Конституційно-правові джерела зарубіжних країн досить різноманітні. їх відмінності здебільшого пов'язані з різними підходами до розуміння права в цілому та існуванням різних моделей правових систем.

У країнах так званої континентальної, або романо-гер-манської правової системи, головними джерелами права є за­конодавчі акти. Історичні витоки цієї моделі виникли в країнах континентальної Європи - Франції, Німеччині, Іспанії та інших. Право кожної з цих країн впливало на форму­вання загальних характеристик вказаної моделі.

Іншою моделлю є англосаксонська, або англо-амер; ікансь-ка модель правової системи. У країнах цієї правової сім'ї важ­ливе місце серед юридичних джерел займають судові преце­денти. Останні не характерні для країн континентальної Євро­пи і для тих, що наслідували пропоновані ними зразки.

За відмінностями механізмів нормотворення джерела кон­ституційного права поділяють на формалізовані та нефор-

малізовані.

Зміст формалізованих джерел конституційного права є результатом відносно автономного, спеціалізованого право-творчого процесу, здійснюваного державними органами. До них належать:

♦              нормативно-правові акти:

а)             різновиди законів - основні, конституційні, органічні,
звичайні;

б)            нормативно-правові акти виконавчої влади - окремі
акти глави держави й уряду;

в)             парламентські регламенти;

г)             акти органів конституційного контролю;

д)             в деяких випадках акти органів місцевої влади.

судові прецеденти;

договори (міждержавні, наприклад, для країн Євро­
пейського союзу, а також внутрішні, наприклад, під час прий­
няття конституції, при утворенні федерації тощо);

джерела релігійного характеру (наприклад, Коран
для мусульманських країн).

До неформалізованих джерел відносяться консти­туційні звичаї (конституційні угоди, конвенційні норми), які можуть бути юридичні або політичні. Перші - це не завжди пе­редбачуваний і узгоджуваний підсумок практичної діяльності державних органів (вони є обов'язкові для виконання), другі -результат практичної діяльності політичних партій (не є обов'язковими для виконання).