Кримінальне право — одна з галузей права. Ним іменують усі закони, в яких містяться положення цієї галузі права. Під кримінальним правом розуміють також і науку, тобто теорію кримінального права, систему його вчень, зокрема, вчення про злочин, вчення про склад злочину, вчення про покарання, вчен­ня про кримінальну відповідальність за конкретні злочини тощо.

Норми кримінального права — це правові приписи, у яких йдеться про засади й принципи кримінальної відповідальності, а також формулюються ознаки злочинів. Ці норми є загально­обов'язковими. Здебільшого вони виступають як норми-забо-рони, як пересторога від злочинних вчинків (злочинні дії або бездіяльність). За їх вчинення настає кримінальне покарання.

Кримінальне право — це так зване позитивне, або чинне, пра­во. В ньому точно фіксуються (встановлюються) ознаки зло­чинів і покарань за них. Чітка визначеність кримінального пра­ва є гарантією однакового й ефективного застосування його норм. Ефективність застосування норм полягає у тому, щоб жоден винний у злочині не уникнув відповідальності й жоден невинний не був до неї притягнутий.

Кримінальні закони видаються тільки Верховною Радою України. Ніякі інші державні органи або посадові особи (навіть Президент України) не правомочні видавати норми криміналь­ного права. Тим самим це право відрізняється від інших галу­зей права (наприклад, норми цивільного права можуть вста­новлюватися урядом, а норми адміністративного права — навіть й органами місцевого самоврядування).

Кримінальне право має властивий тільки йому предмет і ме­тод правового регулювання — це метод правової охорони сус­пільних цінностей і відносин.

Злочин і покарання — дві головні інституції кримінального права. Відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням злочи­ну і застосуванням за це певних покарань, становлять предмет кримінального права (перелік складів злочинів, їх відмежуван­ня один від одного тощо). Застосування покарання (його виду та розміру) до конкретної особи, яка вчинила злочин, є методом охорони відносин, що виникають у зв'язку з вчиненням цього злочину

Отже, кримінальне право має загальнообов'язкову норма­тивність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового регулювання.

Таким чином, кримінальне право як галузь права являє собою сукупність (систему) юридичних норм (а по суті — законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання застосо­вуються до осіб, що їх вчинили.

Основна функція кримінального права — охоронна. Воно охороняє відносини, що регулюються або виникають в інших галузях права. Регуляція суспільних відносин має сприяти їх розвитку та реалізації. Так, норми цивільного права регулюють відносини, що складаються у сфері власності. Норми фінансо­вого права регулюють відносини у сфері державних фінансів та податків. У кримінальному праві встановлюються каральні санкції за злочини проти власності, за злочини проти держав­них фінансів та проти порядку сплати податків.

В адміністративному праві регламентується порядок систе­ми управління в державі, а в кримінальному праві встановлю­ються каральні санкції за злочини, що спотворюють авторитет органів державної влади й місцевого самоврядування.

Охоронна функція кримінального права чітко виражена вже у ст. 1 КК, де сказано, що Кримінальний кодекс має своїм зав­данням охорону від злочинних посягань найбільш важливих соціальних цінностей: прав і свобод людини і громадянина, влас­ності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України, забезпечення миру й безпеки людства, а також запобігання злочинам. У інших статтях ця функція має своє підтвердження1.

Кримінальному праву властива також регулятивна функція, яка полягає в тому, що спеціальні норми кримінального права дозволяють державним органам не притягати особу до відпові­дальності або до виконання покарання забороняючи їй вчиню­вати суспільно небезпечні дії (бездіяльність), у той самий час вимагають правомірної поведінки після вчинення злочину. Нор­ми кримінального права зокрема регулюють поведінку людини у ризикованих ситуаціях. Це, наприклад, норма про необхідну оборону, що виключає відповідальність при правомірному за­хисті від злочинного посягання (ст. 36 КК), норми про звільнен­ня від кримінальної відповідальності (розділ IX Загальної час­тини), погашення і зняття судимості (статті 89—91). Деякі гро­мадяни виконують заборони кримінального закону, побоюючись відповідальності та покарання, але більшість громадян не вчи­няють злочинів тому, що їх поведінка в цілому є позитивною й правомірною. Тим самим кримінальне право виконує запобі-гальну функцію, про що свідчить недопущення порушення кри­мінально-правових норм свідомими громадянами.

Кримінальне право виключає так зване об'єктивне ставлення, тобто відповідальність за наслідки, що настали, без наявності вини. Які б тяжкі наслідки не потягло за собою діяння особи, кри­мінальна відповідальність виключається, поки не буде встанов­лено, що особа діяла винно (тобто умисно чи з необережності).

Кримінальному праву притаманний принцип особистої відпо­відальності. Суб'єктом злочину, тобто особою, яка може нести кримінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов'яз­ково є осудною й досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність (ст. 18 КК). Особистий характер відповідаль­ності полягає ще й у тому, що саме покарання має персональний, особистий характер і може застосовуватися лише до конкретної особи, яка визнана судом винною у вчиненні злочину.

Важливим принципом кримінального права також є прин­цип індивідуалізації кримінальної відповідальності й покаран­ня. Він вимагає, щоб і кримінальна відповідальність, і призна­чення покарання були максимально конкретизовані та індиві­дуалізовані, виходячи з конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного.

Отже, можна сказати, що кримінальне право як окрема га­лузь — це сукупність юридичних норм, що складають цілісну си­стему, структурні частини (підсистеми) якої пов 'язані між со­бою, мають певні юридичні, логічні та організаційні зв'язки.