Потреба в існуванні правозахисних інститутів пояснюється низкою взаємопов'язаних чинників. По-перше, тим, що гаран­тування охорони прав громадян стало одним із принципів пра­вової системи та державного життя, що знайшов відображення в Конституції. Державні органи і окремі службові особи, само­стійно виконуючи свої професійні функції і завдання, часто-гу­сто порушують конституційні права та правомірні інтереси фізичних і юридичних осіб або не дбають про них. Тому захист прав громадян потрібен, незважаючи на наявність системи кон­тролю за законністю з боку суду, органів прокуратури та інших уповноважених на це органів.

По-друге, міжнародні політико-правові інститути приділя­ють все більше уваги правам людини в посттоталітарних краї­нах. Для Української держави дотримання міжнародних стан­дартів з прав людини стало одним із пріоритетів внутрішньої політики. Про це свідчить прийняття в нашій країні нових полі­тичних документів з основних питань розвитку демократії, за­хисту прав людини, проведення судово-правової реформи

По-третє, правозахисні інститути є незалежними від держав­них органів; для них характерна відкритість, вільний доступ для всіх, хто потребує захисту своїх прав і свобод. Механізми захи­сту прав і свобод громадян виникають у процесі взаємодії органів влади та громадянського суспільства і це стало реальним гаран­том від відомчого або неправомірного втручання. У наший дер­жаві поступово створюється адміністративна юстиція, яка ба­зується на наявності у громадян не тільки приватних, а й публічних прав й завдяки цьому окремі громадяни можуть вступа­ти у правові відносини з державою щодо захисту своїх приват­них прав.

Правозахисна діяльність полягає у захисті прав та інтересів громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридич­них осіб щодо спірних питань їхніх прав і охоронюваних інте­ресів, а також у наданні правової допомоги від обвинувачення, посилення правових гарантій охорони прав і свобод від втру­чання органів влади та управління. Предмет правозахисної діяльності стосується правової допомоги юридичним особам, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, а також захисту фізичних осіб від обвинувачення. Кількість осіб, які потребують допомоги та захисту, з кожним роком збіль­шується.

Гаранти правозахисної діяльності. Державою сформуль­овані певні правові гарантії права на захист й на здійснення пра­возахисної діяльності. Так, у КК встановлена кримінальна відпо­відальність за порушення права на захист (частина 1 ст. 374 КК), за якою недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а та­кож інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваче­ного, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею карається штрафом від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. При цьому, якщо це призвело ще й до засуджен­ня невинної у вчиненні злочину особи, або це було вчинено за попередньою змовою групою осіб або призвело до інших тяж­ких наслідків, то кара винних у порушенні права на захист осіб є більш жорсткою (ч. 2 ст. 374 КК). Гарантією нормального ве­дення правозахисної діяльності слугує заборона у втручання в діяльність захисника чи представника особи. За вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомо­ги або порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та проф?.сійної таємниці карається штрафом від 100 до 200 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними

роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до 3 років, а ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, караються значно суворіше (частини 1 і 2 ст. 397). Крім того, передбачена кримінальна відповідальність за погро­зу або насильство що до захисника чи представника особи (ст 398 КК), за умисне знищення або пошкодження майна захис­ника чи представника особи (ст. 399 КК), за посягання на жит­тя захисника чи представника у зв'язку з діяльністю, пов'яза­ною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК).

Правозахисна функція, яку виконують державні й недер­жавні органи, має багато складових. Це, зокрема, роз'яснення громадянам їхніх прав та обов'язків, надання юридичної допо­моги, представництво в суді, правоохоронних органах тощо. Державним органом, який повинен сприяти розвитку юридич­но-інформаційних послуг з метою реалізації прав, свобод і за­конних інтересів громадян та юридичних осіб, надання їм плат­них послуг правового й технічного характеру є Міністерство юстиції України та його органи на місцях. До органів юстиції входить компетенція з виконавчого провадження судових рішень, реєстрації актів громадянського стану, державної реє­страції нормативно-правових актів і громадських об'єднань, а також забезпечення діяльності нотаріату.

Правозахисну функцію виконує адвокатура, яка є профе­сійною правозахисною недержавною інституцією1. Свою діяльність вона спрямовує, на захист громадян і осіб від обви­нувачення і надання правової допомоги при вирішенні справ у судах, у досудовому порядку та в інших органах влади. Разом із тим, громадяни України мають право вільного вибору захис­ника і можуть обирати захисником своїх інтересів особу, яка є фахівцем у галузі права, якщо така особа може легально нада­вати правову допомогу особисто чи за дорученням юридичної особи. У 1998 р. в Україні розпочала свою роботу нова право-захисна інституція — Уповноважений Верховної Ради Украї­ни з прав людини.