Злочин — це вчинок людини, що отримує кримінально-пра­вову оцінку. Йому притаманні всі об'єктивні та суб'єктивні оз­наки поведінки людини.

По-перше, це фізичні властивості (рух або утримання від нього); психологічні властивості (наявність свідомості, волі, чевної мотивації поведінки, ЇЇ цілеспрямованість або спон­танність) тощо. По-друге це соціальні властивості, тобто пося­гання на правові відносини, на правовий порядок, на найбільш важливі інтереси. Тому вони й охороняються законом, оскіль­ки злочин руйнує охоронювані законом інтереси.

Поняття злочину не може бути незмінним: воно відповідає конкретному етапу розвитку суспільства, змісту потреб та інте­ресів, притаманним саме цьому етапу. У кримінальному праві поняття злочину, є фундаментальною категорією, оскільки вчен­ня про нього лежить в основі всіх кримінально-правових норм.

Злочин — це суспільно небезпечне і передбачене криміналь­ним законом діяння. КК України дає саме таке його визначення.

Частина 1 ст. 11 КК передбачає: «Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або без­діяльність), вчинене суб'єктом злочину». У ч. 2 зазначеної статті закріплені три ознаки злочину: а) суспільна небезпечність діян­ня, б) винність особи і в) передбаченість діяння в законі про кри­мінальну відповідальність. Перші дві ознаки — суспільна небез­печність і винність — є матеріальними, що розкривають соціаль­но-психологічну природу злочину; третя — формальна, що відбиває юридичну природу злочину, тобто його протиправність.

Таким чином, поняття злочину можна визначити як сус­пільно небезпечне, винне, протиправне та кримінально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що при цьо­му завдається шкода відносинам, які охороняються криміналь­ним законом, або міститься реальна небезпека заподіяння такої шкоди.

Другою невід'ємною ознакою злочину є винність. Криміналь­на відповідальність настає тільки за наявності вини, що випли­ває із ст. 62 Конституції України, за якою особа вважається не­винуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримі­нальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це поло­ження також викладено й у ч. 2 ст. 2 КК України. Вина визна­чає, чи стійкий, випадковий або ситуативний характер мало діян­ня, а отже якою є ступінь тяжкості цього діяння.

Протиправність — це формальна ознака злочину. Вона оз­начає обов'язкову наявність його в кримінальному законі на мо­мент вчинення злочину Кримінальна протиправність складає правову оцінку суспільної небезпечності злочину, що закріпле-на в конкретній нормі закону. Кримінальний закон дає вичерп­ний перелік злочинів. Будь-яке діяння, що становить небезпеку для суспільства, але за нього не передбачена кримінальна відпо­відальність, не може розглядатися як злочин.

Одним з елементів протиправності є караність злочину. Ка­раність злочину випливає із суспільної небезпечності та про­типравності діяння. Діяння є кримінально караним тому, що воно суспільно небезпечне і передбачене кримінальним законом саме як злочин.

Злочин та інші правопорушення (наприклад, адміністративні правопорушення) — якісно самостійні види правопорушень. За правовими та іншими ознаками вони значно розрізняються.