Різноманітність тактичних прийомів вимагає їх наукової класи­фікації. Класифікація визначає систему підпорядкованих понять (класів, об'єктів) і використовується як засіб для встановлення зв'язку між ними. Значення наукової класифікації полягає у тому, що вона передбачає вивчення закономірностей об'єктів, досліджен­ня їх природи.

У криміналістичній літературі здійснюються спроби класифі­кувати прийоми. Складність класифікації тактичних прийомів визначається великою кількістю підстав, за якими вони можуть бути підрозділені, та неоднозначним розумінням сутності тактич­ного прийому.

Аналіз праць з криміналістики свідчить, що існує близько двох десятків класифікацій тактичних прийомів, але багатьма авторами за основу класифікаційних побудов часто беруться довільні озна­ки, властивості чи положення.

Найбільш поширеною є класифікація тактичних прийомів за джерелом походження. Так, їх підрозділяють на прийоми, що ґрунтуються на застосуванні логіки, психології, НОП (О. М. Васильєв). Запропонована класифікація є спірною через такі мірку­вання:

вона демонструє окремі джерела формування тактичних прийомів і тому має теоретичне, а не практичне значення;

є од­нобічною, бо не охоплює всі можливості формування прийомів;

підстава класифікації є недостатньо точною, оскільки у всіх випадках 

    тактичний прийом має декілька джерел;

4)у цій класи­фікації тактичними прийомами називаються і такі, що не 

    можуть бути віднесені до прийомів (слідча версія, планування,

    розміщен­ня та використання сил та ін.);

5)до тактичних прийомів віднесені не тільки способи дії, а й методи і

    навіть цілі напрямки діяльності слідчого.

Дискусійні погляди щодо існування двох тактик — криміналі­стичної та процесуальної — дозволили окремим авторам класифі­кувати тактичні прийоми на передбачені законом (обов'язкові чи факультативні) та не передбачені кримінально-процесуальним зако­ном (М. П. Шаламов). Така класифікація ґрунтується на розумінні тактичного прийому як такого, що може міститися у нормах зако­ну. Однак такий погляд не можна визнати правильним.

Викликає заперечення класифікація тактичних прийомів за рівнем їх складності на складні (комплекс, сполучення кількох про­стих прийомів, що забезпечують досягнення визначеної мети) та прості (елементарні) (М. О. Селіванов). Складні прийоми є не що інше, як їх системи (або, як їх іноді називають у криміналістичній літературі, тактичні комбінації). Система ж тактичних прийомів є самостійною категорією криміналістичної тактики.

Класифікація тактичних прийомів повинна сприяти пізнанню їх сутності у всіх різновидах, визначенню закономірних зв'язків між ними, встановленню їх властивостей та ознак. Підставою класифі­кації має слугувати певна об'єктивна закономірність, яка дозволяє підрозділяти тактичні прийоми на ті чи інші види, відносити їх до тієї чи іншої групи.

Певний інтерес і практичне значення становлять такі підстави класифікації тактичних прийомів:

1) за видом процесуальної дії: тактичні прийоми огляду місця події (аналіз окремих слідів на місці події, моделювання події, що відбулась, зіставлення модельованої події та реальної картини місця події, аналіз ознак знищення слідів, зіставлення інформації місця події з типовими аналогами та ін.); тактичні прийоми допи­ту (постановка різних видів запитань, пред'явлення речових та письмових доказів, оголошення свідчень окремих осіб, допит на місці події, демонстрація перспектив ситуації, що склалася, пере­конання у необхідності надання допомоги органам розслідуван­ня та ін.); тактичні прийоми обшуку (залучення обшукуваного до діяльності слідчого, словесна розвідка, зіставлення виявленого з ознаками того, що шукається, аналіз ознак предмета пошуків, постановка обшукуваному уточнюючих запитань, використання можливостей типових аналогів тощо); тактичні прийоми інших процесуальних дій;

2) за діапазоном вживання: тактичні прийоми, які використо­вуються під час провадження тільки окремих слідчих (судових) дій (допит на місці події, орієнтація на професійні навики обшу­куваного тощо); тактичні прийоми, які використовуються у де­кількох (багатьох) процесуальних діях (постановка тих чи інших запитань, використання типових аналогів, аналіз слідів, предметів, їх ознак тощо);

3) за об'єктом спрямованості (або сфери реалізації): тактичні прийоми, спрямовані на здійснення впливу на людину (роз'яснен­ня важливості повідомлення правдивих показань, постановка кон­трольних, нагадуючих, доповнюючих та інших запитань, демонст­рація фотознімків, оголошення висновків експертиз або результатів слідчих дій та ін.); тактичні прийоми, спрямовані на дослідження матеріального середовища (аналіз слідів, предметів, їх ознак, роз­міщення, використання уявної реконструкції окремих елементів події — моделювання з метою відтворення події, що відбулась, зіставлення слідів, виявлених на місці події, та ін.);

4) за ситуаційною варіантністю (тактичні прийоми, які дифе­ренціюються залежно від ситуації процесуальної дії). Так, у ситу­ації повідомлення неправдивих показань під час допиту можуть бути виділені такі тактичні прийоми: постановка контрольних за­питань, пред'явлення доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події тощо;

5) за характером інформації: тактичні прийоми, які Грунтуються на словесній інформації (бесіда на сторонню тему, роз'яснення зна­чення щиросердого розкаяння, постановка тих чи інших запитань тощо); тактичні прийоми, які ґрунтуються на матеріалізованій інформації (демонстрація доказів, різної наочної інформації та ін.);

тактичні прийоми, які ґрунтуються на логіко-розумовій інформації (аналіз окремих слідів (предметів); моделювання події, що відбу­лась, зіставлення інформації місця події з традиційним, природним ходом події тощо).