§ 1. Сутність взаємодії в методиці розслідування
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135
136 137 138 139 140 141 142 143
Проблеми взаємодії правоохоронних та контролюючих органів у діяльності по виявленню та розслідуванню злочинів розробляються науками кримінально-правового циклу: кримінальним процесом, криміналістикою, теорією оперативно-розшукової діяльності.
Зрозуміло, що криміналістика вивчає таку взаємодію відповідно до свого предмета дослідження — під кутом зору закономірностей слідоутворення, виявлення, фіксації, дослідження слідів злочину в широкому розумінні, використання їх в процесі доказування по кримінальних справах. Завдання криміналістики в даному випадку полягає в тому, щоб встановити, яким чином побудувати взаємодію правоохоронних органів, щоб забезпечити найбільш повну та ефективну їх участь у розслідуванні слідів злочину.
Питання взаємодії слідчого та оперативно-розшукових органів у розкритті злочинів розглядаються в різних розділах криміналістики: в загальнотеоретичному плані — як проблема, що має загальне значення для вирішення тактичних і методичних завдань розслідування в цілому, та окремо — в криміналістичній тактиці та криміналістичній методиці. Однак найбільш повне та предметне вираження дана проблема має отримувати в методиці розслідування злочинів, де на основі загальнотеоретичних положень криміналістики питання взаємодії реалізуються в окремих методиках розслідування.
Термін “взаємодія” в КПК відсутній, але він застосовується в інших законах: “Про оперативно-розшукову діяльність” (ст. 4, п. 4 ст. 7), “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” (розділ V). У зв'язку з цим даний термін та саме поняття “взаємодія” відрізняється від таких близьких до них за змістом понять, як “взаємозв'язок”, “узгоджені дії”, “координація”, “сприяння”, “виконання доручень та вказівок”, “надання допомоги” та інші, зміст яких роз'яснюється у відповідних правових нормах або випливає з їх змісту.
У даній главі йтиметься головним чином про взаємодію слідчого з правоохоронними органами, які наділені правом проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на розкриття та розслідування злочинів.
Взаємодія слідчого з оперативно-розшуковими органами відповідно до ч. З ст. 114 КПК здійснюється головним чином у процесі попереднього слідства. Однак, виходячи із змісту ч. 4 ст. 97, ч. 2ст. 190, ч. 4 ст. 191 КПК, воно можливе й до порушення кримінальної справи, а відповідно до ч. 2 ст. 138, ч. 1 ст. 139 КПК — і після зупинення попереднього слідства.
Оперативно-розшукові заходи носять переважно пошуковий характер, здійснюються спеціальними негласними методами та засобами та мають на меті своєчасне виявлення злочинів і осіб, які їх вчинили, знарядь злочину, викраденого майна, встановлення фактичних даних, важливих для розслідування, а також обставин, що сприяли вчиненню злочинів. Така діяльність Грунтується на положеннях пп. 2, 9 ст. 10, п. 10 ст. 11 Закону “Про міліцію”, ст. 8 Закону “Про оперативно-розшукову діяльність”; ст.ст. 13-15 Закону “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” та ін.
У криміналістиці є декілька визначень взаємодії органів розслідування злочинів, узагальнюючи які
взаємодію правоохоронних та інших державних органів і посадових осіб у процесі розкриття і розслідування злочинів можна розглядати як узгоджену діяльність різних ланок однієї або декількох організаційних систем, спрямовану на досягнення загальної мети з найменшими витратами сил, засобів і часу.
Взаємодія як найбільш організована і ефективна форма боротьби правоохоронних органів зі злочинністю характеризується деякими основними властивостями. У зв'язку з цим вона розглядається як вищий ступінь консолідації сил і засобів правоохоронних та контролюючих органів, наділених законом відповідними повноваженнями (серед яких один з основних видів — взаємодія слідчого та оперативно-розшукових органів), у різних сполученнях участі залежно від виду злочину, що розслідується, складності завдань, що вирішуються, необхідності використання відповідних засобів, прийомів та методів.
Основу взаємодії складає обов'язкова участь відповідних правоохоронних та контролюючих органів у розкритті злочинів з виділенням для цього необхідних, специфічних для кожного органу джерел інформації, сил та засобів.
Слід зазначити, що така взаємодія не зводиться лише до обміну процесуальною, оперативно-розшуковою та іншою службовою інформацією, передбаченою відповідними законодавчими актами. Йдеться також про реалізацію цієї інформації шляхом проведення спільних дій, обговорення отриманих результатів, планування подальших заходів, спрямованих на розкриття злочинів.
У боротьбі зі злочинністю правоохоронні органи становлять єдину систему. Однак єдність системи як основна вимога ефективної діяльності потребує оптимальної цілеспрямованості та узгодженості усіх її елементів, тобто структур різної відомчої приналежності та підпорядкованості.
Необхідно особливо відзначити повернення до ідеї співробітництва правоохоронних органів з громадськими формуваннями по охороні громадського порядку, застосування накопиченого раніше досвіду роботи в цьому напрямку, створення нових видів таких формувань, залучення їх до участі в боротьбі зі злочинністю.
Вид системи взаємодії, що вивчається криміналістикою, відбиває лише частину системи: “слідчий — оперативно-розшукові органи”. До реальної системи взаємодії, що здійснюється в практичній діяльності, входять органи прокуратури, органи внутрішніх справ, Служби безпеки, деякі державні органи України (Національний банк, Міністерство фінансів, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків та торгівлі, Державна митна служба, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет, Державний комітет у справах охорони державного кордону, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба та ін.), а також експерти, фахівці та консультанти відповідних галузей знань, аудитори, представники підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян, громадські формування по охороні громадського порядку. Особливе місце в даній системі посідають спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ та Служби безпеки України по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією (рис. 15).