Справи про зґвалтування, передбачені ч. 1 ст. 117 КК, відпові­дно до ч. 2 ст. 27 КПК порушуються не інакше як за скаргою по­терпілої. У виняткових випадках справа може бути порушена про­курором і при відсутності скарги потерпілої. Справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи попе­реднього слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом у загальному порядку. Така справа в разі примирення потер­пілої з обвинуваченим закриттю не підлягає (ч. З ст. 27 КПК). За наявності обтяжуючих обставин (чч. 2-4 ст. 117 КК) кримінальна справа порушується незалежно від скарги потерпшої.

В усній чи письмовій заяві про зґвалтування повинні міститися такі основні елементи:

1) попередження заявниці про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос (ст. 177 КК);

2) викладення обставин події;

3) чітко виражене прохання притягти насильника до криміналь­ної відповідальності;

4) роз'яснення санкцій ч. 1 ст. 117 КК і положень ст. 27 КПК про те, що після порушення кримінальна справа не може бути закрита за примиренням потерпілої з особою, яка вчинила зґвалтування.

Хоча приводом до порушення кримінальних справ про зґвалту­вання, як правило, є заява потерпілої, однак одного цього приво­ду недостатньо. Необхідні певні об'єктивні дані, які свідчать про факт зґвалтування і вказують на ознаки злочину. Такі відомості можуть міститися в першу чергу в заяві потерпілої, але необхідно одержати дані й з інших джерел, які підтверджують подію злочи­ну. Питання щодо достатності підстав для порушення криміналь­ної справи вирішується окремо у кожному конкретному випадку.

 

За наявності приводу та достатніх підстав справа повинна бути порушена. Однак іноді потрібна попередня перевірка, передбачена ст. 97 КПК. Мета перевірки — встановити факт зґвалтування та отримати додаткові дані, які свідчать про подію злочину. Пере­вірка не повинна підміняти розслідування і, як правило, проводить­ся шляхом відібрання пояснень від потерпілої та осіб, яким відомо про даний факт. При цьому з'ясовуються обставини самої події та докладні дані про зовнішність злочинця, якщо особа, яка вчинила злочин, потерпілій невідома.

Доцільно оголосити потерпілій про те, яке покарання може бути визначено судом щодо особи, яка здійснила зґвалтування, роз'яснити зміст відповідних статей КК. Необхідно також роз'яс­нити, що справи про зґвалтування без кваліфікуючих обставин порушуються виключно за заявою потерпілої, але не можуть бути припинені після подання такої заяви.

загрузка...

До вирішення питання про порушення кримінальної справи у порядку перевірки може бути здійснено огляд місця події, відібра­но пояснення від особи, на яку потерпіла вказала як на насильни­ка. При перевірці з'ясовують, чи дійсно зґвалтування мало місце. Перевірку не слід необґрунтовано розширювати та підміняти нею попереднє розслідування.

Визначивши обставини, які підлягають з'ясуванню, слід розпо­чати проведення першочергових слідчих дій та оперативпо-розшуко-вих заходів. Перелік слідчих дій носить ситуаційний характер і виз­начається типовими слідчими ситуаціями.

Найбільш типові слідчі ситуації по цих справах такі:

потерпіла знайома з насильником (зустрічалася з ним, знає його в обличчя);

потерпіла незнайома з насильником, але запам'ятала його зовнішність і зможе його упізнати;

потерпіла незнайома з насильником і внаслідок раптовості нападу або вжитих ним заходів маскування не запам'ятала його зовнішності і розпізнати його не зможе;

в разі зґвалтування групою осіб потерпіла знає одного з учасників злочину, а інших — ні;

один з учасників зґвалтування, вчиненого групою осіб, за­лишившись віч-на-віч з потерпілою, відмовився від вчинення злочину, виявив почуття жалості, турбування, намагався пода­ти допомогу;

потерпіла добровільно погодилась на статеву близькість зі знайомим, але він, скориставшись цим, привів її туди, де чека­ла група осіб, які й вчинили групове зґвалтування.

Початок розслідування ситуаційно залежить від фактору попе­редніх стосунків між потерпілою та насильником. Якщо особа, про яку йдеться в заяві потерпшої, знайома їй, то необхідні слідчі дії спрямовані на встановлення того, чи здійснила дана особа цей злочин. Якщо ґвалтівник потерпілій не знайомий, то перш за все потрібні такі слідчі дії, які сприятимуть встановленню його особи.

У системі першочергових слідчих дій та оперативпо-розшукових заходів необхідно виділити такі, які по справах про зґвалтування рекомендується здійснювати без зволікання (інакше можуть бути безповоротно втрачені важливі докази або нагода негайно затри­мати злочинця): допит потерпілої, розшук та затримання підозрю­ваного, огляд місця події, виїмка та огляд одягу потерпілої і підоз­рюваного, призначення судово-медичної експертизи або освідуван-ня потерпілої та підозрюваного. Час, послідовність, спрямованість, сукупність оперативно-розшукових та слідчих дій обумовлені ви­хідними даними конкретної слідчої ситуації.

Початковий етап розслідування зґвалтування завершується тоді, коли зібрано достатньо доказів для висунення обґрунтованих слідчих версій про обставини вчиненого злочину та провину кон­кретної особи.

Найбільш типовими версіями при розслідуванні справ про зґвалтування є:

1) мало місце зґвалтування з використанням фізичного або пси­хічного насильства або погрози його використання;

2) статевий акт був при добровільній згоді заявниці;

3) заява про зґвалтування є неправдивим доносом;

4) мало місце задоволення статевої пристрасті неприродним способом;

5) злочин не був закінчений (потерпіла зуміла захиститися),

була лише спроба зґвалтування.

Слід також побудувати і перевірити версії про вчинення зґвалту­вання однією особою або групою осіб, причому обов'язково по кон­кретних підозрюваних, якщо їх декілька. Основні версії, які повинні бути старанно перевірені щодо суб'єкта даного злочину, такі:

зґвалтування вчинено особою, на яку вказала потерпіла; потерпіла помиляється щодо особи, яка вчинила зґвалту­вання, або умисно вказує на іншу особу; потерпіла обмовляє конкретну особу.

Якщо особа, що вчинила зґвалтування, невідома потерпілій, то перш за все висуваються версії з метою встановлення цієї особи, які в основному зводяться до збирання даних про неї. Для встановлення особи злочинця можуть бути вивчені аналогічні нерозкриті злочини,

що Іноді дозволяє доповнити перелік ознак, прикмет невідомого на­сильника та судити про те, що ці злочини вчинені однією особою.

Так, при розслідуванні справи, порушеної за фактом зґвалту­вання та вбивства потерпілої, були витребувані та вивчені усі не­розкриті справи про аналогічні злочини, з яких шість були схожі за способом вчинення. Потерпілі по цих справах давали різні свідчен­ня про зріст, вік, одяг злочинця. З метою оцінки правильності от­риманих свідчень слідчий перевірив шляхом експерименту здат­ність потерпілих запам'ятовувати прикмети особи з урахуванням конкретної обстановки події. З'ясувалося, що одна з потерпілих, жінка низького зросту, усіх, хто був вище за неї, вважала людьми високого зросту, друга в момент нападу перебувала на пагорбі, а злочинець — у лощині, і тому вона його сприйняла як людину низького зросту. З урахуванням цих даних були встановлені справ­жні прикмети злочинця, що вчинив усі названі злочини.

З метою встановлення особи, на яку вказує потерпіла як на ґвал­тівника, іноді слід звертатися до громадськості, оголошуючи його прикмети. Перевірка версій повинна проводитися у взаємодії з працівниками кримінального розшуку, що дає позитивні результа­ти при встановленні особи злочинця.

У випадках, коли злочинець встановлений або відомий заявниці, перш за все висувається та перевіряється версія потерпілої щодо обставин зґвалтування, а потім версія щодо цього підозрюваного.

Слід враховувати, що поведінка підозрюваного з метою свого захисту може бути різноманітною. В одних випадках підозрюваний повністю заперечує факт статевих зносин із заявницею або вказує на своє алібі. У другому випадку, не заперечуючи факту статевих зно­син, він посилається на те, що це сталося за згодою потерпілої. По­винна бути відпрацьована версія й про те, що недостатньо активний опір з боку потерпілої міг бути сприйнятий підозрюваним як удаваний.

При перевірці версії про причетність до зґвалтування конкрет­ної особи перш за все повинні бути виконані такі слідчі дії, як до­пит підозрюваного, пред'явлення його для впізнання. Необхідно перевірити алібі, якщо воно заявлено підозрюваним. Передусім має бути з'ясований факт перебування підозрюваного на місці події, і з цією метою перевірено: чи саме підозрюваний залишив сліди, ви­явлені на місці події, на одязі та на тілі потерпілої; чи йому нале­жать речі або їх частини, виявлені на місці події; чи знаходяться у підозрюваного речі, які бачила у насильника потерпіла (слід зро­бити обшук, встановити і допитати свідків, в разі необхідності зробити запити до камер схову, ломбардів, комісійних магазинів, хімчисток, пралень); чи немає на підозрюваному слідів, які свідчать про його перебування на місці події; чи немає у підозрюваного речей, що належать потерпілій.

Одночасно перевіряється версія підозрюваного про здійснення ним статевого акту за добровільною згодою потерпілої.

Далі встановлюється, чи^астосував підозрюваний насильство, для чого необхідно перевірити, чи немає на його одязі та на ньому самому слідів боротьби. З цією метою проводиться освідування та оглід одягу, а у разі необхідності призначаються відповідно судо­во-медична, криміналістичні або інші види експертиз.

При перевірці версії про погрозу насильства та його застосуван­ня необхідно встановити, яким способом і як довго чинила опір потерпіла, якими були її поведінка та стан після статевого -акту, характер та локалізація ушкоджень на одязі і тілі підозрюваного і потерпілої. Аналогічним чином перевіряється версія про те, що недостатньо активний опір з боку потерпшої міг бути сприйнятий як удаваний, а не як реальний. З метою перевірки цієї версії необ­хідно встановити, чи давала сама обстановка підставу розрахо­вувати на допомогу з боку перехожих, інших осіб або чекати та­кої допомоги було марно (поле, ліс, віддаленість від населенних пунктів). При перевірці цієї версії слід з'ясувати, чи вчинив підоз­рюваний дії, спрямовані на створення у потерпілої уявлення про реальність погрози, яке було у нього знаряддя, котрим він погро­жував, де воно знаходиться.

При перевірці версії про завідомо неправдивий донос в плані розслідування слід передбачити вивчення та встановлення наступ­них обставин:

1) як стало відомо про зґвалтування: ким і з чиєї ініціативи, коли, чи добровільно подана заява, за яких обставин стало відомо про самий факт зґвалтування (іноді з'ясування цих обставин дозволяє зробити висновок про добровільні статеві зносини);

2) чи дозволяли об'єктивні умови вчинити зґвалтування (обста­новка вчинення злочину, погодні умови та інші чинники іноді можуть вказувати на неправдивість заяви);

3) чи є на тілі потерпілої та її одязі сліди насильства: синці, сад­на та інші ушкодження;

4) в яких стосунках перебувала заявниця з підозрюваним до події злочину (чи іншої події) (особисті, службові, сімейні, майнові та інші стосунки, які могли стати підставою для завідомо не­правдивого доносу).

Крім вказаних обставин при перевірці цієї версії в залежності від конкретних умов можуть з'ясовуватися й інші питання, які сприяють встановленню істини по справі.