Термін «управління» має багато значень. У загальному ро­зумінні це будь-який цілеспрямований, організуючий вплив на різноманітні процеси, що здійснюються в природі, техніці, суспільстві тощо. Термін «управління» в перекладі на англійсь­ку мову — administration, тобто адміністрування, керування, управління, що яскраво показує зв'язок адміністративного права з управлінням. Адміністративне право — це управлінське пра­во. Отже, управління тісно пов'язане з адміністративним пра­вом. Але ми вже визначили, що управління — набагато ширше поняття, ніж адміністративне право. Основними ознаками уп­равління є управлінська система, суб'єкт і об'єкт управління, ке­руючий вплив суб'єкта на об'єкт і зворотний зв'язок. Управлін­ська система — це єдність управлінських елементів, що взаємо­діють як єдине ціле, породжуючи нові якості, не притаманні окремим її компонентам. Суб'єктом управління називають сто­рону управлінського процесу, що являє собою джерело керуючого впливу. Об'єкт управління — сторона управлінського про­цесу, що функціонує під керуючим впливом суб'єкта, набуває певних нових якостей та змінюється. Керуючий вплив визнача­ють як комплекс заходів, прийомів, форм, методів і організую­чих команд, спрямованих на об'єкт управління, за допомогою яких реально змінюється об'єкт управління. Зворотний зв'язок можна охарактеризувати як певну інформацію для суб'єкта уп­равління стосовно змін, що відбулися в об'єкті управління за­вдяки керуючому впливу.

Управлінській процес як багатоманітне явище здійснюється у природі, техніці та суспільстві. Звідси автори-кібернетисти ви­діляють три різновиди управління, а саме:

біологічне, що реалізується в процесі управління в рослин­
ному і тваринному світі живими організмами;

технократичне, що характеризує управління різноманіт­
ними машинами, механізмами, технічними засобами з допомо­
гою математичних формул і символів;

соціальне, тобто управління окремими людьми та їхніми
об'єднаннями, що складають суспільство.

Отже, соціальне управління може бути охарактеризоване як управління суспільством. Суспільством вважають найвищий тип соціальної самоорганізації людей. Воно може існувати тіль­ки тоді, коли функціонуватиме як складна цілісна система, а це означає, що без управлінського впливу функціонування суспіль­ства неможливе.

Одним з видів соціального управління є державне управління. У широкому значенні слова під ним розуміють діяльність усіх видів органів держави: законодавчих, судових, контрольно-наг­лядових, виконавчо-розпорядчих з організації суспільного жит­тя. Кожна з названих гілок єдиної державної влади, зберігаючи загальні ознаки соціального й державного управління, має свої специфічні керівні структури, форми та методи, прийоми, спосо­би й засоби керівного впливу на об'єкт управління. Звідси можна виділити такі види державного управління:

законодавче(законотворче);

виконавчо-розпорядче (власне управлінське);

судове (правосудне);

контрольно-наглядове.

Причому в кожному із зазначених видів державного управ­ління існує внутрішня та зовнішня сторони. Внутрішня сторона характеризується управлінською діяльністю всередині системи, а зовнішня — спрямована на структурні елементи громадянсько­го суспільства. У вузькому значенні державне управління роз­глядається як діяльність тільки виконавчо-розпорядчих орга­нів держави: Кабінету Міністрів, міністерств, державних комі­тетів (служб), інших органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, місцевих державних адміністрацій.

Державному управлінню властиві такі риси:

а)            діяльність з реалізації завдань і функцій держави;

б)            воно здійснюється спеціально створеними для цього дер­
жавними органами й посадовими особами;

в)             останні діють за дорученням держави, від її імені і мають
державно-владні повноваження;

г)             форми та методи роботи управлінських органів регламен­
туються правом.

Таким чином, державне управління (у вузькому розумінні) — це підзаконна виконавча й розпорядна діяльність органів дер­жавної виконавчої влади, спрямована на практичне виконання законів у процесі повсякденного й безпосереднього керівниц тва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом. Звідси, державне управління (у вузь­кому розумінні) співвідноситься з виконавчо-розпорядчою вла­дою та її органами через призму загального й особливого, в якому виявляються загальні риси правотворчої і правореалізаційної діяльності держави та виконавчо-розпорядчої діяльності однієї з гілок єдиної державної влади.