Правоохоронна функція держави полягає у забезпеченні кон­ституційного порядку, національної безпеки, правового порядку; вона спрямована на охорону конституційних прав людини і гро­мадянина, а також на відновлення (компенсацію) порушених прав.

Поняття правоохоронної діяльності можна визначити як дер­жавну правомірну діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку уповноваженого державою орга­ну (їх посадових осіб) шляхом охорони правопорядку, виявлен­ня або розслідування порушення права, відновлення права з обов'язковим дотриманням встановлених у законі процедур цієї діяльності1. Така діяльність має специфічні ознаки.

Головна ознака правоохоронної діяльності полягає у спеці­альному повноваженні від імені держави охороняти права фізич­них або юридичних осіб, захищати конституційний порядок певними юридичними процедурами. При цьому до правопоруш­ників може застосовуватися правомірний примус. Протидія правоохоронній діяльності має імперативний характер. Особи, які перешкоджають правоохоронній діяльності, можуть бути притягнуті до відповідальності. У кримінальному законодавстві (ст. 342 КК) встановлена відповідальність за опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків (карається штрафом від 50 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі до двох років — а якщо опір поєднаний з при­мушенням працівника правоохоронного органу шляхом насиль­ства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій, то санкція є більш жорсткою). Кримінальна відповідальність передбачена також за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343 КК), погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК), за умисне знищення або пошкодження його майна (ст. 347 КК), за посягання на життя працівника правоохоронного орга­ну (ст. 348 КК), за захоплення як заручника (ст. 349 КК). Отже кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності є до­сить розвиненим, а санкції за злочини — досить жорсткими.

У процесі правоохоронної діяльності можуть бути викорис­тані тільки офіційні (офіційна інформація) і правомірні (пра­вомірним шляхом встановлені факти тощо) засоби впливу. Не­офіційна інформація може бути використана тільки в інтересах держави, а не органу, який її використовує. Проте використати такі дані для погіршення захисту прав і свобод людини право­охоронний орган не має права, оскільки конституційні права і свободи людини, громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 64).

Правоохоронні органи зобов'язані виконувати, окрім охорон­них дії, також упорядкувальну, контрольну та консультативно-ро­з'яснювальну роботу для населення та осіб, що звертаються до них з різноманітними зверненнями. Так, на органи податкової служби, які виконують певні правоохоронні дії (виявлення та розслідування злочинів у сфері оподаткування, контроль за правильністю спла­ти податків), за Законом України «Про державну податкову служ­бу в Україні» від 4 грудня 1990 р. покладено завдання формувати та вести Державний реєстр фізичних осіб (платників податків та інших обов'язкових платежів) і Єдиний банк даних про платників податків (юридичних осіб), а також роз'яснювати законодавство з питань оподаткування серед платників податків.

Іншою ознакою правоохоронної діяльності є процедурна (процесуальна) ознака.

Вона вказує на те, що способи здійснення правоохоронної діяльності складаються із спеціально встановлених юридичних

процедур. Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнається суттєвим порушен­ням процесуального законодавства і завжди тягне до визнання дії правоохоронного органу неправомірною. Усі процедури пра­воохоронного призначення є формально визначеними, вони ма­ють протокольну форму. Це означає, що будь-яка процесуальна дія (допит, обшук, затримання підозрілого, пред'явлення звину­вачення тощо) має протоколюватися, при цьому вимоги до скла­дання протоколу є однаковими для всіх учасників кримінально­го, цивільного судочинства або з провадження адміністративних правопорушень. Це стосується вимог до складання процесуаль­них актів усіма суб'єктами правоохорони: прокурора, слідчого, органу дізнання, контролюючого органу. Усі процесуальні дії (процедури) мають здійснюватися у терміни, які чітко визначені в процесуальних кодексах, зокрема в КПК, КоАП, ЦПК, ГПК.

Ще однією ознакою правоохоронної діяльності визнається статусна (професійна) ознака уповноваженої державою особи. Здійснювати таку діяльність (виявляти та розслідувати злочин, підтримувати правопорядок, забезпечувати конституційний по­рядок і національну безпеку тощо) може тільки компетентна, процесуально уповноважена державою службова особа, яка по­збавлена права займати будь-яку іншу посаду або займатися іншою діяльністю (окрім наукової та творчої діяльності) й делегувати свої повноваження іншій особі. Така особа не може займатися пол­ітичною діяльністю, бути на службі в іноземній організації.

У Законі України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. подано перелік правоохоронних органів, до яких, зокрема, належать:

органи прокуратури;

органи внутрішніх справ;

органи служби безпеки;

митні органи;

органи охорони державного кордону;

органи й установи виконання покарань;

органи державної податкової служби;

органи державної контрольно-ревізійної служби;

органи рибної охорони;

органи державної лісової охорони;

інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохо­
ронні функції (ст. 2 Закону).

Правоохоронні функції стосуються не тільки участі того чи іншого органу в охороні (підтриманні) правопорядку. Правопо­рядок є об'єктивною необхідністю розвитку держави та суспіль­ства. Станом правопорядку є межі законності. Підтримується правопорядок повсякденним додержанням, виконанням, вико­ристанням і застосуванням норм права учасниками правових відносин. Участь у подібних відносинах уповноваженого орга­ну накладає на нього виключно важливу відповідальність.

Діяльність з підтримання правопорядку, запобігання право­порушенням є обов'язковою і полягає у невідкладному й адек­ватному реагуванні на факти невиконання чи неналежного ви­конання вимог правових норм з боку юридичних або фізичних осіб. При цьому недопустимими є протиправні дії стосовно пра­вопорушників з боку працівників правоохоронних органів у вигляді погроз, залякувань, побоїв тощо. Правоохоронні дії тісно пов'язані між собою. Вони утворюють цілісну правоохоронну сферу, охоплюючи відновлення неправомірно порушеного пра­ва, в тому числі й самими правоохоронними органами.

Деякі правоохоронні органи мають спеціальний предмет діяльності. У структурі служби безпеки, органів внутрішніх справ, органів з виконання покарань, податкової міліції, держав­ної охорони також є спеціалізовані підрозділи з виконання опе-ративно-розшукових дій.

Специфіка предмета їх правоохоронної діяльності полягає у пріоритетному й ефективному виконанні функції щодо захисту конституційного порядку, національної безпеки, виявлення та розслідування злочинів, а також функції з виконання покарань. У цьому процесі спецслужби уповноважені використовувати, відповідно до закону, гласні та негласні пошукові, розвідувальні й контрозвідувальні заходи із застосуванням оперативних і опе­ративно-технічних засобів. їм надано право здійснювати опера-тивно-розшукову діяльність.