Показання свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених та інших осіб можуть бути отримані шляхом їх допиту.

Допит — це процесуальна дія, яка являє собою регламенто­ваний кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньо­му участь, спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини по справі.

Допит є найбільш поширеним способом отримання доказів. У той же час допит — одна з найбільш складних слідчих (судових) дій, його проведення вимагає від слідчого високої загальної та про­фесійної культури, глибокого знання психології людини.

Менш допиту полягає в отриманні повних та об'єктивно відоб­ражуючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні данні, які в них містяться, — доказами.

Процесуальний порядок допиту регламентується нормами КПК. дотримання яких є обов'язковим (ст.ст. 107, 143-146, 166-171, 201 300, 303, 304, 307, 308, 311). Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійс­ність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.

Згідно зі ст.ст. 143, 167 КПК допит можна проводити у міси. .провадження попереднього слідства або за місцем перебування допитуваного, як правило, у денний час. Допитувані дають показання віч-на-віч зі слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених у законі (присутність захисника, педагога, законних представників неповнолітнього та ін.).

Перед допитом слідчий у разі необхідності упевнюється в особі допитуваного, роз'яснює йому його права та обов'язки, з'ясовує відомості анкетного характеру. Свідок попереджається про кримі­нальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу свідомо неправдивих показань. Конституція України у ст. 63 про­голошує імунітет свідка: “Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близь­ких родичів, коло яких визначається законом”.

Допит свідка по суті справи розпочинається запропонуванням розповісти все відоме йому про обставини; у зв'язку з якими він викликаний на допит. На початку допиту обвинуваченого слідчий повинен запитати його, чи визнає він себе винним у пред'явлено­му обвинуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення. Після вільної розповіді свідка або обвинуваче­ного слідчий має право поставити свої запитання. Показання запи­суються до протоколу у першій особі та по можливості дослівно. Допитуваному може бути надана можливість власноручно написа­ти показання.

Коло тих обставин, які слідчий має намір з'ясувати шляхом до­питу, називається предметом допиту. До їх числа належать обста­вини, пов'язані з самою подією злочину (його способом, місцем вчинення, часом, наслідками та ін.), які встановлюють або спрос­товують винність у його вчиненні певних осіб та мотиви їх дій. Практично предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини по справі. Предмет допи­ту залежить як від процесуального становища допитуваного, так і від того, яку інформацію він може мати у своєму розпорядженні. Слідчий визначає предмет допиту під час підготовки до його прове­дення. Конкретне своє вираження предмет допиту знаходить у плані допиту, у вигляді переліку обставин, які підлягають з'ясуванню.

Допит може бути розглянутий як інформаційний процес, що має властиву йому структуру. Характеризуючи інформаційну струк­туру допиту, необхідно відзначити її багато елементність та склад­ність. Інформація у процесі допиту може бути класифікована за видами. Так, за суб'єктом допиту її можна підрозділити на такі види:

інформація, що виходить від слідчого;

інформація, що виходить від допитуваного;

інформація, що виходить від ін­ших осіб, які беруть участь у допиті.

Ці види інформації взаємопо­в'язані та взаємозалежні. Однак кожний з вказаних видів інфор­мації має відносну самостійність та відповідну структуру.

Інформація, що виходить від слідчого, може бути класифікова­на за різними підставами. Важливе значення має класифікація цьо­го виду інформації за функціональним призначенням. Розподіл ін­формації за цією підставою дозволяє виділити такі її види:

комунікабельно-забезпечувальну (використовують для забез­печення успішного проведення допиту та встановлення психологічного контакту з допитуваним);

субстанціональну (спрямова­ну на з'ясування основних відомостей по справі, що виявляється у постановці питань, які визначаються предметом допиту);

спону­каючу (використовується у разі, якщо допитуваний забув важливі для справи обставини або відмовився від їх викладу);

викрива­ючу (покликану виявити та викрити неправдиві дані в показаннях допитуваного);

коригуючу (дозволяє уточнити показання або виявити та усунути викривлення, які є наслідком добросовісної помилки свідка або обвинуваченого).

Інформація, що виходить від допитуваного, може бути класифікована за наступними критеріями: 1) за характером вираження:

змістовна (відомості, які повідомляються допитуваним у процесії

Рис. 7. Класифікація інформації в процесі допиту

допиту), паралінгвістична (жести, міміка, рухи тіла, звукові явища, які супроводжують мову людини), мімічна (мімічні прояви, безпо­середньо не пов'язані з мовою допитуваного), конклюдентна (рухи, кести, указання на що-небудь, з котрих можна зробити висновок іро наміри особи або її ставлення до чого-небудь), така, що нідображає психофізіологічні реакції (почервоніння або збліднен-ня шкіри обличчя, тремтіння рук, виступання поту та ін.); 2) за характером виявлення (така, що вільно викладена, та викладена із спонуканням); 3) за характером відображення дійсності (така, що відповідає дійсності, і така, що не відповідає їй).

Допит являє собою процес спілкування, в якому слідчий завж­ди повинен зберігати ініціативу у регулюванні процесу обміну інформацією. Він зобов'язаний керувати особами, які беруть участь у справі. Отримання інформації у ході допиту має свої особливості, що визначаються процесуальним становищем допитуваного, зай­нятою ним позицією, зацікавленістю у результатах справи, індиві­дуальними особливостями особи та деякими іншими обставинами.

В залежності від різних підстав допит може бути підрозді­лений на ті або інші види. Так, залежно від процесуального ста­новища допитуваного розрізняють допит таких осіб: свідка; по­терпілого; обвинуваченого; підсудного; експерта. За віковими особливостями допитуваного допит підрозділяється на допит не­повнолітнього, дорослого, особи похилого віку. За послідовні­стю проведення —допит первісний, повторний (з'ясовуються об­ставини, про які допитуваний вже давав показання під час по­переднього допиту); додатковий (отримання показань щодо обставин, про які не йшлося під час попередніх допитів). За суб'єктом проведення — допит, який здійснюється слідчим, дізнавачем, прокурором, суддею. Особливим різновидом допи­ту є допит під час очної ставки та перехресний допит.