Заробітна плата — це винагорода (обчислена, як правило, у грошовому вираженні), яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 1 Закону України «Про оплату праці»). Важли­вими положеннями цього Закону є те, що він містить визначен­ня додаткової та основної заробітної плати, а також інших зао­хочувальних та компенсаційних виплат і чітко визначає основні правові принципи організації винагороди за працю.

На відміну від загального поняття заробітної плати основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповід­но до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування) і посадових обов'язків, тобто у вигляді тариф­ної ставки (окладу), відрядних розцінок для робітників чи по­садових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата — винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особ­ливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні та компен­саційні виплати тощо). Інші заохочувальні та компенсаційні виплати включають винагороду за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами чи положеннями тощо. Саме основна, додаткова заробітні плати та інші заохочувальні вип­лати й становлять структуру заробітної плати.

До основних принципів правової організації винагороди за працю належать:

а)            заборона дискримінації в оплаті;

б)            визначення державного мінімального розміру оплати
праці;

в)             визначення винагороди за працю з урахуванням особли­
востей умов праці, її складності, шкідливості, значення для на­
родного господарства та інших чинників;

г)             оплата праці конкретного працівника, що встановлюєть­
ся за угодою з роботодавцем;

ґ) конкретні форми, системи й тарифи оплати праці, що виз­начаються колективними договорами та угодами.

Головні відмінності винагороди за працю за трудовим дого­вором від оплати за працю за цивільним договором полягають у тому, що виплата за трудовим договором:

здійснюється систематично за виконану роботу (за ци­
вільним договором — одноразово);

поділяється на основну та додаткову частини (надбавки,
доплати, премії тощо);

має встановлений державою мінімальний розмір.

У контексті економічно-правових і організаційних заходів окреме місце займають форми та системи виплати заробітної плати. У ст. 23 Закону України «Про оплату праці» від 24 бе­резня 1995 р. визначено три форми виплати заробітної плати. За першою формою заробітна плата виплачується працівникам у грошових знаках, що мають законний обіг на території Украї­ни. Другою формою є можливість її виплати банківськими че­ками. Третя форма, як виняток, припускає можливість виплати заробітної плати натурою, але вона має реалізуватися через колективні договори й лише частково, а не в повному розмірі.

Системи оплати праці поділяються на види залежно від того, що береться за основу виміру праці. Так, якщо оплата праці нараховується за встановлений відпрацьований час, то це пого­динна система оплати праці. Нарахування ж заробітної плати за кількість виробленої продукції належної якості називають відрядною системою заробітної плати. Обидві системи мають певні різновиди. Наприклад, відрядна система поділяється на пряму відрядну, відрядно-прогресивну, відрядно-преміальну та акордну. Погодинна ж система оплати праці поділяється на по­годинну, поденну і помісячну.

Правове регулювання оплати праці поряд із зазначеним охоп­лює гарантійні та компенсаційні виплати. Гарантійними нази­вають виплати, коли працівник не виконує трудових обов'язків з поважних причин, передбачених законодавством. До таких виплат належать:

а)            оплата простою не з вини працівника в розмірі середнього
заробітку;

б)            оплата праці жінки в розмірі середнього заробітку в разі
переведення її на іншу роботу у зв'язку з вагітністю відповідно
до медичного висновку;

в)             виплата вихідної допомоги в разі звільнення на підставах,
передбачених п. 6 ст. 36, п. 1,2,6 ст. 40 КЗпП України, у розмірі
не менше середнього місячного заробітку та в інших визначених
законом випадках.

Компенсаційні виплати — відшкодування витрат працівни­ка, пов'язаних з виконанням трудових обов'язків: на відряджен­ня, переїзд на роботу до іншої місцевості, за використання влас­ного інструменту, транспортних засобів тощо.