Цивільне право як галузь права регулює певну частину сус­пільних відносин, яка у своїй сукупності становить предмет цивільного права. Відповідно до ст. 1 нового Цивільного кодек­су України, а відповідно, і цивільним законодавством, регулю­ються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій само­стійності їх учасників1.

Майнові відносини — це правові відносини, яким притаманні такі ознаки: товарно-грошовий, вартісний характер відносин; са­мостійність та автономність організаційно-майнового статусу учасників відносин; юридична рівність сторін.

Особисті немайнові відносини, які регулюються цивільним правом, тісно пов'язані з особою суб'єкта і їх можна поділити на дві групи:

особисті немайнові права на нематеріальні блага, які пород­жують можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага. Такими є права на результати інтелекту­альної діяльності (авторське право, право на винаходи, промис­лові зразки, торговельну марку, комерційне найменування тощо). При цьому самі результати інтелектуальної творчості можуть бути будь-якої матеріальної форми, яка їх перетворює на товар (винахід, опублікований роман тощо).

особисті немайнові права на нематеріальні блага, які не по­роджують у їх носія права на грошову винагороду чи інше мате­ріальне благо. До них належать право на честь, гідність, ділову репутацію, право на життя і здоров'я, на особисту та сімейну таємницю. Перелік цих особистих немайнових прав є невичерп­ним. Цим правам присвячена Книга друга ЦК України.

Методом цивільного права визначається, якими засобами воно впливає на визначені нами вище суспільні відносини, тоб­то який метод впливу закладається в цивільно-правове регулю­вання особистих немайнових та майнових відносин. Аналіз ци­вільного законодавства дає можливість визначити такі основні ознаки методу цивільно-правового регулювання:

юридична рівність сторін;

самостійний організаційно-майновий статус учасників
цивільного права, що визначається рівною правоздатністю всіх
суб'єктів цивільних правовідносин;

ініціативно-диспозитивний характер цивільних норм, за
яким суб'єкти цивільного права вступають у правові відносини
на свій розсуд, за власним бажанням, самостійно визначаючи
порядок і доцільність своїх дій;

відновлювально-компенсаційний характер захисних за­
собів порушених цивільних прав, які в першу чергу спрямову­
ються на майновий статус особи, а не на саму особу.

Загальними засадами цивільного законодавства є:

а)            неприпустимість свавільного втручання у сферу особис­
того життя людини;

б)            неприпустимість позбавлення права власності, .крім ви­
падків, встановлених Конституцією України та законом;

в)             свобода договору;

г)             свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена
законом;

ґ) судовий захист цивільного права та інтересу;

д)            справедливість, добросовісність та розумність.

Отже, цивільне право як галузь приватного права — це су­купність цивільно-правових норм, закріплених у Цивільному ко­дексі України, інших законодавчих та нормативно-правових ак­тах, які регулюють методом юридичної рівності, диспозитив-ностімайнові відносини товарно-грошового характеру, а також особисті немайнові відносини (як пов'язані, так і не пов'язані з майновими відносинами) за участю суб'єктів (фізичних і юри­дичних осіб, держави, територіальних громад), які мають само­стійний організаційно-майновий статус, діють вільно, на влас­ний розсуд здійснюють свої права, вступають у правовідносини, а також несуть цивільно-правову (майнову) відповідальність за винну протиправну поведінку перед потерпілим за допущене по­рушення.

Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, має свою організаційно-технічну структурну побудову. Основ­ним складовими елементами її є правові норми, які, в свою чер­гу, об'єднуються у певну споріднену категорію цивільно-право­вих відносин — цивільно-правові інститути (наприклад, інсти­тути позовної давності, права власності, купівлі-продажу тощо). При цьому серед багатьох інститутів цивільного права є такі, що містять норми, які застосовуються при регулюванні усіх ци­вільно-правових відносин тобто вони утворюють Загальну час­тину цивільного права (це норми про: основні положення; суб'єктів та об'єкти цивільних прав; правочини; представниц­тво і довіреність; строки і терміни у цивільному праві та позов­на давність).

Інші ж, які регулюють безпосередньо конкретні майнові та особисті немайнові відносини, утворюють Особливу (спеціальну) частину цивільного права (до них належать норми про: осо­бисті немайнові права: речове право; право інтелектуальної влас­ності; зобов'язальне право; спадкове право).