Будь-яка трудова діяльність робітника чи службовця відбу­вається протягом певного часу. А конкретна тривалість ви­конуваної працівником роботи вимірюється його робочим ча­сом. З урахуванням зазначеного робочий час — це встановлений законом або на його основі час (неповний робочий час), коли працівник повинен бути на робочому місці й виконувати обу­мовлену трудову функцію.

Отже, в основі визначення робочого часу є встановлення його законом або на основі закону. Від цього залежить і тривалість робочого часу, яку можна поділити на такі види:

а)            нормальна тривалість робочого часу, що не може переви­
щувати 40 годин на тиждень (ч. 1 ст. 50 КЗпП України). Вона
встановлена Законом України «Про внесення змін до КЗпП
України у зв'язку з встановленням 40-годинного робочого тиж­
ня» від 17 листопада 1993 р. і закріплена в ст. 45 Конституції
України 1996 р., в якій вказується, що максимальна тривалість
робочого часу визначається законом;

б)            скорочений робочий час, який за тривалістю менше нор­
мального, але з оплатою праці як за нормальну тривалість і має
такі особливості: встановлюється лише законом; поширюється
тільки на окремі категорії працівників (з урахуванням їх віку,
умов та інтенсивності праці, специфіки трудових функцій тощо).
Зокрема, для неповнолітніх тривалість робочого часу встанов­
люється 36 годин на тиждень, а для осіб віком 15—16 років і учнів
віком 14—15 років, які працюють, — 24 години на тиждень; для
працівників, які працюють у несприятливих умовах (шкідливих,
важких), залежно від рівня шкідливого впливу на їхнє здоров'я,
і для інших тривалість робочого часу встановлюється 24 годи­
ни на тиждень.

Має певні особливості й такий вид робочого часу, як непов­ний робочий час, який менший за нормальний нормований та скорочений. Як правило, неповний робочий час встановлюєть­ся як під час прийняття на роботу, так і пізніше. Характерні оз­наки цього виду робочого часу: а) як правило, він встановлюєть­ся за угодою сторін трудового договору; б) оплата праці здійснюється згідно з нормами виробітку чи залежно від відпра­цьованого часу; в) обсяг трудових прав працівників не обме­жується; г) може встановлюватись як неповний робочий день і як неповний робочий тиждень; ґ) для окремих працівників влас­ник зобов'язаний встановити неповний робочий час (це вагітні жінки, а також жінки, які мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда).

У правовому регулюванні робочого часу особливе місце зай­мають режим і облік тривалості праці. Режим праці чи робочого часу — це певний порядок розподілу норми часу, зокрема його початку, закінчення та перерв у роботі. Режим праці включає певну тривалість робочого часу за відповідний період: робочий тиждень, робочий день, робочу зміну — поділ робочого часу на частини, ненормований робочий час, нічний робочий час, над­урочні роботи, чергування та облік робочого часу.

Ненормований робочий день — це особливий режим праці. Він встановлюється для окремих категорій працівників (керівників підприємств, структурних підрозділів, юрисконсультів та ін.), коли тривалість їхньої праці не піддається точному обліку, а робота виконується понад нормальну тривалість робочого дня без дода ткової оплати й без компенсації відгулом, а лише додат­ковою відпусткою тривалістю до семи календарних днів.

Нічний робочий час визначається законом з 10 години вечо­ра до 6 години ранку (ст. 55 КЗпП України) і має таку особ­ливість, як заборона залучати до роботи в нічний час вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років, осіб, молодших 18 років, та інших передбачених законом працівників.

Облік робочого часу повинен здійснювати власник підприєм­ства. Існують такі види обліку робочого часу:

щоденний, коли працівник має однакову тривалість
щоденної роботи;

щотижневий, коли кожного тижня однаково реалізується
тижнева норма робочих годин (наприклад, 40, 24,6 чи менше);

підсумковий, коли неможливе додержання щоденної чи
щотижневої норми тривалості робочого часу.

Він може бути місячним, квартальним, річним, але з таким розрахунком, щоб тривалість робочого часу на тиждень не перевищувала 40 годин на кожного працюючого. Такий облік застосовується, коли працюють у зміни різної тривалості або на безперервно діючих підприємствах тощо.