складна держава, утворена, як правило, шляхом насильницького приєднання не­залежних держав або їхніх частин. Система державних органів, граничне централізована.

Імпічмент — вираження недовіри посадовій особі, однією з гілок влади іншій, що має своїм наслідком вихід останньої у відставку.

Імунітетні грамоти — офіційні документи, які видавалися королівською вла­дою світським феодалам, монастирям, церквам і звільняли відповідну територію з-під дії судової, поліцейської, фінансової та ін. юрисдикцій державної влади.

Інквізиція — особлива церковна установа, слідчий і каральний орган, призна­чений для організованого терору щодо противників церкви.

Інкорпорація (включення до складу) — спосіб систематизації законодавства, який полягає в об'єднанні за певним критерієм групи нормативно-пра­вових актів у одній збірці.

Інкримінувати — пред'являти кому-небудь обвинувачення в чомусь.

Інсинуація — наклепницька вигадка з метою заплямування, зганьблення когось.

Інтервенція — збройне втручання однієї або кількох держав у внутрішні справи іншої країни.

Інфляція — збільшення кількості паперових грошей, що є в обігу в державі, понад потреби господарського обігу, процес обезцінення грошей.

Іпотека — застава нерухомості (земля, споруди тощо) як засіб забезпечення позики, іпотечного кредиту.

Ісламське право (шаріат) — комплекс юридичних норм, а також релігійно-обрядових настанов, що мають силу закону насамперед у країнах, де іслам є державною релігією. Склалося за феодалізму й засноване на Корані та Суні.

Історичний тип держави і права — сукупність певних рис і ознак, які на різних етапах розвитку людства визначають соціальну сутність держави і права, тобто їх спрямованість на задоволення інтересів і потреб певної групи людей.

Історія держави і права України — складова частина історії держави і права, яка досліджує національні, правові й релігійні особливості України.

к

Кабала — тяжка форма особистої залежності, як правило пов'язана з пози­кою.

Каганат — форма організації державної влади тюркських народів на чолі з ка­ганом (Аварський каганат. Хозарський каганат).

Канонічне право — сукупність правових норм, встановлених церковними ка­нонами.

Католицизм — один з основних напрямів християнства, існує з IV ст., оста­точно оформився як віровчення і церковна організація після поділу християнства 1054 р.

Кворум — певна кількість членів будь-яких зборів або зібрання (парламенту, думи), за наявності якої вони правомочні ухвалювати офіційні рішення.

Кий — за давньоруськими літописами полянський князь V — першої поло­вини VI ст., засновник династії Києвичів.

Кляуза — дріб'язкова, прискіплива скарга, донос, наклеп.

Княжі з'їзди (снеми) — колегіальні органи влади в Київській Русі, що закріплювали зверхність Києва і скликалися без визначеної періодич­ності. Вони свідчили про поступову втрату влади великим київським кня­зем і посилення впливу на державне управління місцевих феодалів.

Кодекс — систематизований законодавчий акт, що регламентує однорідну сферу суспільних відносин.

Конвенція — вид міжнародних договорів. Встановлює взаємні права й обов'язки сторін. Приймаються міжнародними організаціями, конфе­ренціями, нарадами тощо.

Конфедерація — 1) союз суверенних держав, утворений для досягнення пев­ної мети; 2) спілка, об'єднання громадських організацій; 3) тимчасові союзи шляхти у Польщі XIII— XVIII ст. (конфедерати).

Концентраційні табори — місця примусового утримання або ув'язнення знач­ної кількості людей, як правило у тимчасових приміщеннях і примітив­них побутових умовах.

Корпорація — об'єднання осіб однієї професії, одного соціального стану для захисту своїх інтересів та прав.

Крамола — за часів Київської Русі заколот, бунт, смута, змова, чвари тощо.

л

Легітимація — визнання або підтвердження законності певного права або повноважень особи.

Литовські статути — кодекси феодального права великого князя литовсь­кого, що діяли в українських землях (1529 р.— т. зв. Старий, 1566 р.— т. зв. Волинський; 1588 р.—т. зв. Новий).

Ліцензія — дозвіл (право), який видається уповноваженою особою або орга­ном іншим особам на виконання певних дій чи використання прав.

Ломбард — кредитна установа, що надає позику під заклад рухомого майна, яке легко реалізувати.

Луцький трйутал — апеляційний суд для приєднаних після Люблінської унії 1569 р. до Польщі Волинського, Брацлавського й Київського воєводств.

м

Магдебурзьке право — феодальне міське право, що склалося в німецькому

місті Магдебурзі, а згодом поширилося на інші міста Європи (в т. ч. України). Стало символом феодального міського самоврядування.

Магістрат — за Магдебурзьким правом, орган міського самоврядування. На території України запроваджено у XIV ст. Були судово-адміністратив­ними органами, складалися з ради і лави. Очолював війт.

Магнати — великі феодали, родовита і багата знать у ряді країн Європи, в т. ч. аристократичний прошарок в українських землях часів Великого князівства Литовського й Речі Посполитої.

Майорат — система успадкування, при якій нерухоме майно переходить до старшого сина або старшого в сім'ї.

Маніфест — урочисте письмове звернення верховної влади, правителя до народу.

Манципація — особливі формальності, пов'язані з відчуженням (манципо-ваних) речей.

Менджліс — в Автономній Республіці Крим виконавчий орган Курултаю кримськотатарського народу.

Методи історії держави і права — сукупність способів пізнання і прийомів дослідження, які використовуються для одержання об„рунтованих знань з історії держави і права (історичний, логічний, порівняльний, статис­тичний та ін.).

Міграція — зміна місця проживання як всередині країни, так і за її межами для тимчасового або постійного проживання.

Міліція — в Україні державний озброєний орган виконавчої влади, по­кликаний захищати життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

«Мірило праведне» — давньоруський збірник моральних настанов і законо­давчих актів XII— XIII ст.

Монархія — форма державного правління, за якої вища державна влада фор­мально зосереджена (повністю або частково) в руках спадкового глави держави — монарха, що носить особливий титул і має деякі виключні права.

Мораль — система загальних правил поведінки людини, заснованих на співвідношенні критеріїв добра і зла, людяності й жорстокості.

Мораторій — відстрочка виконання зобов'язань, встановлена державними органами на певний час або до закінчення будь-яких надзвичайних обставин.

Мордування — неодноразове або тривале навмисне заподіяння фізичного болю потерпілому, що супроводжується порушенням фізіологічних функцій організму й викликає розлад здоров'я і навіть загрозу для життя.

Муніципалізація — передача державної власності (землі, будівель та ін.) у відання органів місцевого самоуправління.

н

Наклеп — поширення в будь-якій формі завідомо неправдивих вигадок, які ганьблять іншу особу, за що передбачена законом юридична відповідаль­ність. Національний суверенітет — повновладдя нації у вирішенні всіх питань свого

національного життя аж до реальної можливості створення самостійної

національної держави. Неповнолітні особи — особи, що не досягли віку, з якого закон визнає їх

повністю дієздатними (в Україні з 18 років). Новелізація законодавства — внесення до законодавства нових положень,

змін і доповнень. Нормативно-правовий акт — письмовий документ правотворчого органу,

який містить правові норми.

О

Обман — надання неправдивих відомостей або завідоме замовчування тих чи

інших обставин, повідомлення про які, згідно з чинним законодавством,

є обов'язковим. Окупація — тимчасове насильницьке зайняття території іншої держави без

придбання суверенних прав на неї. Олігархія — політичне й економічне панування аристократичної верхівки в

'державі. Омбудсмен — спеціально обрана (призначена) посадова особа для контролю

за дотриманням прав людини різного роду адміністративними органами,

а в деяких випадках — також приватними особами та об'єднаннями. Ордалія — система випробувань (водою, розпеченим залізом, поєдинки та

ін.) особи (свідка, позивача, відповідача), за результатами яких вона

визнавалася винною або невинною, а її свідчення — правдивими чи

брехливими. Оренда — тимчасове використання майна (земельної ділянки, транспорту,

приміщення тощо) за плату на умовах угоди про оренду. Остракізм — процедура публічного вигнання небезпечної для існуючого

режиму особи (Афіни, міста-поліси) за допомогою голосування острако-

нами (глиняними черепками).

Очна ставка — одночасний допит двох, раніше допитаних осіб, які давали су­перечливі показання, з метою усунення цих суперечностей і пошуку достовірних даних.

п

Парцелла — невелика ділянка землі, що здавалася в оренду дрібним вироб­никам, вільновідпущеним. Пільги — встановлені законами або іншими нормативними актами переваги,

що надаються особі (чи групі осіб) порівняно з іншими громадянами. Податки — обов'язкові платежі, що їх мають сплачувати юридичні й фізичні

особи для покриття державних видатків.

Подія — різновид юридичних фактів, які виникають незалежно від волі суб'єктів правовідносин.

Позика — цивільний договір, за яким одна сторона (позикодавець) Передає другій стороні (позичальникові) у власність або управління гроші чи ре­чі, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Позов — звернення зацікавленої або іншої, уповноваженої на те особи до суду з проханням про розгляд спору і захист прав.

Помилування — повне або часткове звільнення засудженого від покарання. В Україні помилування здійснюється Президентом держави.

«Права, за якими судиться малоросійський народ» — збірник норм феодально­го права (1743 р.), яким визначалися юридичні основи майнових, шлюб­но-сімейних відносин в Україні, а також встановлювалися покарання за кримінальні злочини.

Право (юридичне) — система загальнообов'язкових правил поведінки, вста­новлених або санкціонованих державою.

Правоохоронні органи — органи, наділені державою компетенцією щодо охо­рони суспільних відносин, урегульованих правом.

Правосуддя — самостійна галузь державної діяльності, яку здійснює суд шля­хом розгляду й вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ. В Україні правосуддя здійснюється виключно судами.

Р

Реванш — відплата за поразку (у війні, грі та ін.).

Регент — тимчасовий правитель монархічної держави (при малолітніх, хворих та ін.).

Регламент — правила, що регулюють порядок якоїсь діяльності.

Реквізувати — примусово відібратипевнувласністьнакористьдержави,армії та ін.

Республіка — форма державного правління, за якої найвищі органи влади обираються народом або формуються загальнонаціональним предс­тавницьким органом влади (парламентська, президентська, змішана).

Референдум — голосування громадян всієї держави (загальнодержавний) або певної території (місцевий) із метою вирішення найважливіших питань суспільного життя.

с

Саботаж — навмисний розлад або зрив роботи при дотриманні видимості її

виконання, прихована протидія виконанню якихось розпоряджень. Самозванство — незаконне присвоєння собі чужого імені, звання, титулу з

метою обману.

Самосуд — самочинна розправа без відома суду, властей. Святотатство — наруга, образа чогось святого.

Секвестр — заборона на користування майном, яка накладається органами державної влади.

Сепаратизм — прагнення до відокремлення, відособлення.

Сервітути — особливі, визначені законом права користування чужою власністю (Рим).

Синкретизм права — внутрішня нерозчленованість права, поєднання його з релігійними, моральними, етичними та ін. соціальними нормами.

Скіфи — давні племена, що жили у VII ст. до н. е.— III ст. н. е. на території південної частини сучасної України. Займалися землеробством, скотар­ством, обробкою металів, торгували з античними державами Північного Причорномор'я. У III — II ст. до н. е. були витіснені з північнопричор-номорських степів сарматами.

Слов'яни — група споріднених за походженням і мовою народів. Поділяються на східних (українці, росіяни, білоруси), західних (поляки, чехи, словаки, лужичани) і південних (серби, болгари, хорвати, словенці, македонці, чорногорці, муслимани (боснійці), югословени). Слов'янські мови ста­новлять окрему групу індоєвропейської сім'ї мов.

т

Теократія — форма організації державної та місцевої (регіональної) влади, за якою вона належить церкві, духівництву. Сучасною теократичною дер­жавою є Ватикан.

Товар — продукт діяльності, включаючи роботи й послуги, призначений для продажу (реалізації).

Тоталітаризм — антидемократичний державний режим, за якого фактично панує одна політична партія, що зростається з державним апаратом, вста­новлюється жорстка централізація в управлінні й партійно-державний контроль за всіма сферами суспільного життя.

Траст — одна з форм реалізації договорів доручення, де повірений діє за раху­нок і в інтересах довірителя, а також зобов'язується за винагороду вико­нувати певні юридичні дії.

У

Указ — нормативно-правовий акт, виданий главою держави. Унітарна держава — проста за своїм устроєм держава, у складі якої відсутні самостійні державні утворення і яка має тільки адміністративно-терито­ріальний поділ. Вона може включати автономії (наприклад, в Україні — Автономна Республіка Крим).

Ф

Федерація — складна держава, що утворюється добровільно з кількох дер­жавних утворень.

Форма держави — спосіб організації та здійснення державної влади, що скла­дається з порядку виникнення органів влади і методів її організації. Форма держави зумовлюється формою правління, формою державного устрою, політичним режимом.

Функції права — основні напрями впливу правового регулювання на людину і суспільство, зокрема функції інформаційна, виховна, ідеологічна, регу­лятивна, захисна тощо.

х

Хабарництво — у кримінальному праві поняття, що об'єднує три пов'язані між собою злочини: одержання хабара, дача хабара й посередництво у ха­барництві.

ц

Церемонія — офіційний урочистий акт, що здійснюється за попередньо роз­робленим планом (протоколом), за певними правилами або традиціями.

ч

Чинність закону— обов'язковість виконання закону, обмежена певним часом, простором і колом осіб, на які він поширюється.

ш

Шантаж — здирство шляхом погрози, залякування розголошенням ганебних

відомостей. При цьому шантажист переслідує певну матеріальну або іншу

користь. Різновидом шантажу є рекет. Шахрайство — заволодіння державним, колективним чи індивідуальним

майном громадян або набуття права на майно шляхом обману чи

зловживання довірою. Переслідується чинним законодавством.

ю

Юрисдикція — передбачена законом компетенція відповідних державних органів давати правову оцінку фактам, вирішувати правові спори, засто­совувати юридичні санкції до правопорушників.

Юрист — фахівець, який має професійні, тобто фундаментальні правові знання, що використовуються для потреб того чи іншого виду юридичної діяльності.