Сприйняття, запам'ятовування, відтворення є взаємопов'язани­ми етапами формування показань. Правильне розуміння цих про­цесів сприяє ефективному застосуванню тактичних прийомів допиту, правильній оцінці показань.

Першим етапом у формуванні показань є сприйняття. Сприй­няття — це не тільки сума відчуттів, але й діяльність мислення. Відчуття є суб'єктивним за змістом, джерелом, а тому відчуття і сприйняття певним чином залежать від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рівня розвитку людини.

Сприйняття має різноманітні відтінки і характер залежно від  і    г особи сприймаючого (емоційного ставлення, інтересу до того, що сприймається, спрямованості уваги). До чинників, які в той чи інший спосіб впливають на сприйняття, його емоційне забарвлення, і належить темперамент. Правильність сприйняття залежить від суб'­єктивних і об'єктивних чинників: суб'єктивні — це стан органів відчуття людини, її суб'єктивна можливість правильно сприйняти, а об'єктивні — умови сприйняття, погода, освітлення, тривалість події, за якою спостерігають, тощо.

Розглядаючи об'єктивні чинники, що впливають на правиль­ність сприйняття, не можна відокремити їх від суб'єктивних особли­востей особи, яка “забарвлює” сприйняття. До таких особливостей належать спрямованість сприйняття та його емоційність. Спрямо­ваність сприйняття залежить від того, було воно навмисним чи ні. Ненавмисне сприйняття характеризується тим, що людина не го­тується попередньо до нього, воно виникає раптово і триває, доки діє відповідний подразник. Навмисне ж сприйняття характери­зується цілеспрямованістю, а тому є повнішим і пов'язане з так званою професійною увагою. Сприйняття особою предметів чи явищ, пов'язаних з її професією, часто є більш правильним і містить найменший відсоток помилок.

Другим етапом формування показань є запам'ятовування, як здатність утворювати умовні зв'язки, зберігати і відновлювати їх сліди. Як і сприйняття, воно має вибірковий характер. Людина запам'ятовує не все, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі переживання чи має якесь істотне значення.

Експерименти з перевірки пам'яті свідчать про те, що вона з часом може перекручувати сприйняту подію. Повну розповідь про те, що спостерігалося, можна одержати тоді, коли свідок допи­тується через найкоротший від події проміжок часу.

У слідчій практиці переважно зустрічаються показання осіб, які не ставили собі за мету обов'язково запам'ятовувати факти для ви­кладу їх потім на допиті. Цією обставиною і визначаються склад­ність відтворення зафіксованого, уривчастість, неповнота відомостей і деталей події.                                             

Так, очевидець дорожньо-транспортної події часто обмежує свою увагу фактами, які найсильніше впливають на його психіку. Наприклад, свідок — очевидець наїзду автомашини на велосипе­диста — показав, що він не запам'ятав ні обставин наїзду, ні зовні­шнього вигляду автомашини. Він запам'ятав тільки, як з неї на велосипедиста упав ящик (ящик, падаючи, вдарив велосипедиста залізним кутом, перевертаючись, вдарив ще раз і придавив його, розтрощивши голову і плече). Свідок зосередив увагу на потерпі­лому, а тому його показання в цій частині виявилися найповніши­ми. Спрямованість уваги в цьому разі сприяла кращому запам'ято­вуванню окремих обставин.

Дослідження мимовільного запам'ятовування, як і досвід прове­дення допитів, свідчить про те, що особи запам'ятовують не тільки те, що справляє яскраве враження, а й фонові обставини, на які не спрямована безпосередня увага. Тут доцільно застосовувати так­тичні прийоми допиту з використанням асоціативних зв'язків. До них належать:

а) постановка додаткових запитань, заснованих на аналізі показань осіб і використанні можливих асоціацій у допиту­ваного в момент спостереження події;

б)постановка нагадуючих запитань (витяги з показань допитуваного чи відомостей з інших матеріалів справи з метою відновлення в пам'яті обставин спос­тереженої події);

в) пред'явлення в ході допиту речових доказів;

г) допит на місці події.

Третім етапом формування показань є відтворення сприйнято­го. Воно залежить від низки умов, у тому числі фізичного і психіч­ного стану особи в момент відтворення. Особливого значення тут набуває здатність особи висловлювати свої думки. Ця здатність у кожної людини є індивідуальною і залежить від її культурного рів­ня, інтелекту, словникового запасу. Тут значну роль відіграють вислови, які використовує слідчий при допиті, окремі фрази, сло­ва, формулювання запитань.

У психології відомі два типи відтворення: а) вільне відтворен­ня смислового змісту з відхиленням від форми; б) відтворення зміс­ту із збереженням його форми. Цей поділ важливо встановити в показаннях з метою їх правильної оцінки і визначення тактики до­питу. Так, відтворення змісту із збереженням форми виявляється в детальному і послідовному викладі події, без виділення її головних і другорядних рис. Відтворення ж змісту без форми полягає у вик­ладі суті події.