Процес виникнення і розвитку державності на території нинішньої України має давню історію. Перші державні утворен­ня на цій території з'явилися в степах Північного Причорномо­р'я. За типом це були держави з рабовласницьким способом ви­робництва. Найдавнішим народом на території нинішньої Украї­ни, що створили потужню державну структуру були кіммерійці. Вони займали великі простори Північного Причорномор'я, а та­кож Приазов'я і Криму. Главою держави у них був цар. На почат­ку VII ст. кіммерійців винищили скіфи. Скіфська держава була рабовласницькою. Суспільні відносини регулювалися звичаєвим правом, а також рішеннями народних зборів та постановами царів.

Правові норми у Скіфії захищали життя, майно і привілеї царів та чиновницької бюрократії. Раби не вважалися суб'єктами пра­ва, а саме право мало яскраво виражений класовий характер.

Південними сусідами скіфів і сарматів були переселенці з Стародавньої Греції. Перші поселення грецьких колоністів з'я­вилися у VII ст. до н. є. Пізніше тут сформувалися три основні центри: Ольвія на Дніпровсько-Бузькому лимані, місто Боспор іерійський з головним центром у Пантікапеї (Керч) і Херсо­нес біля сучасного міста Севастополя. Спочатку міста-держави були незалежними утвореннями, а в період із І ст. до н. є. по III ст н. є. були підкорені Римом. Ольвія і Херсонес були демократич­ними республіками, а Пантікапей, до утворення Боспорського царства, був аристократичною республікою. Боспорське царство за формою правління було монархією. Право мало такі джерела, як звичай, закон, декрети грецьких міст-полісів.

Отже, до виникнення ранньофеодальної державності у східних слов'ян на частині території нинішньої України виник­ли і розвивалися рабовласницькі держави як з республікансь­кою, так і з монархічною формами правління.

Ще в «Повісті временних літ», що була написана ченцем Киє­во-Печерського монастиря Нестором на початку XI ст., розгляда­лася договірна теорія виникнення державності в Київській Русі. Як держава Київська Русь фактично заявила про своє існування у другій половині IX ст. Протягом двох століть вона розпалася на 15 окремих земель, де виникли. Галицько-Волинське, Чернігівське, Переяславське, Ростово-Суздальське та інші князівства.

Наприкінці XIII — на початку XIV ст. важливу роль в об'єднанні українського та білоруського народів відіграла Лит­ва. Українські землі перебували у складі Великого князівства Литовського до другої половини XVI ст., а потім опинилися в межах різних держав. До Польщі відійшли Галичина, Волинь, Хавмщина, Поділля, Київщина, Брацлавщина, Підляшшя. Пінщина та Берестейщина увійшли до складу Литви. До Моск­ви відійшли землі вздовж Десни, Сейму, Ворскли, Псла і Дінця. Буковина була спершу у складі Молдовського князівства, а з 1564 р. — під Туреччиною. Закарпаття попервах відійшло до Угор­щини, а 1526 р. - до Австрії.

Наприкінці XVI ст. український народ розпочав боротьбу за свою державність проти польського гніту, а з XVII ст. — проти могутньої Московської держави. Національно-визвольна війна українського народу привела до створення Української держави, яка проіснувала до 1783 р. Цей період розвитку України харак­теризується як козацька доба.

Наприкінці XVIII ст. Україна втратила свою автономію, і відтоді аж до 1917 р. центральні, південні та східні українські землі були частиною Російської імперії, а західні землі відійшли до складу Австрії.

Після падіння в лютому 1917 р. монархії в Росії Тимчасовий уряд заходився створювати новий адміністративний апарат на засадах виборності. У губерніях і повітах з'їзди земства стали вищими розпорядчими органами. У Києві було проведено гу­бернський земський з'їзд, який обрав Виконавчий губернський комітет. 17 березня 1917р. було створено Українську Централь­ну Раду, головою якої став М. Грушевський. 20 листопада 1917р. III Універсалом було проголошено Українську Народну Респуб­ліку. 29 квітня 1918 р. на засіданні Центральної Ради президен­том УНР обрали М. Грушевського, але того же дня у Києві з'їзд українських хліборобів обрав гетьманом генерала Павла Ско­ропадського, що в історії розглядається як державний перево­рот, санкціонований німецьким командуванням. Гетьманський уряд проіснував з ЗО квітня по 14 грудня 1918 р. Після зречення Скоропадського владу перебрала Директорія, яку очолив спер­шу В. Вінниченко, а згодом С Петлюра. У січні 1919р. у Харкові було створено Українську Радянську Соціалістичну Республіку, яка проіснувала до 24 серпня 1991 р.

Отже, на території нинішньої України впродовж останнього тисячоліття виникало чимало різних держав, що свідчить про довгий і тернистий шлях українського народу до незалежності1.