Правове мислення — це процес опосередкованого та узагаль­неного відображення правових явищ в їхніх істотних властиво­стях, зв'язках і стосунках. Людина може пізнавати навколишній світ з допомогою відчуттів і безпосереднього сприйняття різноманітних предметів і явищ. Якщо ж якості явища недоступ­ні для споглядання, пізнання їх можливе тільки через мислен­ня. До таких явищ і належить право.

Ознаками правового мислення є: а) розумове пізнання право­вих явищ і зв'язків між ними; б) правові явища у відображенні людини виступають в узагальненій формі; в) воно відображає найсуттєвіші властивості правових явищ, без яких право існувати не може; г) це евристична діяльність людського мозку з відшукання найхарактерніших властивостей, що вимагає від мислячого значних практичних знань, умінь і навичок, здатності орієнтуватись у проблемних ситуаціях; ґ) велика роль при цьо­му належить мотивації (наявності правових потреб, інтересів і прагнень) та волі людини в досягненні поставленої мети.

Щоб пізнати правові явища і зв'язки між ними, людині по­трібно зрозуміти сутність та соціальне призначення таких явищ, уявити їх зміст та характерні якості і риси, абстрагуватися від безлічі конкретних життєвих ситуацій. Шляхом мислення по­трібно створити ідеальний зразок того чи іншого правового яви­ща, наприклад, поняття, принципів, функцій, форми права чи механізму правового регулювання. Маючи перед собою такий ідеальний зразок, потрібно в уяві намалювати різні можливі зв'язки правових явищ між собою.

Отже, пізнання правових явищ і зв'язків між ними потребує здійснення складних процесів діяльності головного мозку лю­дини та їх відображення.

Відображені людиною шляхом мислення правові явища ви­ступають в узагальненій формі. Така форма може характеризу­ватися внутрішньою будовою і зовнішнім виразом. Зовнішній вияв її втілюється у правовій поведінці.

Завдяки правовому мисленню відображаються найсуттєвіші властивості правових явищ, без яких право існувати не може. Серед них: нормативність, загальний характер, обов'язковість для усіх суб'єктів права, формальна визначеність у певних дже­релах, що носять письмовий характер тощо.

Суб'єкт правового мислення знаходиться у постійному по­шуку. Його мозок спрямований на відкриття і відшукання найхарактерніших властивостей правових явищ. Це вимагає значних практичних знань, умінь і навичок, здатності орієнту­ватись у проблемних ситуаціях, уміння логічно розставити усе по своїх місцях. Для цього від суб'єкта вимагається усвідомлен­ня своїх вчинків, наявність певного віку, деякі інші якості1. На­приклад, людина, визнана в установленому порядку недієздат­ною, не може бути суб'єктом правового мислення тому, що вона не розуміє характеру своїх вчинків і не може керувати ними.

Здійснюється правове мислення з певних мотивів (наявності правових потреб, інтересів і прагнень). Наприклад, особа, що вирішила вкрасти чужу річ, діє з корисливих мотивів. Особа прагне досягти певної мети і заради цього здійснює певні воль­ові дії. Мета, якої хоче досягти суб'єкт мислення, повинна охоп­люватися свідомістю цього суб'єкта.

Зовні правове мислення може виявлятись у правовій по­ведінці, і тільки тоді воно має соціальне значення.