Організація державної влади великою мірою залежить від форми держави. Розрізняють форму правління, форму держав­ного устрою, форму державно-правового режиму.

Форма правління — це організація верховної державної вла­ди, порядок її утворення та діяльності, компетенція і взаємозв'я­зок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.

Відомі дві форми правління: монархія і республіка.

Монархія — це така форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що нале­жить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор та ін.). Монархія буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія — це форма правління, за якої верховна влада зосеред­жена в руках одноособового глави держави (монарха). Ознаками абсолютної монархії є: а) вся влада (законодавча, виконавча і су­дова) належить монарху; б) в державі, як правило, відсутні орга­ни політичної влади, які б формально були незалежні від влади монарха; в) представницькі органи, якщо вони існують, мають консультативний характер; г) залежно від виду абсолютної мо­нархії можуть бути різні режими; ґ) для абсолютної монархії при­таманний лозунг «Держава — це Я» (тобто монарх).

Серед різновидів абсолютної монархії можна виділити: дес­потію, тиранію, освічений абсолютизм тощо. В сучасний період розвитку держав абсолютна монархія існує в Катарі, Омані, Са­удівській Аравії. Світова теорія держави знає такі основні форми абсолютизму: а) класичний - характерний для Франції у Європі та Японії у Азії; б) князівський - мав місце у Німеччині періоду феодальної роздробленості; в) військово-кріпосницький -характерний для Прусії та Росії; г) освічений (Австрія, Іспанія, Росія тощо).

За обмеженої монархії законодавча влада належить парла­менту, виконавча — монарху (чи кабінету міністрів), судова — судам, які обираються чи призначаються, або обмежується ін­шим шляхом. Існують різні види обмеженої монархії: а) кон­ституційна; б) виборна; в) теократична; г) традиціоналістська тощо. Конституційна монархія - це форма правління, при якій в державі, поряд з існуванням монарха, законодавчо закріплено існування і значні повноваження представницького органу. Для конституційної монархії характерні такі ознаки: а) монарх є гла­вою держави і має переважно представницькі повноваження; б) представницьким органом є парламент, який обирається на загальних зборах і його існування закріплене законодавчо; в) в конституції закріплюються повноваження монарха; г) уряд фор­мується або лише парламентом, або парламентом і монархом. Вирізняють два різновиди конституційної монархії: парламен­тарну; дуалістичну. В парламентарній монархії монарх є лише м держави, він царствує, але не править. Реально краї­ною керує парламент, який утворює уряд. Управління в країні здійснює уряд, який підконтрольний і підзвітний парламенту. Будь-які дії монарха потребують схвалення урядом. Такі пар-іштії ні монархії існують у Бельгії, Великобританії, Данії, Ііитг Норвегії. Швеції тощо. В дуалістичній монархії парла­мент і монарх наділені реальною владою. Переважно, повнова­ження монарха обмежені у сфері законодавчої влади і достат­ньо широкі у сфері виконавчої влади. У монарха є право дост­роково припиняти повноваження парламенту, видавати укази, що мають силу закону, відхиляти закони, прийняті парламен­том. Монарх призначає членів уряду і в будь-який час може зня­ти з посади міністрів. Такий вид монархії на сьогодні існує у Йорданії, Марокко тощо.

Одним із різновидів обмеженої монархії є виборна монар­хія. В державах, де існує виборна монархія, глава держави одер­жує реальну владу не шляхом наслідування престолу, а шляхом його виборів із певного, обмеженого кола осіб. Ми спостері­гаємо певні випадки виборних монархів за різних причин. На­приклад, у Росії (в XVII ст.), коли перервалася династія Рюри-ковичів, на царювання було обрано в 1613 р. Михайла Федоро­вича Романова. В сучасний період розвитку монархії, прикладом виборної монархії можна назвати Об'єднані Арабські Емірати (ОАР), де з монархів-князів терміном на два роки обирають «старшого монарха», який, по суті, і є монархом ОАР.

Самостійним різновидом обмеженої монархії є теократична монархія. Це така монархічна держава, в якій глава держави (мо­нарх) є одночасно і главою церкви. Політична влада в таких краї­нах належить духовенству. Прикладами теократичної монархії є Ватикан, Королівство Тонга тощо. Ватикан як церковна дер­жава існує з VIII ст.

Різновидом обмеженої монархії є традиціоналістська монар­хія. В державі з таким видом монархії повноваження монарха, інших органів держави, визначаються звичаями і традиціями. Такі держави існують нині на Африканському континенті.

Республіка — це така форма правління, де верховна влада в державі належить представницьким виборним органам і здійснюється ними. У теорії держави і права розглядають аристократичні та демократичні республіки. В аристократичній республіці формальне право обирати та бути обраним належить лише вищим верствам (наприклад, рабовласницькі республіки у Стародавніх Афінах, Стародавньому Римі).

У демократичних республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить усьому населенню країни, тобто всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані су­дом недієздатними чи їхнє право не обмежене на підставах, пе­редбачених законом. Відомо три види демократичних республік: парламентські, президентські та змішані.

У парламентських республіках.

а)            президент обирається парламентом і йому підзвітний;

б)            президент має право достроково припиняти повноважен­
ня парламенту;

в)             уряд формується з представників партій, що мають
більшість у парламенті;

г)             уряд підзвітний парламенту;

ґ) парламент може висловити уряду недовіру, що тягне за со­бою його відставку.

Прикладами парламентських республік у сучасному світі є Італія, ФРН тощо.

У президентській республіці:         ..■■..;

а)            президент обирається всенародно або за особливою про­
цедурою;

б)            президент є главою держави і главою виконавчу владу;

в)             президент формує уряд одноособово чи при певному пар­
ламентському контролі і ним керує;

г)             за свою діяльність уряд несе відповідальність перед пре­
зидентом;

ґ) законодавча влада належить представницькому органу (парламенту);

д)            президент має право вето на закони парламенту (може не
підписати закон і повернути його до парламенту).

У змішаній формі правління є елементи як президентської, так і парламентської форм правління. Змішані республіки мо­жуть бути двох видів: президентсько-парламентські і парламен­тсько-президентські. Ознаками змішаної республіки є:

а)            президент і парламент обираються громадянами країни;

б)            президент і парламент ділять свої повноваження з конт­
ролю та відповідальності щодо уряду;

в)             кандидатури до уряду підбирає президент, а призначає
уряд, парламент, або парламент дає лише згоду на призначення
членів уряду чи його глави (прем'єр-міністра);

г)             уряд очолює прем'єр-міністр, а президент здійснює лише
загальне керівництво урядом;

г)             уряд відповідальний перед президентом, підзвітний і
підконтрольний парламентові;

д)            за певних обставин, передбачених законом, президент має
право достроково припинити повноваження парламенту, а пар­
ламент - застосувати процедуру імпічменту до президента. Такі
види змішаної республіки існують у Ірландії, Португалії, Ук­
раїні, Франції тощо.

Форма державного устрою — це територіальна організація держави. Взаємодія між її частинами та кожної частини з дер­жавою в цілому має складний характер.

Територія держави поділяється на окремі національно-політичні чи адміністративні одиниці, які характеризуються співвідношенням частин держави та її органів з державою в цілому та між собою (наприклад, Автономна Республіка Крим, Київська область, Солом'янський район тощо).

Теорія держави і права розрізняє просту та складну форми державного устрою.

Проста (унітарна) держава — єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користують­ся певною самостійністю. Для унітарної держави характерна наявність: єдиної системи державних органів; єдиного законо­давства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної загаль­нодержавної символіки тощо.

Складна держава формується з відокремлених державних утворень, що користуються певною самостійністю. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твер­дженням деяких авторів, ще й імперія.

Федерація — суверенне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механізму, що має в своєму складі як загальнофедеративні державні (суспільні) організації, систему законодавства, так і аналогічні організації та законо­давство суб'єктів федерації. Федерація створюється на добро­вільних засадах, здебільшого згідно з укладеними відповідними угодами (наприклад, Російська Федерація, США тощо).

Конфедерація — це добровільне об'єднання самостійних дер­жав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію.

Імперія — це примусово утворена, зазвичай через завоюван­ня одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.

В умовах феодального періоду розвитку суспільства існува­ла така форма державного устрою, як унія. Це об'єднання двох і більше монархічних держав. Наприклад, Річ Посполита тощо.

Державно-правовий режим — це сукупність засобів і способів реалізації державної влади, що відображають її характер і зміст з огляду на співвідношення демократичних і недемократичних за­сад. Розрізняють демократичний та недемократичний режими.

Основними ознаками демократичного режиму є:

а)            проведення виборів державних органів у центрі та на
місцях і органів місцевого самоврядування;

б)            плюралізм у політичній, економічній, ідеологічній та
духовній сферах життєдіяльності людей;

в)             рівноправність людей, гарантії здійснення ними їхніх прав,
виконання їхніх обов'язків;

г)             демократизм правосуддя, пріоритет методів переконання
перед методами примусу тощо.

Демократичні режими класифікуються на демократично-дюерадьний, демократично-радикальний, демократично-кон­сервативний тощо.

чократично-ліберальний режим характеризується лібера­лізацією усіх сфер життя суспільства. Права людини і сама лю­дина в такій державі визнаються найвищою соціальною цінніс­тю. Головним обов'язком держави, її органів і посадових осіб та органів і посадових осіб місцевого самоврядування є забезпе­чення реалізації прав і свобод людини та громадянина.

При демократично-радикальному режимі основна увага спря­мована на радикальні перетворення в країні, на здійснення ре­форм, пошук радикальних форм і методів реорганізації суспіль­ства і держави.

Демократично-консервативний режим характеризується пев­ним «застоєм», відданням переваг традиціям, небажанням здійснювати будь-які перетворення, пошуком таких засобів, спо­собів і прийомів розвитку суспільства і держави, що забезпечу­ють сталість і незмінюваність існуючого суспільного і держав­ного ладу та звичних порядків.

Отже, демократичний правовий режим — це здійснення дер­жавної влади на засадах чинного права з використанням демок­ратичних форм народного представництва, виконавчо-розпоряд­чої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправність населення, а також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів, виконання кожним своїх обов'язків.

Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авто­ритарні.

Тоталітарний режим — це сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства й кожного окремого громадянина (особи) абсолютно регламентована: влада на всіх рівнях формується закрито однією чи кількома особами з правлячої верхівки, не контро­люється населенням; відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямо­го насильства, існує однопартійна система, звичним є грубе втру­чання в особисте життя людини і громадянина.

Авторитарний режим — це така сукупність засобів і способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в ру­ках правлячої верхівки; допускаються деякі розмежування політичних сил, легальні можливості через представницькі орга­ни чи громадські об'єднання обстоювати інтереси певних верств населення. Але якщо така поляризація політичних сил стає антагоністичною, включається механізм дії реакційного закону чи пряме насильство.

Серед недемократичних режимів розрізняють: військово-поліцейський, фашистський, расистський, терористичний, дик­татуру певної партії, класу, іншої групи чи прошарку в соціально неоднорідному суспільстві тощо.

Отже, форма держави характеризується відповідною організацією та реалізацією публічної влади, взаємозв'язком дер­жави з особою і громадянським суспільством.