Однією з ключових ознак парламентарної форми держав­ного правління є тип розподілу влади '. Першим показником практичного втілення принципу розподілу влад є наявність владної полісистеми, що складається з трьох інститутів вер­ховної влади: парламенту, уряду та глави держави.

Парламент - постійно діючий орган, форум, на якому відкрито, гласно і публічно обговорюються питання суспільно-політичного і державного життя народу та прийма­ються акти, котрі мають вищу юридичну силу - є носієм зако­нодавчої влади в державі. Його становище в системі вищих державних органів визначається тим, що він є вищим пред­ставницьким органом, оскільки влада, що належить народові, здійснюється ним через своїх представників - парламентаріїв. Обрані шляхом усенародного голосування представники ста­новлять у своїй сукупності орган, який реалізує або повинен реалізовувати суверенну верховну волю. Тому як офіційна доктрина, так і політико-правова практика визнають акти пар­ламенту і, насамперед закони країни, вираженням загальної волі, яка є підґрунтям їх загальнообов'язковості і верховенст­ва стосовно будь-яких інших нормативних актів.

Уряд у країнах з парламентськими формами державного правління є основним носієм виконавчої влади. Це також ок­ремо існуючий колегіальний орган, котрий здійснює функції управління державними справами. У минулому вважалося, що уряд покликаний в основному забезпечити виконання за­конів. Звідси і саме найменування влади, котра уособлюється урядом, як виконавчої. Зовнішньо відмінною рисою парламентарної форми державного правління є наявність посади го­лови уряду.

Третій інститут верховної влади на відміну від попередніх двох колегіальних органів представлений одноособовим гла­вою держави. Його правовий статус, незалежно обраний цей глава або спадкоємний, однаково "слабкий". Цей, колись голо­вний інститут виконавчої влади, у ході історичної еволюції парламентарної форми правління втратив своє значення. Як­що в інших поліархічних державах (президентських, зміша­них) тією чи іншою мірою він пов'язаний з виконавчою вла­дою, у парламентських глава держави фактично (хоча деякі формально-юридичні норми відносно цього збереглися - С.Б.) винесений за межі виконавчої влади. Він є верховним пред­ставником держави, символом національної єдності і наступ­ності держави, однак його юридичні повноваження і ще більш конкретна політична практика не дозволяють йому широкої участі у керівництві і управлінні державними справами.

Кожний з видів поліархічного правління, як вже зазнача­лося, спирається на свій тип "розподілу влади". Відмінною ри­сою типу, притаманного формі правління парламентарної держави, є те, що поділ влади "жорстко" здійснюється між за­конодавчою та виконавчою владою з одного боку і судовою -з іншого. В площині законодавчої і виконавчої влади, взаємо-переплітіння їх організаційних і функціональних зв'язків настільки міцне, що дозволяє часом сумніватися в реальності здійснення самого принципу поділу влади. Це дає підставу де­яким авторам стверджувати, що в дійсності поділу влади в парламентських країнах немає1. Інші, серед них і відомий ук­раїнський конституціоналіст В.Шаповал, справедливо, на на­шу думку, зауважують, що мова йде про особливий тип поділу влади, який спирається на концепції дифузії (дисперсії) влади1. Оскільки зміст цього типу розподілу влад є прямо проти­лежним тому, що використовується у президентських поліархіях - "жорсткому", умовно назвемо його "м'яким".

Обумовлена "м'яким" типом принципу поділу влади взаємозалежність парламенту, уряду та глави держави струк­турно створює той самий двигун, результатом функціонуван­ня якого є правління у державі. Ефективним воно може бути тільки за умови існування добре налагодженої системи стри­мувань і противаг, котра відображає баланс інтересів інсти­тутів влади та тих сил, які за ними стоять.

У більш конкретизованому вигляді наведені вище ознаки парламентарної поліархії будуть такими:

1)             структура системи вищих органів законодавчої і вико­
навчої влади, що утворюють форму правління парламентарної
держави, побудована на засадах притаманного їй "м'якого " ти­
пу поділу влади і системи стримувань та противаг, котра йо­
му відповідає. Це знаходить вираз у тому, що:

а)             виконавча влада відокремлена від глави держави і ре­
ально відноситься до уряду;

б)            повноваження глави держави і глави уряду здійсню­
ються різними особами;

в)             глава держави має право розпуску парламенту;

г)             акти, що промульговуються главою держави, потребу­
ють контрасигнації з боку глави уряду або відповідно­
го міністра.

2)             провідне місце у системі вищих державних органів нале­
жить парламентові, тому утворена ним у сукупності з таки­
ми інституціями як уряд та глава держави форма правління
отримала назву парламентарної . Це знаходить свій вираз у
значному впливі парламенту на уряд:

а) уряд, за номінальною участю глави держави, фор­мується парламентом (нижньою палатою) з обов'язковим врахуванням позиції політичної партії або коаліції партій, котрі мають більшість у законодавчому органі.

б) уряд несе солідарну (колективну), а іноді і індивідуаль­ну політичну відповідальність виключно перед парламентом, який через прийняття резолюції осуду чи недовіри може відправити главу уряду, а разом з ним і весь уряд, а також ок­ремих його членів у відставку.

3) Правовий статус глави держави, його фактичний вплив на уряд - основного "реалізатора" правління в державі - ха­рактеризується як "слабкий". Це знаходить свій вираз у тому, що:

а)             глава держави не є центральною фігурою у системі ви­
щих державних органів;

б)            він формально-юридично і ще більше фактично виведе­
ний за межі виконавчої влади;

в)             функції глави держави значно обмежені, можливості
для значного впливу на уряд відсутні, оскільки він не може бу­
ти главою уряду, здійснювати контроль над ним.

г)             глава держави невідповідальний за свої дії, оскільки йо­
го акти контрасигнуються прем'єр-міністром або відповідним
міністром, котрі і несуть відповідальність за реалізацію
політичних рішень, ними запропонованих .

Синтезуючи вищенаведені ознаки, можна сформулювати дефініцію одного з видів поліархичної форми державного правління - парламентарної поліархії, котра являє собою за­сновану на "м'якому" типові розподілу влади систему з трьох вищих державних інститутів (парламенту, глави держави та уряду), де виконавча влада в особі очолюваного прем'єр-міністром уряду знаходиться під безпосереднім впливом сфор­мованого у результаті загальних виборів парламенту.

Якщо здійснити спробу класифікації форм правління дер­жав в межах зазначеного виду, визначити підвиди парламен­тарної поліархії, то основним критерієм для цього може слу­гувати порядок формування інституту глави держави, котрий дозволяє чітко поділити держави з парламентарною формою правління на дві групи (підвиди): в одній з них глави держав займають цей пост непарламентським шляхом, за спадком, в іншій - виборчим шляхом, де тією чи іншою мірою, але обов'язково, приймає участь парламент.