Основним способом фіксації результатів огляду місця події є складання протоколу. Методами фіксації також є плани (схема­тичні чи масштабні), фотознімки, що ілюструють місце події, його окремі вузли, сліди, речові докази.

Складання протоколу огляду місця події вимагає додержання певних вимог. Протокол має бути повним, містити детальний опис окремих слідів, інших обставин злочину.

Протокол огляду місця події складається з трьох частин: вступ­ної, описової та заключної.

Вступна частина містить такі відомості:

а) час і місце складання протоколу;

б) прізвища посадових осіб і понятих (щодо останніх — пріз­вища, імена та по батькові, домашні адреси);

в) підстави для проведення огляду;

г) правове обґрунтування огляду (посилання на відповідні статті КПК);

ґ) відмітка про роз'яснення учасникам огляду і понятим їх прав і обов'язків;

д) умови проведення огляду (погода, температура повітря, освітлення);

е) час початку і закінчення огляду.

Описова частина протоколу має містити відомості щодо загаль­ної характеристики місця події, його оточення, меж підданої огляду території. Описуються також шляхи підходу до даного місця і шля­хи відходу; щодо самого місця огляду — стан входів, суміжних приміщень, сходів, дверей, вікон, запорів. Далі необхідно послідов­но описати окремі об'єкти (предмети, сліди, речові докази, трупи) із зазначенням їх місцезнаходження, ознак і застосованих способів виявлення, вилучення та фіксації. У протоколі мають бути описані негативні обставини у міру їх виявлення.

Відносно виявлених слідів і предметів у протоколі вказуються: найменування виявленого, його місцезнаходження, розмір, форма, колір, а також окремі 'ознаки. У випадках, коли названі об'єкти фіксуються, у протоколі вказуються місце і способи їх виявлення, а також способи фіксації.

Заключна частина протоколу повинна містити відомості про вилучені предмети і сліди, умови їх фіксації (фотозйомка, відеозапис, умови їх виконання, число кадрів, дані про чутливість плівки, видержку). У заключній частині має знайти своє відображення інформація про додані плани, схеми, малюнки, фотознімки. На­прикінці протоколу наводяться зауваження понятих і учасників огляду щодо здійснених слідчим дій. За відсутності зауважень у протоколі робиться відмітка про те, що таких зауважень не над­ійшло. Протокол підписує слідчий і всі особи, які брали участь в огляді, та поняті.

До протоколу огляду місця події мають додаватися плани місця події (схематичні чи масштабні), схеми, фотознімки, плівки відео-запису.

При складанні протоколу огляду місця події необхідно дотри­муватись вимог щодо термінології. Не слід вживати невизначених  понять: “біля”, “неподалік”, “ліворуч”, “праворуч”, “поряд” тощо.

     У протоколі також не можуть мати місця чіткі найменування тих  предметів чи слідів, характеристика яких у період огляду не визначена. Наприклад, не можна писати “плями крові”, “гільза від пат­рона пістолета “Макарова”, “шматочки мозкової речовини” тощо. і У таких випадках у протоколі виявлене треба зазначати виразами } типу “плями, що нагадують кров”, “шматочки речовини, що нага­дує мозкову речовину”.

Протокол повинен відбивати свого роду логіку огляду місця події, тобто послідовність усіх виконаних дій. Такий опис дозволяє досить повно уявити картину місця події, а отже, й побудувати уявну модель події злочину.

Одним із методів фіксації місця події є фотозйомка і відеозапис. Традиційними видами фотозйомки є орієнтовна, оглядова, вузлова, детальна. Орієнтовна фотозйомка передбачає зйомку місця події разом з прилеглими будівлями, приміщеннями, об'єктами. Вона виконується, як правило, панорамним методом (лінійна і кругова панорама). Оглядова фотозйомка ставить за мету сфотографувати об'єкт без прилеглої території. Вузлова фотозйомка має за мету фіксування окремих вузлів місця події, які є найбільш важливими для розслідування і зосереджують значну кількість слідів (злом две­рей і знаряддя злому, труп і пістолет, що лежить поруч). Крім цих видів застосовується детальна фотозйомка, що має за мету фікса­цію окремих слідів або речових доказів у масштабі. У випадках, коли на місці події знайдені сліди або речові докази (дрібні частки. сліди рук) і вони не можуть бути вилучені внаслідок різних причин. виконується круги ю масштабна фотозйомка.

\^т^^^<т^и^й ножа б^ти проведений відеозапис. Він застосовується у випадках, котатожЖ^^^^^^^^' екологічна катастрофа, автопригода), або в інших випадках, коли слідчий вважає це за потрібне.

Додатками до протоколу огляду місця події можуть бути пла­ни та схеми. План — це графічне площинне зображення (креслен­ня) даного місця, виконане у масштабі чи схематично (у вигляді схеми). Різниця між планом і схемою полягає в тому, що перший виконується у масштабі, другий — без масштабу, орієнтовно, із зазначенням розмірів об'єктів, їх форми та відстаней між ними.

Плани та схеми можуть бути загальними, що охоплюють при­міщення чи значну частину місцевості, і окремими, що охоплюють лише безпосередньо місце події або його найважливішу частину (наприклад, кімнату, де вчинено злочин).

У залежності від місця події складаються плани відкритої місце­вості і приміщень. План приміщень може бути площинним (простим) або розгорнутим. На останньому зображують не тільки підлогу кімнати з розташованими на ній речами, а й в розтор-і ому вигляді стіни кімнати з усіма предметами і слідами, що на < є, а також стелю, коли на ній є якісь ознаки, що підлягають фіксації. В разі потреби на стіни наносять проекцію предметів обстановки, що розташовані біля них.

План місцевості викреслюється методом вимірів за спрямовані­стю або за способом засічок. Останній полягає в тому, що виміри між двома об'єктами і відображення на плані відрізка у відповідно­му масштабі проводять лише після першого візування. Інші об'єкти візують як з початкової точки, так і з точки, на яку проводилось перше візування. У цьому випадку відрізок між двома даними точ­ками слугує базою зйомки. Таке перехрестя відображає місце роз­ташування об'єкта, на який проводилось візування. Оскільки база зйомки і дві лінії візування утворюють трикутник, то вирахувати відстань від одного об'єкта до іншого нескладно.

При складанні плану чи схеми використовують умовні позна­чення.

На кожному плані або схемі повинні бути: заголовок із зазна­ченням, що саме накреслено, стрілка з позначенням “північ-пів­день” (М-5) для орієнтування на сторони світу, масштаб (на пла­нах), пояснювальні написи про те, що являють собою ті чи інші зображені об'єкти.