Розшук є різновидом практичної діяльності з боротьби зі зло­чинністю і розкриття злочинів.

Розшукова діяльність становить функцію оперативно-розшуко­вих органів, органів дізнання та попереднього слідства. Одна час­тина розшуку належить до оперативно-розшукової діяльності і має на меті встановлення та виявлення об'єктів розшуку. Друга його частина, притаманна органам попереднього слідства, пов'язана з вирішенням завдання виявлення вже встановлених об'єктів розшу­ку. За цією лінією проводиться розмежування функціональних обо­в'язків правоохоронних органів.

Розшукова діяльність при розслідуванні різних видів злочинів пе­редбачає комплекс дій, спрямованих на:

1) створення умов, що ускладнюють перебування особи, яка переховується, у нелегальному становищі, перешкоджають їй перебувати у певному місці, вільно переміщатися (прожива­ти, оформитися на роботу, навчатися та ін.);

2) створення обстановки, що змушує того, хто переховується, шукати зв'язків зі своїм оточенням, змінювати місце перебу­вання і тим самим демаскувати себе;

3) створення у особи, яку розшукують, суб'єктивного уявлення про хід розслідування і розшукову діяльність шляхом суворо­го дотримання вимог про недопустимість розголошення да­них попереднього слідства (ст. 121 КПК, ст. 181 КК);

4) використання можливостей впливу через оточення особи, яку розшукують, з метою схилити її до явки з повинною.

Розшукові дії проводяться у різних ситуаціях. Залежно від виду об'єкта розшуку, ступеня його встановлення, індивідуалізації, на­явності інформаційного матеріалу, реєстраційних даних та інших чинників слідчий здійснює різні дії. Слід мати на увазі, що орган дізнання відповідно до ст. 104 КПК проводить слідчі дії до встанов­лення особи, яка вчинила злочин (що не є тяжким), і невідкладні слідчі дії по справах про тяжкі злочини.

Невідкладні і первісні слідчі дії є криміналістичними поняття­ми. У більшості випадків вони здійснюються на початковому етапі розслідування. Разом з тим невідкладного характеру набувають відповідні слідчі дії й на наступних етапах розслідування.

Розкриття злочинів значною мірою залежить від способів їх приховування. Способи приховування злочинів поділяються на гру­пи, пов'язані з особливостями:

1) утаювання інформації, її джерел пасивними способами (умов­чання, неповідомлення, відтягнення часу, відмова віддачі по­казань тощо) і активними способами (приховання знарядь злочину, предметів посягання, матеріальних цінностей, гро­шових коштів та ін.);

2) знищення інформації (слідів злочинця, наслідків його дій);

3) маскування інформації, прийоми якого спрямовані на вик­ривлення уявлення про особу злочинця, спосіб його дій та інші обставини злочину (зміна зовнішнього вигляду особи, яка вчинила злочин, зміна звичайного розташування пред­метів тощо); фальсифікацію (підроблення) інформації, ство­рення неправдивої інформації, що виходить від заявників (свідомо неправдива заява, донос), учасників кримінального процесу (свідомо неправдиві показання); створення фальши­вих слідів, предметів, документів, їх підміна тощо; інсцену­вання злочинів (удаване створення обстановки, яка не відпо­відає події, що відбулась, з метою приховати злочин і спря­мувати розслідування у помилковому напрямку).