Носієм авторитету і єдиним джерелом влади при демокра­тичному режимі є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування.

Звідси виходить, що єдиний для суверенного народу засіб зберегти той рівень влади, якої він потребує, та яку сам може здійснювати, полягає в тому, щоб не давати своїм правителям необмежену владу. Це означає, що демократичний характер режиму може зберігатися, якщо принцип "вся влада народові" поступово змінюється так, що перетворюється в гасло "вся

влада нікому".

Демократія може бути життєздатною лише у тому випад­ку, якщо дотримується принцип контролю над владою. Ніхто не повинен володіти всією повнотою влади. В політиці, як і в ринковій економіці, неприпустима монополія в будь-якій формі.

Без сумніву, демократія має політичний характер (визнає народ джерелом і носієм влади, передбачає участь народу в уп­равлінні справами в суспільстві і державі), однак треба зазна­чити, що в основі демократії - політичне рівноправ'я громадян в управлінні справами суспільства й держави і перш за все рівність виборчих прав, що дає можливість вибору між різни­ми політичними альтернативами.

Правова форма демократії з такими елементами є всеза-гальним надбанням більшості громадян держави. Така демо­кратія вигідна більшості верств населення, і вони готові її за­хищати. Однак сучасна демократія (для багатьох зарубіжних країн, в першу чергу посттоталітарних) не відповідає даним вимогам. Саме глибокі протиріччя соціальних інтересів різно­манітних груп, класів, верств, суспільства приводять до того, що демократія замість інструмента оптимальної організації соціальних систем перетворюються на інструмент класового, кланового або мафіозного панування над суспільством. Це і є першопричиною політичної боротьби, яка в умовах демократії в періоди загострень соціальних конфліктів нерідко досягає крайніх форм.

Тут ми підходимо до розуміння однієї з причин глибокої кризи демократії, яка виражається в протиріччі між не­обхідністю для повноцінної демократії широкого переліку де­мократичних прав і свобод, гарантованих конституцією, та можливістю узурпації цих прав і свобод партійною, класовою або клановою олігархією.

Таким чином, демократія здійснює дезорганізацію, роз­гойдування соціальної системи як форми устрою суспільства. Особливо небезпечною для демократії як фактора організації суспільства є її олігархізація.

Олігархія як влада небагатьох, як політичний та еко­номічний режим, коли державно-правові рішення приймають­ся невеликою групою обраних й неконтрольованих виборця­ми політиків, знана ще з давнини. Але в XX столітті вона отримала подальший розвиток, у той час як політичне життя стало соціально-класовим, партійним, за участі мільйонів людей.

Без відбору обдарованих, досвідчених, енергійних, про­фесійних кадрів суспільство належним чином управлятися не може. Елітний відбір - умова існування суспільства. Однак елітарність, що так необхідна суспільству, завжди складає меншість, яка і керує суспільством. Взагалі ж в суспільстві, не­залежно від того, який клас утримує владу в своїх руках, завжди формується пануюча меншість, що керує більшістю, суспільством в цілому.

Отже, демократія як панування більшості - це принцип, а реальна влада належить меншості. У цьому полягає причина глибокої кризи демократії нашої держави (а також країн СНД). У кінцевому результаті одна меншість замінює іншу в своєму пануванні над масами.

Головний недолік демократії: керівництво меншості не ка­рається, тому що деспотизм та узурпацію влади можна ви­правдати необхідністю діяти заради загального інтересу, що і здійснюється. Демократія дає можливість пануючій "буржу­азії" замінювати одну "буржуазну" меншість іншою, забезпе­чуючи життя олігархії, яка змінюється. Внаслідок цього га­рантія відповідальності держави за свою діяльність перед лю­диною перетворюється в звичайну формальність, як і першо­чергове тлумачення слова "демократія".

У своєму трактаті "Політика" Аристотель вказав, що демо­кратією слід вважати такий лад, коли вільно народжені та бідні, складаючи більшість, матимуть верховну владу в своїх руках, а олігархією - такий лад, при якому влада знаходиться в руках меншості - осіб багатих благородного походження. Тому необхідно, щоб у "змішаному" державному ладі були представ­лені і демократичний, і олігархічний елементи, а не один з них. Історично сформована в надрах демократії олігархія зади­хається під тиском демократичних принципів і прагне звільнитись від нього, формуючи тоталітарний режим. Тут виявляється закономірність олігархічної спадкоємності, яка не може ліквідувати плям політичного минулого.

Сьогодні Україна та інші зарубіжні країни колишнього СРСР є зразками збитковості демократії, тому що зруйнувати стару олігархію вони не здатні швидко, породити нову теж. Буржуазія ще слабка, а широкі верстви робітничих мас, забиті бідністю і "шоком" реформ, не в змозі організаційно обдумати те, що відбувається і створити спочатку партійну, а потім і дер­жавну еліту для формування власної олігархії. А без олігархії, без еліти демократія породжує хаос, анархію, свавілля, політичну нестабільність, коли розумне, раціональне в суспільстві руйнується, поступається місцем інстинктові й емоційному безладдю.

Будь-яка форма організації соціальних систем підпадає під відновлену олігархію. Питання тільки в тому, якої вона якості, кому служить, чиї інтереси формує і реалізує в процесі управління суспільством. Сучасне суспільство повинно боро­тися не проти олігархії як політичного або соціального явища, а за олігархію певного рівня культури, професіоналізму, що працює в умовах гласності, змінності, жорстких правових ви­мог, за "мудрих олігархів, олігархів філософів"