У конституційному праві є поняття державної території і державних кордонів, що визначають її параметри. Межі тери­торії держави в тих чи інших формулюваннях визначаються в конституціях. Однак ці конституційні норми нерідко відобра­жають тільки принциповий підхід до цього питання з позицій міжнародного права: говориться про сушу, внутрішні води, повітряний простір тощо.

Територія держави завжди певним чином організована, розділена на частини адміністративного чи політичного зна­чення, в яких проживає населення з метою управління ними. Відповідні розділи конституцій іноді так і називаються: "Про організацію держави". У даному випадку мова йде не про сис­тему державних органів, а про територіальну організацію дер­жави.

Узагальнюючим для такої організації у вітчизняній літе­ратурі довгий час використовують термін "форма державного устрою". Однак через багатозначність слова "устрій" цей термін зазнає критики, тому що "державний устрій" іноді ро­зуміється в дуже широкому значенні - як устрій держави в цілому, включаючи деякі соціально-економічні і політичні мо­менти, систему органів держави і т.д.

У деяких нових виданнях поняття "державний устрій" замінено на такі поняття, як "форма територіально-політично­го, політико-територіального чи державно-територіального ус­трою держави", що на нашу думку, варто вважати синонімами.

Політико-територіальний устрій держави - це розподіл країни на певні територіальні частини, в межах якої (країни) існує система взаємовідносин між державою в цілому (цент­ральною владою) та її складовими частинами (населення та публічної влади тієї чи іншої території).

Традиційно розрізняються дві основні форми тери­торіально-політичного устрою держави: унітарна і федера­тивна держава. Конфедерація є союзом держав, в основному це міжнародно-правове об'єднання, але в ньому є деякі кон­ституційно-правові елементи, і тому про конфедерації теж іноді згадується в конституційному праві.

Відігравши значну роль у становленні державності у США, Швейцарії інших країнах, конфедерація, як певна істо­рична та перехідна форма державно-територіального устрою майже пішла з історичної сцени. Але події останніх років: "конфедералізація" Європейського Союзу (зараз ведуться підготовчі роботи щодо прийняття Конституції ЄС), Юго­славії, союз Бєларусі та Росії свідчать про "повернення" цієї державної форми та певну її перспективність.

Формою територіально-політичної організації держав­ності (в межах унітарної або ж федеративної держав) є також автономія, особливо політична автономія, тим більше якщо вона створена на основі самовизначення етнічних груп, національних меншин. В останні десятиліття в деяких країнах (Іспанія, Італія й ін.) склалася так звана регіоналістська дер­жава, яка об'єднує різноманітні елементи унітаризму, феде­ралізму, автономії і що є, власне кажучи, перехідним від уніта­ризму до федералізму.