Правовиховна робота здійснюється у певних формах. До та­ких форм теорія та юридична практика відносять, правову осві­ту; правову агітацію; правову пропаганду; юридичну практику; історію української та світової культури з правової тематики; самовиховання.

Правова освіта - це конкретний вид навчального процесу під час якого під керівництвом досвідчених юристів члени сус­пільства оволодівають правовими знаннями, навичками, вміннями здійснення правових норм. Правове навчання здій­снюється через систему навчальних закладів юридичного і не-юридичного профілю, через спеціалізовані організації (наприк­лад, організацію «Знання» тощо), шляхом самостійного вивчен­ня чинного права.

Правова агітація - це форма правового виховання, що по­лягає у правовому впливі на правосвідомість і настрої членів суспільства через колективні та індивідуальні співбесіди, вис­тупи на мітингах, зборах з допомогою преси, телебачення тощо.

Правова пропаганда — це цілеспрямована діяльність з фор­мування у членів суспільства високого рівня правосвідомості та правової культури, роз'яснення правової політики та поши­рення правових знань, ідей, іншої правової інформації з допо­могою засобів масової інформації та інших форм доведення пра­вової інформації до широкого загалу1

Юридичну практику можна визначити як сукупність напра­цьованого досвіду внаслідок правотворчої, правоохоронної та з реалізації права (включно з правозастосовною) діяльності різних суб'єктів права.

1 В Україні професійні юристи широко залучені до правового вихо­вання Основний обов'язок з координації цієї роботи покладено на Міністерство юстиції України.

Зміст юридичної практичної діяльності включає в себе1 а) суб'єктів як учасників правових дій; б) завдання, мету, функ­ції, методи та результати діяльності; в) внутрішню організацію діяльності, що включає в себе процесуальне провадження, стадії, процедури та режими; г) зовнішню форму діяльності, що вияв­ляється у правотворчих та правореалізаційних актах; г) зовнішні зв'язки діяльності, що характеризуються її соціальною цінністю, призначенням, результативністю та ефективністю.

Однак не вся юридична діяльність є практичною. Слід розр­ізняти юридичну наукову та освітянську діяльність від юридич­ної практичної діяльності. В основі першої лежать дослідження політичної і правової системи суспільства, а в основі останньої -напрацювання та узагальнення юридичної практики шляхом професійної діяльності юриста.

Узагальненням щодо забезпечення законності та правопоряд­ку в процесі правотворчої, правореалізаційної та правоохорон­ної діяльності здійснюється різними органами. Загальне узагаль­нення щодо здійснення законності та додержання правопорядку в Україні здійснює Генеральна прокуратура України і підпо­рядковані їй прокуратури на місцях.

Узагальнення судової діяльності, діяльності правоохоронних органів здійснює Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, касаційні та апеляційні судові інстанції. Суди загальної юрисдикції здійснюють контроль за законністю діяльності пра­воохоронних органів при реалізації своїх повноважень із здійснення правосуддя. Центральні структури системи право­охоронних органів здійснюють контроль та узагальнюють юри­дичну практику щодо додержання законності та зміцнення пра­вопорядку підлеглими підрозділами.

Узагальнення юридичної діяльності законодавчого і виконав­чих органів та Конституційного Суду України покладається на ці органи. Верховна Рада України узагальнює юридичну прак­тичну діяльність парламенту. Президент України та Кабінет Міністрів України узагальнюють практичну юридичну діяль­ність органів виконавчої влади. Конституційний Суд України слідкує за конституційністю правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Отже, юридична практика включає в себе як діяльність, так і результати діяльності професійних юристів та державних органів. Узагальнення юридичної практичної діяльності та ви­роблення пропозицій щодо покращення як самої юридичної практичної діяльності, так і її результатів з метою удосконален­ня законодавства та практики його реалізації складає основу юридичної практики1.

Історія української та світової культури з правової темати­ки визначається як система літературної, художньої, кіно-, телевізійної та іншої творчості про правову дійсність.

Отже, існуючі форми правового виховання не виключають й інших форм, таких як загальна та індивідуальна профілактика, підвищення рівня соціальної забезпеченості, покращення соці­альних умов життя, стимулювання правомірної поведінки тощо.