В умовах ринкової економіки роль і актуальність фінансо­вого права пояснюється необхідністю вдосконаленням фінан сової діяльності держави, що спрямована на захист національ­них інтересів її громадян та суспільства в цілому.

Фінансове право — це сукупність правових норм, які регу люють суспільні відносини, що виникають між державою та юридичними і фізичними особами з приводу формування, роз­поділу та перерозподілу і використання державою фондів гро­шових коштів.

Фінансове право має особливий предмет і метод його право­вого регулювання. Воно регулює певну сферу державного уп равління, пов'язану з розподілом і перерозподілом національ­ного доходу країни. У фінансових правовідносинах проявляєть­ся організаційна роль органів державної влади та місцевого самоврядування, тому за характером вони є владно-майновими. Це є головною ознакою, яка відрізняє фінансово-правові відно­сини від інших відносин грошового характеру, зокрема у ци­вільному та адміністративному праві. Водночас існує тісний зв'язок не лише з основними галузями права, зокрема з конститу­ційним, адміністративним, кримінальним, цивільним, а й із тру довим, пенсійним тощо.

Предметом регулювання фінансового права виступають суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів держави та місцевого самоврядування з приводу формування, розподілу та використання відповідних фондів грошових коштів, які необхідні для фінансування соціально-економічного розвит­ку держави. Водночас, відносини, що виникають у процесі фор­мування, розподілу та використання фондів коштів господарю­ючих суб'єктів і громадян фінансовим правом не регулюються.

З-поміж інших, фінансові відносини за своїм змістом та ко­лом учасників відрізняються великою різноманітністю:

бюджетні відносини;

податкові відносини;

страхові відносини;

відносини з приводу державного кредиту;

банківського кредитування і розрахунків;

врегулювання грошового обігу;

валютного контролю.

У складі фінансових правовідносин виділяють такі основні групи:

відносини між центральними і місцевими органами дер­
жавної влади і управління;

відносини між державними органами і державними
підприємствами, установами та організаціями;

відносини між фінансовими і кредитними органами;

відносини між фінансовими органами та громадянами;

відносини між державними господарюючими суб'єктами,
які діють на засадах госпрозрахунку;

відносини між державою в особі уповноважених нею
органів та підприємствами, установами і організаціями недер­
жавної форми власності.

У силу своєї специфічності, фінансові правовідносини харак­теризуються особливими ознаками, які виділяють їх з-поміж інших так:

а) результат фінансової діяльності держави, що пов'язано з мобілізацією, розподілом та використанням фондів грошових

коштів для забезпечення держави фінансовими ресурсами і ви­конання нею властивих їй функцій;

б)            результат надання правової основи фінансово-економіч­
ним відносинам, через правову регламентацію поведінки їх
суб'єктів;

в)             обов'язкова участь у них держави в особі уповноваженого
нею органа, який здійснює від свого імені та під контролем дер­
жави владні повеління іншій стороні відносин. Обсяг та зміст
прав цих суб'єктів залежить безпосередньо від виду фінансових
правовідносин;

г)             нерівність сторін, що є наслідком їх державно-владного
характеру. Така правова нерівність сторін правовідносин ви­
кликана характерною особливістю фінансової діяльності, зміст
якої полягає у стягненні відповідної грошової суми з одних
членів суспільства і фінансуванні іншої її частини шляхом бюд­
жетного фінансування.

Для надання фінансовим відносинам правового характеру використовується фінансово-правовий метод їх регулювання, якому властивий імперативний (владний) характер. Його суть полягає в тому, що зміст правовідносин визначається однією із сторін, завдяки прийняттю нею владного припису, обов'язко­вого для виконання іншою стороною. Стороною, яка приймає владні приписи (рішення) у фінансових правовідносинах є дер­жава або органи місцевого самоврядування в особі уповноваже­них ними органів чи посадових осіб.