Федеративна держава - це союзна держава, яка скла­дається з державоподібних утворень, що мають певну політичну та юридичну самостійність.

Сама федерація як один з видів складної форми державно-територіального устрою, що утворюється на добровільної ос­нові, є наймолодшою. Засади сучасного федералізму закладені у Сполучених Штатах Америки. Конституція США 1787 p. на­давала суб'єктам федерації - штатам - відповідні права пере­дусім у політичній сфері. Вони зберегли права на власний кон­ституційний устрій політичної влади, свої судові та правові системи. Але встановлений конституцією федералізм ще не був досконалим: законодавчі повноваження штатів були суттєво обмежені як сферою загальнофедеральної компе­тенції, так і прямими заборонами в конституції; Конгрес США зберігав так звані "повноваження, які маються на увазі" з ви­дання законів, а виконавча влада - право охороняти штат від "безладу". Це значною мірою звужувало реальні права штатів, не пов'язані з місцевими справами, і породжувало напругу між владними органами

Згодом, пройшовши через усі труднощі в пошуках ефек­тивної взаємодії, шляхів легітимного подолання існуючих су­перечностей, американський федералізм перейшов від "цент­ралізованого федералізму" до форми "кооперативного феде­ралізму", котрий, виходячи з прагматичних принципів "корис­ності і вигоди" для країни, максимальною мірою виключив не­примиренне "перетягування канату" в боротьбі за владу. Це говорить про досить вдале розв'язання питання щодо розмежування відповідної компетенції органів влади союзу та суб'єктів федерації, котре стало будуватись на основі принци­пу виключної компетенції федерації, коли сфера компетенції суб'єктів утворюється шляхом передачі їм так званих залиш­кових повноважень - повноважень, які не віднесені консти­туційним законодавством до виключно федеральних. У по­дальшому в такий же спосіб було вирішене це питання в Авст­ралії, Бразилії Мексиці, Швейцарії тощо.

Водночас історія державного будівництва інших за­рубіжних країн дає приклади й інших принципових підходів побудови взаємовідносин між органами влади федеративних держав. Цікаво, що різноманітні приклади цього дали деякі домініони Великобританії, котрі, не прийнявши форми дер­жавно-територіального устрою метрополії, стали феде­раціями. Якщо Австралія за взірець взяла державно-тери­торіальний устрій США, то найближча до останніх - Канада -започаткувала новий принцип побудови федеративних відно­син - принцип двох сфер виключної компетенції: сфера феде­рації і сфера суб'єктів федерації. Для цього було встановлено два переліки питань, віднесених відповідно до повноважень федерального парламенту й законодавчих органів провінцій. Основний закон ФРН 1949 р. також встановлює дві сфери компетенції, але ж: виключної компетенції федерації і так зва­ної конкуруючої компетенції. У сфері конкуруючої компе­тенції приймати рішення можуть як федеральні органи, так і органи земель. За суб'єктами федерації залишається тільки право законотворчості з тих питань, які не включені до двох відповідних переліків.

Одночасно з Німеччиною, але на базі іншого принципу розмежування владних відносин по вертикалі, федеративний устрій був встановлений в Індії. її конституція закріплює три предметні сфери компетенції: виключну компетенцію феде­рації, виключну компетенцію штатів і спільну (конкуруючу) компетенцію федерації та штатів .

Федеративні держави зазвичай кваліфікують як складні. Нині їх налічується більше 20: в Австралії і Океанії нарахо­вується 3, Америці - 7 (Аргентина, Бразилія, Канада, Мекси­ка, США та ін.) Азії - 4, (Індія, Малайзія, Пакистан, ОАЕ), в Африці - 4 та в Європі - 6 (Австрія, Бельгія, Росія, ФРН, Швейцарія, Югославія). Протягом останніх десятиліть від фе­деративної форми з різних причин відмовилися Індонезія, Ка­мерун, Лівія та деякі інші країни, що розвиваються. В Європі на початку 90-х років XX ст. самоліквідувалася така феде­рація, як Чехословаччина. Водночас на засадах федералізму відбувалося реформування державного устрою Бельгії.

Існуючі федерації різняться за багатьма характеристика­ми, що не заважає виявленню загальних ознак цієї форми дер­жавного устрою. Як зазначалося, територія федеративної дер­жави розглядається як сукупність територій суб'єктів феде­рації - штатів (Австралія, Бразилія, Венесуела, Індія, Ма­лайзія, Мексика, Нігерія, США), провінцій (Аргентина, Кана­да, Пакистан), земель (Австрія, ФРН), республік, країв, округів (Росія, Югославія), кантонів (Швейцарія) тощо.

Серед зазначених держав слід виділити так звані симет­ричні та асиметричні федерації. Прикладом першої може бути ФРН, другої - Росія. Зміст політико-правового статусу дер­жавних утворень, якими вважаються суб'єкти федерації, вияв­ляється у тому, що останні, як правило, наділені установчою владою, тобто можуть приймати власні конституції, які по­винні відповідати федеральним основним законам. Водночас загальною рисою є наявність у кожного суб'єкта федерації власної системи органів влади, зокрема законодавчих, вико­навчих і судових органів. Прийнято навіть виділяти вищі ор­гани суб'єктів федерації.

Наявність у федерації двох систем органів влади робить необхідним розмежування компетенції між ними. Конституції країн встановлюють чотири основні принципи розмежування відповідної компетенції.

В основних законах Австралії, Бразилії, Мексики,
США, Швейцарії і Югославії визначена сфера виключної ком­
петенції федерації, а сфера компетенції суб'єктів утворюється
шляхом передачі їм так званих залишкових повноважень, тоб­
то тих, які не віднесені конституціям до виключно федераль­
них.

Конституція Канади визначає дві сфери виключної ком­
петенції - сферу федерації і сферу суб'єктів федерації. Для
цього встановлено два переліки питань, віднесені відповідно
до повноважень федерального парламенту і законодавчих ор­
ганів провінцій. Як і в США, тут визнаний принцип, за яким
усі нові за змістом питання, що виникають у державно-
політичній практиці, і стають предметом законотворчості, ма­
ють бути віднесені до компетенції федерації.

Основний закон ФРН також встановлює дві сфери
компетенції. Це робиться шляхом визначення виключної ком­
петенції федерації і так званої конкуруючої компетенції. У
сфері конкуруючої компетенції можуть приймати рішення як
федеральні органи, так і органи земель. За суб'єктами феде­
рації, безумовно, залишається тільки право законотворчості з
тих питань, які не включені до двох відповідних переліків.

Дещо інший принцип розмежування відповідної ком­
петенції прийнятий в такій федерації, як Індія. її конституція
встановлює три предметні сфери компетенції: виключну ком­
петенцію федерації, виключну компетенцію штатів і спільну
(конкуруючу) компетенцію федерації та штатів.