Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану по­терпілої, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 117 КК, є найбільш тяжким злочином проти статевої свободи жінки.

Специфіка розслідування цих злочинів обумовлюється їх харак­тером, необхідністю детального вивчення не тільки обставин самої події і особи потерпілої, підозрюваних (обвинувачених), а й різнома­нітних сторін їх особистого життя, у тому числі інтимного. Склад­ність розслідування злочинів, передбачених ст. 117 КК, полягає пе­редусім у тому, що потерпіла, як правило, не хоче розголошення зґвалтування, яке мало місце, і в зв'язку з цим нерідко висуває кло­потання про зберігання таємниці самої події від близьких та інших осіб (подруг, товаришів по роботі, членів родини).

Таке клопотання, іноді досить обґрунтоване, ускладнює в ціло­му процес розслідування. Складність розслідування цих злочинів обумовлюється й тим, що потерпіла, як правило, психологічно не підготовлена до викладення подробиць зґвалтування, на її пове­дінку часто впливають такі чинники, як сором, страх, що в свою чергу потребує особливого підходу до встановлення психологічно­го контакту між нею і слідчим.

Ускладнюється розслідування також тим, що потерпіла іноді тривалий час після зґвалтування не звертається із заявою до слід­чих органів. Несвоєчасність подання заяви утруднює розшук зло­чинця і встановлення самого факту злочину. Однак і відразу після зґвалтування (внаслідок психічного чи фізичного стану) потерпіла, як правило, не може брати участь у деяких слідчих діях (пред'яв­ленні для впізнання, очній ставці та ін.), дуже важливих для з'ясу­вання обставин вчиненого злочину і провини злочинця.

Нерідко потерпілими від зґвалтування є неповнолітні, а насиль­никами — особи, які проживають в одній з ними родині, де стосун­ки між дорослими бувають надзвичайно складними.

Особливо важко з'ясувати поведінку потерпілої, що передува­ла зґвалтуванню. Іноді вона у випадках, коли існує реальна мож­ливість сексуального нападу, поводиться необережно, розв'язне. Така поведінка потерпілої може бути активною (вживання спир­тного, відокремлення з насильником, прояви ласки) і пасивною (недостатньо активна протидія), що вводить насильника в оману.

Необхідно також враховувати, що після порушення криміналь­ної справи на потерпілу, як правило, робить вплив винний або його родичі (умовляння, обіцянка одружитися, пропонування грошей, подарунків тощо).

На практиці трапляються випадки, коли потерпілі в стадії роз­слідування викривають винуватця, дають свідчення про факт зґвал­тування, але в судовому засіданні, під впливом родичів та інших зацікавлених осіб відмовляються від даних раніше показань.

До криминалістичної характеристики як її елементи відносять­ся: а) спосіб вчинення та приховання злочину; б) найбільш харак­терні сліди, пов'язані з насильством; в) особа злочинця; г) особа потерпілої; ґ) місце і час вчинення злочину; д) обстановка злочину.

Спосіб вчинення зґвалтування визначений у диспозиції ст. 117 КК (з застосуванням фізичного насильства, погрози або з викори­станням безпорадного стану потерпілої), а найбільш поширеним способом приховання цього злочину є маскування насильника, за­мовчування про себе чи повідомлення неправдивих відомостей, вбивство потерпілої, а іноді, навпаки, прагнення надати потерпілій першу допомогу.

Найбільш характерними слідами зґвалтування є розірваний одяг потерпілої, сліди боротьби на тілі як потерпілої, так і підоз­рюваного (подряпини, укуси, гематоми на шиї, обличчі, стегнах). На одязі потерпілої і підозрюваного, як правило, залишаються сліди виділень людського організму, а на місці вчинення злочину — окремі елементи одягу: ґудзики, банти, труси, а інколи — доку­менти (перепустки, залізничні квитки).

Особа злочинця по цих справах різниться за віком, освітою, соціальним станом. Серед злочинців значна кількість неповнолітніх. Поведінка ґвалтівника є неоднозначною, іноді він агресивний, спричиняє тілесні ушкодження, цинічні образи, знущається, прини­жує честь і гідність особи тощо.

Зустрічаються також випадки, коли злочинець після вчинення зґвалтування допомагає привести в порядок одяг потерпілої, зов­нішній вигляд, проводжає її, вживає заходів до встановлення місця проживання, навчання або роботи, складу родини, намагається призначити зустріч тощо.

Місцем вчинення зґвалтувань бувають найчастіше підсобні при­міщення, покинуті будинки, підвали багатоповерхових будинків, а іноді й квартири, куди потерпіла зайшла внаслідок обману з боку насильника, готелі, пустирі та інші місця, де немає сторонніх.

Щодо джерел відомостей про обстановку злочину та особу зло­чинця, то заяви можуть поступити не тільки від потерпілої, а й від батьків, подруг, людей, які надали потерпшій першу допомогу, медичних працівників тощо. Однак відомості з цих джерел часто бувають неповними, містять суб'єктивні оцінки події, їх завжди необхідно перевіряти і критично оцінювати. Рідше джерелом відо­мостей вчинення зґвалтування бувають факти, встановлені опе-ративно-розшуковими органами або безпосередньо в ході допи­ту осіб, затриманих чи вже притягнутих до кримінальної відпові­дальності. Це трапляється, коли злочинна група вчиняла злочини протягом деякого часу, а потерпілі з тих чи інших причин не зая­вили або заявили, але заява перебувала без розгляду чи справа була припинена у зв'язку з тим, що злочинці не були встановлені.

Велике значення для розслідування має своєчасність одержан­ня свідчень про вчинений злочин. Чим раніше вони надійдуть, тим більше можливостей виявити сліди злочину і злочинця.

Всі елементи криміналістичної характеристики зґвалтувань взаємопов'язані. Поєднання цих елементів у конкретних ситуаціях неоднакове, а тому і значення їх для розслідування неоднозначне у кожному окремому випадку.

При розслідуванні справ про зґвалтування необхідно встанови­ти: а) наявність самої події злочину; б) особу, яка вчинила зґвал­тування; в) винність особи у цьому злочині; г) обставини, що виз­начають характер та ступінь відповідальності; ґ)причини та умови, що сприяли зґвалтуванню.

Перш за все слід з'ясувати, чи був статевий акт здійснений всу­переч волі потерпілої (чи застосував злочинець фізичне або психі­чне насильство), або був використаний її безпорадний стан, що виявилося у фізичній або психічній безпорадності потерпілої.

Після встановлення факту зґвалтування слідчий з'ясовує: а) у чому саме виявилося фізичне насильство (заламування рук, здавлен-ня шиї, спричинення тілесних ушкоджень, больові прийоми тощо); б) форму та зміст погрози; в) чим був обумовлений безпорадний стан потерпілої, у чому це конкретно виявилось (фізичні вади, розлад нервової системи, інший хворобливий або непритомний стан).

З'ясування факту фізичного насильства не є складним, бо це загальноприйняте поняття, однак необхідно уточнити характер та вид насильства.

При встановленні ж факту психічного насильства (погрози) треба керуватися п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду Украї­ни від 27 березня 1992 р. № 4, в якому вказано, що у справах про зґвалтування “під погрозою, що застосовується як засіб подолан­ня опору потерпілої, слід розуміти її залякування висловлювання­ми, жестами чи іншими діями про застосування фізичного насиль­ства до самої потерпілої чи до її родичів (наприклад, до дитини), а так само про знищення або пошкодження майна потерпілої чи її родичів, погроза розголошення відомостей, що ганьблять честь і гідність потерпілої”1, тобто погроза повинна бути реальною.

У пункті 9 цієї ж постанови визначено поняття безпорадного стану потерпілої, наявність або відсутність якого підлягає обов'яз­ковому встановленню у ході розслідування. Необхідно з'ясувати, у чому конкретно виявлявся безпорадний стан потерпілої (малоліт­ній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний її стан тощо). Якщо йдеться про перебування потер­пілої в стані сп'яніння, то слід обов'язково встановити ступінь сп'я­ніння. У пункті 9 даної постанови вказано, що зґвалтування слід визнавати вчиненим з використанням безпорадного стану потер­пілої у випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним ста­ном не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір насильнику, який міг і повинен був усві­домлювати, що потерпіла знаходилася саме в такому стані2.

Встановлюючи, за допомогою яких насильницьких дій здійснено зґвалтування, слідчий з'ясовує, чи був реальним опір, що вчинила потерпіла, а також уточнює час, місце і обставини вчинення злочину.

Точне встановлення часу вчинення зґвалтування дозволяє не тільки перевірити свідчення потерпілої і підозрюваного (обвинуваче­ного), який може заявити про своє алібі, а й виявити свідків злочину.

На місці вчинення зґвалтування часто можуть бути виявлені сліди та інші важливі доказі по справі: предмети туалету як потерпілої, так і злочинця, інші речові докази, сліди опору з боку потерпілої.

Так, при огляді за участю потерпілої місця вчинення зґвалту­вання в одному випадку було знайдено шматок матеріалу від її плаття, бант, а в іншому — постійний залізничний квиток, в яко­му було вказано прізвище. В ході подальшого розслідування було встановлено, що цей квиток належав злочинцю і випав з кишені його піджака під час боротьби з потерпшою.

1 Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини (Постанова Пленуму від 27 березня 1992 р. № 4 із змінами, внесеними постановою Пленуму від 4 черв­ня 1993 р. № 3) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України, № 1, 1995. -С. 99.

2 Там же.

Важливе значення має з'ясування обставин зґвалтування. Підля­гають з'ясування усі деталі перебігу злочину: місце зустрічі, шлях та спосіб прямування до місця події, зміст розмови до події і після неї, дії злочинця тощо.

До обставин, які підлягають з'ясуванню, належить поведінка потерпілої. У ході розслідування необхідно встановити об'єктивні критерії її поведінки, тому що суд враховує це при призначенні міри покарання.

Підлягають встановленню й обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність винних, які повинні враховуватися у справах про зґвалтування.

/