Активізація прогностичної функції науки криміналістики і, як наслідок, нагальна потреба у залученні даних неюридичних галу­зей знань для її реалізації виступили каталізатором становлення основ криміналістичного прогнозування. Прагнення криміналістів розкрити теоретичні й методологічні аспекти прогностичної діяль­ності свідчать про певний рівень зрілості самої науки криміналісти­ки. Використання поняття “криміналістичне прогнозування” визна­чено насамперед специфікою об'єктів пізнання й умовами їх розвит­ку, предметною сферою дослідження і характером закономірностей, яким підпорядковується прогнозовувана величина, а також особ­ливостями мети та завдань при розробці прогнозів.

Прогнозування слід розглядати як спеціальну науково-прак­тичну діяльність, спрямовану на отримання інформації про основні тенденції, напрямки, шляхи розвитку криміналістич­них об'єктів, їх стан у майбутньому.

Оскільки прогнозування є невід'ємною функцією криміналісти­ки, то і об'єктами прогнозу виступають об'єкти пізнання даної на­уки: а) злочин (кримінальна діяльність) і породжувані ним наслід­ки; б) діяльність по розкриттю і розслідуванню злочину. Вказані об'єкти розглядаються як системні утворення з диференційованим числом елементів, яким притаманний комплекс різноманітних оз­нак і властивостей — якісних і кількісних, а також прогностична значущість. Елементами системи (безпосередніми об'єктами про­гнозу) є: механізм, спосіб, обстановка, мотив кримінальної діяль­ності; ідеальні й матеріальні сліди як наслідок взаємодії злочинця з оточуючим середовищем в умовах вчинення злочину і поза ним; засоби й методи пізнання чинників, що утворюють злочин; пове­дінка професійних і непрофесійних учасників процесу розслідування тощо. Особливе місце серед об'єктів прогнозування посідає сама наука криміналістика як об'єктивоване знання, що є результатом предметно-пізнавальної діяльності та виражається у вигляді систе­ми понять, категорій, законів, концепцій.

Прогностична діяльність здійснюється не з реальними об'єкта­ми, а лише з інформацією про них. Тому чим глибше пізнані зако­номірності об'єктивної дійсності, що входять до предмету криміна­лістики, тим достовірнішим і точнішим за строками і суттю буде зміст прогнозу. При цьому вказані закономірності повинні вивча­тися не в статиці, а в динаміці, охоплюючи аспекти минулого, сьо­годення і майбутнього. Таким чином, визначення перспектив роз­витку, а також найбільш вірогідних форм прояву в майбутньому закономірностей об'єктивної дійсності, що входять до предмета науки криміналістики, складає основу досліджень криміналістич­ної прогностики. Сама ж

криміналістична прогностика являє собою систему наукових положень, які розкривають причинні відносини і зв'язки між характером злочинної діяльності в майбутньому і основними напрямками розвитку й удосконалення методів, прийомів і засобів розслідування і профілактики злочинних дій.

Прогностико-криміналістичні дослідження здійснюються на підставі певних принципів і правил, сформульованих на ґрунті філософських поглядів, переконань, співвідносних з названою про­блематикою, а також положень соціальної прогностики, теорії пра­ва, психології, криміналістики та інших галузей знань. До найбільш важливих принципів слід віднести:

підпорядкованість методів прогнозування законам гносео­логії та логіки;

відповідність методів прогнозування прогностичному зав­данню;

залежність вірогідності прогнозу від його інформаційної бази та можливості прогностичної альтернативи;

залежність ефективності прогнозу від умов його верифікації (оцінки вірогідності);

загрузка...

залежність криміналістичних засобів, прийомів і методик ро­боти з інформацією про подію злочину від характеру цієї події та породжених ним наслідків (“криміналістичний детермінізм”);

залежність отримання, оцінки і використання інформації про злочин у доказуванні від конкретних кримінальних і слід­чих ситуацій, індивідуальних властивостей та ознак об'єктів дослідження, неоднозначності форм взаємозв'язків між ними.

Завдання криміналістичної прогностики (теорії криміналістич­ного прогнозування) визначені передумовами і потребами виник­нення і формування даного вчення. Вони випливають із загальних завдань науки криміналістики і певною мірою конкретизують їх. До таких завдань слід віднести:

розробку теоретичних і методологічних основ, принципів та умов криміналістичного прогнозування;

розробку методів та методик побудови криміналістичних прогнозів і критеріїв їх оцінки;

визначення пріоритетних напрямків криміналістичного прог­нозування, а також вихідної інформації для побудови прогнозів;

визначення специфіки інтегративних зв'язків криміналістич­ного прогнозування з іншими видами науково-правового пе­редбачення (кримінологічним і кримінально-правовим) як умо­ви комплексного вирішення завдань боротьби зі злочинністю;

визначення основних видів криміналістичних прогнозів, шля­хів та форм їх реалізації;

діагностику актуальних криміналістичне значущих про­блем, опрацювання варіантних зразків їх вирішення для вдос­коналення засобів та методів розкриття і розслідування зло­чинів;

аналіз процесу розвитку і функціонування об'єктів дослід­ження, виявлення детермінуючих чинників;

формування рекомендацій щодо використання положень криміналістичної прогностики в практичній діяльності право­охоронних органів.

Розв'язання названих завдань здійснюється шляхом розгляду більш конкретних питань. Так, мінімізація непевності при визна­ченні пріоритетних напрямків та шляхів наукових досліджень щодо вдосконалення методик розслідування і профілактики окремих ви­дів злочинів може бути вирішена на підставі:

виявлення тенденцій розвитку самої практики, встановлен­ня впливу на практику криміналістичної теорії;

визначення потреб практики і перспектив розвитку криміна­лістичної теорії, які мають задовольнити ці потреби;

створення уяви про помилки у практичній діяльності та їх причини для розробки в теорії шляхів усунення цих помилок, а також вироблення нових, більш ефективних методик;

визначення прогностичної оцінки запропонованих наукою методик розслідування і профілактики окремих видів злочинів за ступенем їх ефективності та пріоритетності на даний момент і доцільності використання у майбутньому та ін.

Різноплановість завдань, що стоять перед криміналістичною про­гностикою, обумовлює спрямованість прогностичних досліджень, які мають науковий, науково-прикладний і практичний характер.

Прогнозування наукових досліджень та їх результатів пов'язано з розвитком науки криміналістики в цілому, з визначенням шляхів і можливих наслідків її розвитку; при цьому прогнозування роз­глядається як внутрішня, невід'ємна функція науки. Криміналістич­не прогнозування сприяє розширенню пізнавальної сфери, висту­паючи своєрідним орієнтиром при визначенні оптимальних шляхів і напрямків наукового пошуку. Результати науково обґрунтовано­го передбачення покликані істотно підвищити теоретичну цінність і практичну значущість досліджень, поліпшити якість теоретичних розробок та практичних рекомендацій.

Науково-прикладне прогнозування спрямоване на передбачен­ня змін у характері, способах, механізмі та в інших структурних елементах окремих видів злочинної діяльності, в особливостях прояву зовні їх ознак і відповідно у можливих змінах у діяльності по розкриттю, розслідуванню і попередженню цих злочинів. Суть прогнозування полягає в тому, що на базі теоретичної системи знань про закономірності прогнозу (знань про минуле і сьогодення, їх зв'язки з іншими об'єктами, прогностичний фон тощо), а також криміналістичних прогнозів про динаміку злочинності в цілому формулюється припущення про найбільш вірогідні зміни якісного стану даних об'єктів у майбутньому (видозміна існуючих або поява нових способів вчинення і приховання злочинів, предметів злочин­ного посягання та ін.). Одержані прогностичні дані визначають спрямованість розробок рекомендацій щодо вдосконалення методик розслідування злочинних діянь, які змінилися. Наприклад, вияв­лення тенденцій пристосування злочинців, які вчиняють крадіжки зі зломом, до змін умов охорони об'єктів від злочинних посягань обумовило необхідність врахувати дану обставину при розробці відповідних рекомендацій щодо вдосконалення методик розсліду­вання і проведення профілактичної роботи. У цьому плані науко­во-прикладне прогнозування є природним доповненням криміно­логічних прогнозів.

Практичне прогнозування відбиває специфіку побудови про­гнозів у судово-слідчій, експертній, оперативно-розшуковій діяль­ності. Фундаментом для побудови прогнозів виступають узагаль­нені уявлення про типовий розвиток об'єктів, явищ, процесів певно­го виду. На основі цих узагальнених уявлень і будуються прогнози в умовах реального часу відповідно до конкретних ситуацій розс­лідування, суб'єктів, їх поведінки, вчинків та ін. Вихідною інформащєю для цього є насамперед теоретичні знання з криміналісти­ки, психології, теорії рефлексії тощо, наприклад, відомості про типову криміналістичну характеристику того виду злочину, до якого належить розслідувана подія, про типові тенденції розвитку слідчої ситуації, психологічні особливості поведінки підозрюваних, обвинувачених та інших осіб, які потрапили в орбіту судочинства, а також особистий досвід суб'єкта, який здійснює прогностичну діяльність. Емпіричні ж дані щодо характеристики конкретного суб'єкта, його поведінки лише окреслюють прогностичний фон, умови, в яких відбудеться конкретний акт прогностичної діяль­ності, спрямований на відокремлення типових уявлень від най­більш прийнятних для даного одиничного випадку.

За масштабом охоплення обставин і фактів, що відбиваються у прогностичних судженнях, за обсягом завдань, що вирішують у судово-слідчій практиці, прогнозування диференціюється на стра­тегічне, тактичне й індивідуальне. Перше пов'язано з прогнозуван­ням перспектив розслідування і судового розгляду по справі в ціло­му. Його висновки передують висуненню версій, забезпеченню планування, визначенню найбільш прийнятних форм взаємодії, характеризують можливі варіанти розвитку слідчих ситуацій, наслідків процесуальних рішень, які приймаються, заходів по ней­тралізації або мінімізації негативних наслідків їх реалізації тощо. Друге (тактичне) є прогнозуванням результативності тактичних операцій, які плануються, слідчих дій і тактичних прийомів з метою вирішення тактичних завдань у конкретних ситуаціях розслідуван­ня та судового розгляду; наслідків використання отриманих ре­зультатів у доказуванні; тактичного ризику та заходів щодо його мінімізації. Третій вид прогнозування (індивідуальне) спрямований на складання прогностичної моделі можливої поведінки професій­них і непрофесійних учасників на попередньому слідстві і в судово­му розгляді (наприклад, поведінка обвинуваченого на допиті — його реакції, протидії та ін.); прояв у не встановленого і не затри­маного злочинця та його спільників елементів винної поведінки;

формування судження про можливе місце і час вчинення нового злочину; передбачення можливих місць схову тощо.

Точність і обґрунтованість криміналістичних прогнозів зале­жать передусім від досконалості системи збирання та аналізу про-гностично значущої інформації. Вихідні посилки криміналістично­го прогнозу містять знання як про об'єктивні закономірності функ­ціонування і розвитку об'єктів прогнозу, так і про конкретні умови, сукупні дії цих закономірностей, що дає можливість уявити всю необхідну для криміналістичного прогнозування інформацію у вигляді двох блоків: а) інформаційний блок прогнозованої систе­ми — банк даних про вихідний стан об'єкта, який прогнозується, його властивості та ознаки з позицій методології криміналістичної прогностики; б) інформаційний блок прогнозованої системи •— банк даних про чинники-детермінанти, прогностичний фон, тобто відомості, що характеризують як передпрогностичну обстановку, так і ситуацію періоду упередження прогнозу (проміжок часу, на який розробляється прогноз).

Джерелами формування вихідної для прогнозування інформації є:

1. Наукові дані:

а) положення загальної теорії та окремих криміналістичних теорій, серед яких виділяються передусім відомості про законо­мірності виникнення, існування і зникнення інформації про зло­чин і засновані на цих закономірностях засоби та прийоми діяль­ності суб'єктів судового дослідження, а також окремонаукові вчення про способи вчинення і приховування злочинів, механіз­ми слідоутворення тощо. Саме відносна повторюваність спосо­бу вчинення і утаювання злочинів, механізму слідоутворення, навиків злочинної діяльності при додержанні стабільності де­термінуючих чинників дозволяє створювати прогностичні мо­делі можливих змін у способах, розробляти і здійснювати захо­ди. що перешкоджають вчиненню злочину передбачуваними способами, виникненню і поширенню нових способів вчинен­ня злочинів;

б) результати науковометричних досліджень у криміналі­стиці;

в) відомості, що характеризують сучасний рівень розвитку природничих та технічних наук, дані яких використовуються в криміналістиці, а також тенденції та перспективи розвитку на­уково-технічного прогресу;

г) соціологічні, правові та кримінологічні прогнози.

2. Статистичні дані:

а) статистичні дані криміналістичних обліків;

б) кількісна характеристика злочинності, її окремих видів та динаміки.

3. Погляди експертів щодо об'єкта та ситуації прогнозу.

4. Узагальнені дані практики (в тому числі зарубіжної):

а) інформація про нові способи вчинення злочинів, нові різ­новиди злочинних посягань, нові види предмета посягання, трансформацію обстановки, в якій вчиняються ті чи інші зло­чини;

б) відомості про ефективність тих чи інших засобів, прийомів та методів криміналістики для процесу розслідування і по­передження злочинів певного виду;

в) інформація про нові засоби та прийоми судового дослід­ження;

г) дані про причини та умови, що сприяють вчиненню зло­чинів.

Запропонований перелік практичних даних, що використо­вуються при побудові криміналістичних прогнозів, є приблиз­ним, до того ж слід зауважити, що ці дані, по суті, також мають науковий характер, оскільки їх використання вимагає науково­го аналізу, узагальнення та систематизації. Вивчення якісних і кількісних параметрів ймовірного майбут­нього стану певного об'єкта криміналістичного прогнозування від­бувається у процесі застосування різноманітних методів, процедур та прийомів. Базисними методами розробки прогнозів є опитуван­ня експертів, моделювання та екстраполяція (поширення знань з однієї предметної галузі на іншу, ще не досліджену). Запропонова­на класифікація є досить умовною, оскільки, наприклад, прогнос­тичне моделювання, як правило, неможливе без екстраполяції та експертних оцінок, які, в свою чергу, являють собою підсумок ек­страполяції та моделювання експертом досліджуваного об'єкта та ін. Крім того, названі методи теж підрозділяються в залежності від способу отримання прогностичної інформації. Так, опитування експертів може мати індивідуальний і колективний характер, при цьому в індивідуальних експертних оцінках найчастіше застосо­вуються методи інтерв'ювання, складання аналітичних доповідних записок, написання сценарію, а в колективних — анкетування, “моз­ковий штурм” (зародження альтернативних ідей вирішення конкрет­ної проблеми шляхом обговорення їх групою висококваліфікованих фахівців без будь-якої попередньої підготовки) тощо. Як правило, для побудови прогнозів використовують сукупність різнопланових методів, які диференціюють в залежності від сфери та об'єкта про­гнозу. Так, метод екстраполяції на основі аналогій та імітаційно-ігрові моделі найбільш прийнятні при індивідуальному прогнозу­ванні, тоді як математичні моделі застосовують при прогнозуванні перспектив розвитку і прояву злочинної діяльності в цілому.

Завершальний етап прогностичних досліджень — визначення форми та шляхів реалізації сформульованих прогнозів. Вирішення даного завдання пов'язано головним чином з підготовкою різно­манітних рекомендацій, зміст яких видозмінюється залежно від мети прогнозів і спрямованості прогностичних досліджень. Якщо прогнозування спрямовано на розробку нових методик, прийомів та засобів, які забезпечують розслідування злочинної діяль­ності, що видозмінюється, запропоновані рекомендації мають творчий характер. Прогностичні висновки можуть виступати для криміналістичної науки і судово-слідчої практики своєрідними орієнтирами, у напрямку яких з найбільшою вірогідністю здійсню­ватиметься розвиток об'єктів криміналістичного пізнання. При цьому прогнозування не тільки орієнтує, а й забезпечує поступаль­ний, динамічний розвиток криміналістичних об'єктів згідно з об­раною спрямованістю, упереджуючи настання безвихідних, нега­тивних ситуацій, коли судово-слідчі органи наштовхуються на зло­чинні прояви, що не знайшли належного правового регулювання, і не мають належних криміналістичних рекомендацій щодо їх роз­слідування і попередження.