Порушення кримінальної справи. Приводами до порушення кри­мінальної справи в разі дорожньо-транспортної події найчастіше є: заяви потерпілих чи їх родичів, очевидців, водіїв транспортних засобів, причетних до події; повідомлення посадових осіб транс­портних організацій, працівників медичних закладів; безпосереднє виявлення органами міліції чи прокуратури ознак злочину.

Підставами для порушення кримінальної справи у таких випад­ках будуть факти заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості або настання смерті потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної події. При одержанні повідомлення про дорожньо-транспортну подію, що спричинила людські жертви чи тяжкі пора­нення, слідчий зобов'язаний негайно виїхати на огляд місця події, за результатами якого порушує кримінальну справу. Якщо фактич­них даних для правильних висновків про обставини, що сталися, і прийняття обгрунтованого рішення про порушення кримінальної справи чи відмову в такій виявляється недостатньо, то відповідно до ст. 97 КПК України проводяться перевірочні дії: відбираються пояс­нення від громадян, посадових осіб, водіїв про фактичний бік злочин­ного порушення правил безпеки дорожнього руху; витребуються до­кументи, в тому числі від автопідприємств, лікувальних закладів.

Кримінальна справа порушується, як правило, за фактом зло­чинного порушення правил безпеки дорожнього руху, а не по обви­нуваченню конкретної особи. Це пов'язано з тим, що на початку розслідування ще не доведено причинний зв'язок між діями (без­діяльністю), що мали місце, та наслідками, що наступили, а надалі інколи виявляється, що провина водія транспорту відсутня, оск­ільки у нього не було технічної можливості запобігти дорожньо-транспортній події.

Обставили, що підлягають доказуванню. При розслідуванні зло­чинних порушень правил безпеки дорожнього руху повинні бути доведені обставини, що мають значення для правильного вирішен­ня справи:

1) чи є дана подія дорожньо-транспортною, її вид;

2) дорожня обстановка в момент події (місце, час та ін.);

3) які транспортні засоби брали участь у події, їх технічний стан (як до події, так і після неї);

4) наслідки, що сталися в результаті злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху (смерть, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, характер і розміри матеріального збит­ку), що дуже важливо для кваліфікації злочину;

5) спосіб вчинення дорожньо-транспортної події;

6) хто постраждав, поведінка учасників події;

загрузка...

7) яка безпосередня причина дорожньо-транспортної події;

8) ступінь вини кожного учасника події (водія, працівника ав-топідприємства, пасажира, пішохода та ін.);

9) які положення правил дорожнього руху чи експлуатації тран­спортних засобів були порушені винним;

10) чи є причинний зв'язок між припущеними порушеннями пра­вил дорожнього руху або експлуатації транспортних засобів і наслідками, що сталися;

11) обставини, що сприяли злочину (недоліки в організації руху транспорту і пішоходів, неналежний контроль за випуском транспорту і водія на лінію, недоліки в контролі за технічним станом доріг і вулиць, у підготовці водіїв транспортних за­собів, пропаганді правил дорожнього руху серед його учас­ників та ін.).

Слідчі ситуації. Порівняно проста ситуація на початку розслі­дування дорожньо-транспортної події складається тоді, коли зло­чинне порушення вчинено в присутності свідків, водій і транспор­тний засіб залишились на місці події. В цьому випадку основні зу­силля слідства спрямовані на дослідження обстановки місця події, встановлення причин дорожньо-транспортної події, збирання до­казів, що підтверджують провину його учасників. Для розв'язання завдань проводяться первісні слідчі дії: огляд місця події, освіду-вання і судово-медична експертиза водія, судово-медична експер­тиза постраждалого, допити водіїв, свідків, потерпілих та ін.

Більш складна слідча ситуація виникає тоді, коли злочинне порушення правил безпеки дорожнього руху вчинено у відсутності свідків або водієм, який зник з місця події, залишивши транспорт­ний засіб. Як правило, так поводяться особи, що вчинили викра­дення транспорту або намагаються протидіяти розслідуванню шляхом висунення неправдивої версії про викрадення їх автотран­спорту, для чого вони вже після події звертаються до міліції із зая­вою про крадіжку, домовляються з родичами, знайомими щодо неправдивих свідчень. У такій ситуації передусім необхідно вста­новити особу, яка перебувала за кермом у момент події, вжити за­ходів до її розшуку і затримання, з'ясувати причини, що змусили водія зникнути з місця події. Для з'ясування цих обставин необхід­но зробити огляд місця події (звертаючи особливу увагу на ті вуз­ли та деталі автомобіля, де повинні були залишитись сліди рук, крові, волокна одягу водія), встановити і допитати свідків, які ба­чили водія в момент аварії і коли він залишав місце події, встано­вити і допитати власника транспортного засобу.

Найбільш складна і досить розповсюджена ситуація на почат­ковому етапі розслідування - коли водій зникає з місця події ра­зом з транспортом. Тут основну увагу слідства потрібно зосередити на встановленні факту дорожньо-транспортної події, виявленні во­дія і транспорту, що брав участь у події, можливих свідків, для чого проводиться огляд місця події; про ознаки транспорту і прикмети водія опитуються очевидці і потерпілі, організуються загороджу­вальні заходи на шляху можливого пересування транспорту; пере­віряються підприємства по ремонту автомобілів, гаражі і автостоян­ки, проводиться обхід житлових будинків, підприємств та закладів, розміщених у районі події, для встановлення свідків. Транспорт ог­лядається за місцем його виявлення.

Висунення слідчих версій. Успіх у розслідуванні злочинних пору­шень правил безпеки дорожнього руху значною мірою (особливо на початковому етапі) визначається своєчасністю та правильністю висунення і розроблення слідчих версій. Виходячи з обставин, фак­тичних даних конкретної кримінальної справи слідчий висуває за­гальні версії про сутність і причини події, типовими з яких є:

1) дорожньо-транспортна подія стала результатом порушення правил безпеки руху водієм;

2) подія викликана порушеннями правил руху самим постраж-далим;

3) подія стала наслідком технічної несправності транспортно­го засобу;

4) дорожньо-транспортна подія пов'язана з порушеннями норм, стандартів утримання доріг;

5) подія сталася внаслідок випадкового збігу обставин, що не охоплюються передбаченням учасників руху;

6) подія інсценована з метою приховання іншого злочину;

7) транспортний засіб було використано як знаряддя для вчи­нення іншого злочину.

У ситуації, коли водій зник, а машина залишилась на місці події, головним напрямом розслідування є встановлення винного. Тому в першу чергу висуваються версії про особу, яка перебувала за кер­мом у момент події: 1) транспортним засобом керував водій і 2) транспортним засобом керувала стороння особа (родич водія, його знайомий, співробітник, викрадач).

Стосовно ситуації, коли водій зник з місця події разом з транс­портом, будуються версії про машину, що брала участь у дорож-ньо-транспортній події (вантажна чи легкова, марка автомобіля, конкретна модель тощо).

У ході подальшого розслідування всі версії повинні перевірятися паралельно, шляхом проведення слідчих і оперативно-розшукових дій.

Огляд місця події. По справах даної категорії огляд місця події є одним з найбільш важливих способів збирання доказів. Щоб їх не втратити, в разі одержання повідомлення про аварію на огляд місця події слід виїздити негайно, оскільки сліди дорожньо-транспортної події (особливо ті, що знаходяться на його периферії) можуть бути знищені рухом транспорту і пішоходів, зупинити який на значний проміжок часу не завжди можливо. Крім того, обстановка місця події може бути викривлена діями зацікавлених осіб (водій може змінити довжину сліду гальмування, виправити прим'ятини на кор­пусі автомобіля, привести в зламаний стан окремі вузли транспор­тного засобу та ін.). Погодні умови (дощ, сніг, вітер, сонце) також впливають на збереження слідів дорожньо-транспортної події.

Огляд місця події, проведений вчасно, кваліфіковано і ретель­но, дозволяє встановити такі дані: а) умови і точне місце злочинно-

го порушення правил безпеки дорожнього руху; б) час його вчи­нення; в) вид дорожньо-транспортної події; г) механізм події, що включає в себе послідовність і направленість дій його учасників; ґ) предмети і сліди, що залишилися на місці події; д) орієнтовну швидкість руху транспорту і пішоходу; е) учасників події; є) захо­ди, вжиті водієм транспорту і пішоходом для запобігання події; ж) технічний стан транспортних засобів; з) причини дорожньо-транс­портної події; і), ознаки, що вказують на напрямок руху транспор­ту, що зник; к) відомості про очевидців і свідків.

Даний перелік не є вичерпним. Залежно від конкретних обста­вин на місці події можуть бути одержані й інші відомості, що ма­ють значення для справи.

Злочинне порушення правил безпеки дорожнього руху є подією складною, динамічною, в процесі якої взаємодіють багато різно­манітних об'єктів, тому і огляд його місця відрізняється чималою специфікою і складністю, вимагає ретельної підготовки до його проведення. Одержавши повідомлення про подію, ще до виїзду на місце слід потурбуватися про те, щоб потерпілим була надана пер­ша медична допомога, а при необхідності - вони відправлені до лікарні (в цьому випадку положення тіла потерпілого фіксується за допомогою фарби, крейди, цегли), працівники ДАІ забезпечили збереження обстановки і слідів на місці події, повністю чи частко­во зупинили рух, встановили очевидців і свідків дорожньо-транс­портної події, водіїв - учасників події, вилучили у них посвідчен­ня, реєстраційні документи на транспорт, дорожні листи.

Виходячи з одержаного повідомлення, слідчий визначає, яких фахівців необхідно залучити до огляду (автоінженера, криміналіста, судового медика та ін.). Якщо водій зник з місця події, то до гру­пи доцільно включити співробітника кримінального розшуку, який може допомогти і в установленні свідків. У разі, коли місце дорож­ньо-транспортної події знаходиться за межами населеного пункту, необхідно заздалегідь запросити понятих. До виїзду на місце події слід перевірити комплектність і справність науково-технічних за­собів, які слідчо-оперативна група бере із собою (слідча валіза, фотокомплект, у нічний час - освітлювальні прилади).

Прибувши на місце події, слідчий перевіряє, чи надана медич­на допомога постраждалим, ефективність охорони і загороджу­вальних заходів, виконання інших вказівок, зроблених ним раніше. Перед відправленням постраждалих до лікувального закладу фіксу­ються їх дані і до якої лікарні вони направлені. Після цього слідчий заслуховує повідомлення працівників міліції, опитує очевидців, свідків і учасників події для з'ясування її обставин і тих змін, що були зроблені в обстановці до прибуття слідчо-оперативної групи. При виявленні у водія ознак сп'яніння, його слід направити на ме­дичне освідування у супроводі працівників міліції.

Одержана при опитуваннях інформація сприяє більш точному і правильному визначенню меж і об'єктів огляду, послідовності і методу його проведення. Межі огляду місця дорожньо-транспор­тної події залежать від механізму та інших обставин того, що тра­пилося, і можуть знаходитися на порівняно великій відстані від безпосереднього місця аварії.

Визначення послідовності і вибір методу огляду тісно пов'язані з конкретними ситуаціями, що виникають внаслідок дорожньо-транспортних подій. Дуже часто при огляді місця дорожньо-транс­портної події необхідно застосовувати концентричний метод від “периферії” до “центру”. Це пояснюється специфікою самого місця події, бо сліди і речові докази, що знаходяться на певному віддаленні від центру аварії, можуть бути швидко знищені рухомим транспор­том чи пішоходами. Тому такі об'єкти оглядаються в першу чергу. Коли водій разом з транспортним засобом зник з місця події, огляд спочатку слід вести у напряму його можливого руху, що дозволяє швидше виявити сліди, які характеризують даний автомобіль, і, використовуючи цю інформацію, організувати його розшук. Якщо ж транспорт знаходиться на місці, то перш за все проводиться ог­ляд тієї ділянки дороги, звідки він рухався. При наявності трупа, визначивши межі місця події і ознайомившись із загальною обста­новкою, огляд треба починати з трупа.

Основними об'єктами огляду місця дорожньо-транспортної події є: 1) ділянка вулиці чи дороги, де сталася аварія (з прилеглою тери­торією); 2) труп; 3) транспортні засоби, що брали участь у дорож­ньо-транспортній події.

На початку огляду з'ясовується і фіксується (у протоколі, на схемі) дорожня обстановка: назва вулиці (або інші топографічні дані) і,спосіб регулювання руху на ній; тип дорожнього покриття (асфальтобетон, бетон, кругляк, ґрунтова дорога тощо) і стан (сухе, вологе, взяте кригою, засніжене тощо); ширина проїжджої час­тини (при наявності осьової лінії визначається відстань від цієї лінії до тротуару, узбіччя); радіус повороту і профіль дороги (го­ризонтальний, схил чи узвіз); наявність і ширина узбіч, кюветів, тротуарів; зовнішнє оточення місця події (стовпи, будівлі, дере­ва та ін.); розташування дорожніх знаків, світлофору, покаж­чиків, зупинок транспорту і переходів; розмітка проїжджої час­тини; оглядовість (можливість бачити дорожню обстановку з місця водія); видимість (відстань, на якій водій розрізняє елементи дорожньої обстановки і окремі предмети); освітленість; на­явність перешкод руху і дефектів дороги.

При огляді дорожнього полотна необхідно звертати увагу на наявність і взаєморозташування слідів колес, плям крові, рідин, що пролилися (палива, мастила), окремих частин транспортного засо­бу, речей постраждалих тощо. Розташування цих та інших слідів повинно бути однозначно визначено шляхом прив'язки до нерухо­мих орієнтирів. Такими можуть бути край дорожнього покриття, бордюрний камінь, осьова лінія, стовпи, кут будинку, пішохідна до­ріжка, лінія “стоп” тощо (своєрідні вимірювальні бази для подов­жніх і поперечних розмірів). Виміри, спрямовані поперек проїжджої частини, зручніше робити від правого краю тротуару по ходу руху.

Вивчення і вимір слідів коліс транспортного засобу дозволяє встановити маневри автомобіля, чи намагався водій уникнути по­дії, взаєморозташування транспортних засобів під час руху, їх по­ложення щодо тротуару, пішоходу, осьової лінії. В разі виявлення слідів протектора, в яких відбилися індивідуальні ідентифікаційні ознаки (тріщини, латки, інші наслідки ремонту і експлуатації шини), вони можуть допомогти у встановленні транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної події. За шириною колії (відстань між середніми лініям бігових доріжок шин чи між їх од­нойменними боковими гранями), за шириною бігової доріжки, за малюнком протектора можна орієнтовно визначити тип і модель транспорту .-Сліди коліс необхідно не тільки описувати в протоколі огляду, але і фотографувати із застосуванням масштабу, а якщо виявлено об'ємні сліди - виготовляти гіпсові зліпки.

Особливо важливо виявити і зафіксувати (виміром, описом, фотозйомкою) сліди гальмування, бо за їх довжиною вираховуються швидкість руху машини в момент аварії (як правило, чим довший гальмовий шлях, тим більшою була швидкість руху), повний зупи-ночний шлях, встановлюється технічна можливість уникнення на­їзду на перешкоду і стан гальмової системи транспортного засобу.

Гальмовий шлях становить відстань, яку автомобіль долає в загальмованому стані, тобто від моменту початку гальмування до повної зупинки. Сліди гальмування на поверхні дороги залиша­ються як у вигляді подовжніх смуг різної довжини (сліди ковзання - “юзу”), так і поєднання слідів протектора і слідів ковзання: Тому довжина гальмового шляху вимірюється від початкового відбит­ку протектора (а при його відсутності - від початку сліду ковзан­ня, що треба особливо відзначити в протоколі) до закінчення чітко видимого сліду протектора (або сліду ковзання). В протоколі огля­ду місця події необхідно також зазначити вид слідів гальмування  (сліди протектора або “юзу”, суцільні чи перервні), довжину кож­ного відрізка сліду і відстань між ними.

У ході огляду дорожньої ділянки можуть бути виявлені сліди від транспорту на навколишніх об'єктах (стовпах, будівлях, деревах тощо), деталі і частини машини, шматочки фарби і осколки скла, окремі предмети, що перевозяться у вигляді вантажу, речі водія, пасажирів транспортного засобу чи потерпілого, сліди волочіння постраждалого, частини чи волокна одягу, плями бензину, масти­ла, які мають важливе значення для з'ясування багатьох обставин події, що трапилася. Аналіз цих слідів дозволяє встановити ме­ханізм дорожньо-транспортної події, її центр (точне місце наїзду, зіткнення та ін.), напрямок руху, сліди і пошкодження, що залиши­лись на транспортному засобі, його частинах, тип і модель транс­порту, що брав участь у події, взаємне розташування машини і постраждалого в момент наїзду. Такі сліди можуть істотно полег­шити розшук і затримання винного і його транспорту, а інколи мати і ідентифікаційне значення (наприклад при встановленні цілого за частинами, використовуючи шматочки фарби чи оскол­ки скла, або при визначенні осіб, причетних до дорожньо-транс­портної події, за речами, що випали з машини). Тому перелічені сліди і об'єкти необхідно ретельно оглядати, фотографувати і док­ладно описувати в протоколі, зазначаючи, зокрема, місце виявлен­ня, їх локалізацію, розміщення щодо нерухомих орієнтирів, роз­міри одиничних слідів, відстань між ними.

Коли на місці злочинного порушення правил безпеки дорожньо­го руху виявлено труп, то його огляд є найважливішою складовою частиною огляду місця події. Зовнішній огляд трупа проводиться обов'язково з участю судового медика або лікаря іншої спеціаль­ності. До початку огляду необхідно з'ясувати, чи не змінював хто-небудь положення тіла потерпілого. Після цього встановлюються і фіксуються поза і розміщення трупа щодо транспорту, слідів коліс, осьової лінії, узбіччя, позначення переходу, нерухомих орі­єнтирів; зазначається місцеположення, форма і розміри слідів крові, мозкової речовини. Необхідно звертати увагу на перервність слідів коліс під трупом, бо у деяких випадках можна припустити, що труп був підкинутий на дорогу для інсценування дорожньо-транспортної події чи відкинутий на сліди іншої машини, не при­четної до події.

Одяг трупа спочатку оглядається без зміни його положення, а потім в міру роздягання. При огляді одягу і взуття зазначають їх стан, наявність слідів волочіння (різноманітні потертості, ушкод­ження, забруднення), слідів протектора шини (за якими можна вста-

новити факт наїзду, тип транспорту чи ідентифікувати його) і бам­пера, часток фарби, ґрунту, скла, паливно-мастильних матеріалів, відсутніх частин (їх локалізація, форма, розміри), вміст кишень.

Ушкодження, що одержують потерпілі при дорожньо-транс­портних подіях, характеризуються здавленістю, обширністью, од­ностороннім розміщенням і можуть виглядати як лінійні рядки (сліди волочіння), садна, синці, забиті і рвані рани, різноманітні переломи. Для їх фіксації необхідно вказати локалізацію ушкод­жень на частинах тіла, форму, розміри, відстань від ступнів ніг. За останнім параметром іноді можна визначити тип транспорту і якою його частиною нанесений удар (наприклад, ушкодження тазових кісток звичайно завдаються вантажними автомобілями, ушкодження нижче колін - легковими). Виявлення не характерних для дорожньо-транспортної події ушкоджень (синці на шиї, стран­гуляційна борозна, ножові поранення тощо) може свідчити про інсценування події для приховування іншого злочину (вбивства). Огляд транспорту проводиться з метою виявлення слідів, речо­вих доказів, пошкоджень, що виникли внаслідок дорожньої події, і встановлення його технічного стану. Для досягнення поставленої мети огляд необхідно проводити з участю фахівця-автотехніка, яким може бути і робітник ДАІ, та фахівця-криміналіста.

При виявленні транспорту на місці аварії його огляд входить до огляду місця події, а якщо транспортний засіб відсутній, то він оглядається за місцем виявлення окремо і результати оформляють­ся самостійним протоколом. Транспорт треба оглядати на тому місці, де він був виявлений після події, тому що при його пересу­ванні можуть бути знищені або пошкоджені сліди, що є на ньому, і речові докази, змінено положення важілів управління тощо.

Положення транспортного засобу на місці події фіксується шляхом вимірювання відстані від переднього і заднього правих коліс до узбіччя (тротуару) і від передньої (або задньої) осі до не­рухомого орієнтиру (лінії “стоп”, пішохідного переходу, дорожньо­го знаку та ін.).

Огляд транспорту починають з тієї його частини, що, судячи з обставин події, контактувала з перешкодою, або на якій залиши­лись помітні пошкодження. При огляді зовнішньої поверхні маши­ни слід звертати увагу на відсутність окремих деталей (фар, колпаків коліс, габаритних ліхтарів, емблем та ін.), наявність характерних пошкоджень (прим'ятин, подряпин, розривів чи відломів окремих деталей, порушення цілісності скляних частин), плям крові, мозко­вої речовини, шматочків шкіри, волосся, слідів нашарування фар­би, специфічного ґрунту, волокон і частин тканини одягу, відбитків структури цієї тканини, слідів рук, сторонніх предметів тощо. Всі ці сліди найчастіше залишаються на частинах автомашини, що висту­пають (бампері, фарах, крилах, підніжках, ручках дверей, бокових дзеркалах заднього виду) та на ходовій частині. Проте сліди дорож­ньо-транспортної події необхідно відрізняти від змін, що виникли внаслідок неякісного ремонту і обслуговування транспорту.

При огляді транспортного засобу обов'язково фіксуються по­ложення коліс щодо кузова (повернуті праворуч, ліворуч, скеро­вані паралельно кузову), стан протекторів шин (ступінь зносу їх малюнка), характер вантажу, що перевозився, його вага, розміщен­ня і спосіб кріплення. Щодо пошкоджень і слідів, то в протоколі огляду зазначаються місця, де вони виявлені, висота розміщення верхньої і нижньої межі сліду, їх форма, розміри (в об'ємних слідах - і глибина), індивідуальні особливості.

Проводячи огляд внутрішньої частини салону чи кабіни, визна­чаються положення держака ручного гальма, держака перемикан­ня швидкостей, покажчиків повороту, дані спідометру; чи включені освітлювальні прилади. У випадках, коли водій зник з місця події чи заявляє, що транспортним засобом керувала інша особа, вживають­ся заходи для виявлення і фіксації слідів рук на кермі, держаку пере­микання передач, ручному гальмі, дверних ручках, світлозахисному козирку, склі дверей тощо, предметів, що не належать водію.

Після цього перевіряється технічний стан рульового управлін­ня, гальмової системи (експериментальним шляхом), приладів ос­вітлення, вимірюється за допомогою манометра тиск у шинах.

Всі ці дані у відповідності зі ст.ст. 85, 195 КПК фіксуються в протоколі огляду, до якого додається план (схема) місця дорожньо-транспортної події, що викреслюється в ході слідчої дії на мілімет­ровому папері в масштабі 1 : 200 (в 1 см - 2 м), і фототаблиця.

Після огляду місця події водія необхідно направити до медич­ного закладу для встановлення факту сп'яніння шляхом лаборатор­ного дослідження крові і сечі.

Судово-медична експертиза. У зв'язку з тим, що відповідно з дію­чим законодавством кримінальна відповідальність настає тільки при заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, наслідком яких може бути і смертельний випадок, значен­ня судово-медичної експертизи при розслідуванні дорожньо-транс­портних подій зросло. На розв'язання судово-медичної експерти­зи можуть бути винесені наступні питання:

а) час і причини настання смерті;

б) характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, їх лока­лізація;

в) давність нанесення тілесних ушкоджень;

г) чи є на тілі потерпілого ушкодження, характерні для транс­портного травматизму;

ґ) яким видом транспорту і якими його частинами завдані ці ушкодження;

д) в якому положенні перебував потерпілий у момент наїзду; е) мав місце наїзд чи повний переїзд тіла колесами; є) чи є на трупі або одязі сліди волочіння тіла; ж) яка послідовність заподіяння ушкоджень; з) чи не перебував потерпілий у стані алкогольного або нар­котичного сп'яніння; наявність у нього фізичних вад, що впли­нули на виникнення події.

При формуванні конкретного переліку питань слід враховува­ти вид злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху і об'єкт дослідження (труп, потерпілий, водій). Для успішного вирі­шення поставлених питань експертові також надають протокол огляду місця події, протоколи допиту водія, потерпілого, свідків. Допит водія. Залежно від наявних у розпорядженні слідчого ма­теріалів водій транспортного засобу, який брав участь у дорожній події, допитується як свідок або підозрюваний. Перед допитом треба перевірити всі документи водія (паспорт, посвідчення водія, маршрутний лист, технічний паспорт), що допомагає встановити дані про його особу, кваліфікацію і дисциплінованість, куди і з яким вантажем направлявся, власника транспортного засобу та ін. Після вільної розповіді про обставини події, що трапилася, слідчий з'ясовує: самопочуття водія напередодні і в день події, скільки часу він перебував за кермом до моменту аварії, стаж ро­боти водія; чи був справним транспортний засіб, у чому полягала несправність, коли він її виявив, яких вжив заходів для її усунення; хто здійснював випуск машини з парку, хто ще перебував в транс­портному засобі (прізвища, імена, де проживають тощо) і на яких місцях; куди їхав водій, якою вулицею (дорогою), з якою швидк­істю, в якому ряду і на якій відстані від краю тротуару (узбіччя); наявність інших транспортних засобів на проїжджій частині, їх взаєморозташування, з якою швидкістю вони рухалися; які до­рожні знаки бачив водій на даній ділянці, який сигнал був на світло­форі, чи не перешкоджало будь-що спостереженню за дорожньою обстановкою, яка була погода, видимість, стан дорожнього по­криття; коли і на якій відстані водій виявив перешкоду, де перебу­вав пішохід, якою була його поведінка, якою частиною транспор­тного засобу був збитий; яким був перебіг дорожньо-транспортної події, які заходи вживалися водієм для її запобігання (гальмування, маневр та ін.); які дії він вчиняв на місці після події, чи надавав допомогу потерпілим.

Водію, який зник з місця події, поряд з вищевказаними, додат­ково ставляться питання, чому він поїхав з місця події і не надав допомоги потерпілим, які заходи вживалися для приховання слідів злочину (на місці аварії, на транспортному засобі тощо). Для одер­жання найбільш повних і точних показань треба використовувати схему дорожньо-транспортної події, особливо при з'ясуванні її механізму, місцезнаходження учасників та ін.

Показання водія треба оцінювати критично, бо він, щоб уник­нути відповідальності чи пом'якшити свою провину, може викри­вити фактичні обставини того, що трапилося.

Допит потерпілого. Потерпілого бажано допитувати невідклад­но, тому що розрив у часі між подією і допитом сприяє забуванню окремих деталей події. Крім того, водій чи його родичі можуть впли­вати на потерпілого, намагаючись схилити його до дачі неправди­вих свідчень. Якщо потерпілий зразу був доставлений до лікуваль­ного закладу, то допит його проводиться тільки з дозволу лікаря.

При допиті потерпілого з'ясовують, чи не страждає він зах­ворюваннями органів зору, слуху, в якому місці перебував до події, куди і в якому темпі рухався, коли побачив транспорт, з якою швидкістю він їхав, чи рухалися в цей час інші транспортні засоби, як вони розташовувались на проїжджій частині, яких заходів вживав водій для запобігання події (подав звуковий сиг­нал, зменшив швидкість та ін.), який сигнал був на світлофорі, якою частиною транспорту був збитий потерпілий, ознаки ма­шини (тип, модель, колір, номерний знак та ін.), хто сидів за кермом, та інші питання.

При допиті потерпілого необхідно враховувати, що внаслідок одержаної фізичної чи психічної травми або через динамічність події він може добросовісно помилятись і давати показання, які не по всіх обставинах відповідають дійсності. В деяких випадках по­терпілий навмисно викривляє фактичний бік того, що трапилося, звинувачує у всьому водія, хоча сам порушив правила дорожньо­го руху. Для одержання достовірної інформації треба максималь­но деталізувати показання потерпілого.

Допит свідків. При розслідуванні злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху як свідки допитуються пішоходи, паса­жири, водії транспортних засобів, які не брали участі в події, пра­цівники міліції, медичних закладів, транспортних організацій та ін. В першу чергу і особливо докладно повинні бути допитані свідки-очевидці, що спостерігали за подією.

При допиті свідків, що перебували поза транспортним засобом, ставляться питання, спрямовані на встановлення умов сприйман­ня того, що трапилося, дорожньої обстановки, дій потерпілого і водія, зокрема: де перебував свідок у момент події (біля якого об'єк­ту, на якій відстані від місця аварії); що робив (йшов, стояв); які були умови освітлення і видимості; стан його зору, слуху; в якому напрямку і звідки рухався постраждалий (пішохід, транспорт, вело­сипед); швидкість його руху і транспорту, який зробив наїзд (сутич­ку); наявність інших транспортних засобів, інтенсивність їх руху; в якому місці стався наїзд (сутичка); де впав постраждалий після уда­ру; чи мало місце волочіння його тіла і на яку відстань; хто знахо­дився в машині крім водія; що робив водій після події (втік, надав допомогу, подавав назад, посував вперед); прикмети транспортно­го засобу, що зник, і водія; в якому напрямку зник транспорт тощо.

Оцінюючи показання свідків, треба враховувати психофізіоло­гічні особливості особи, її досвід, положення щодо місця події (на­приклад, якщо очевидець спостерігає подію з невеликої відстані або перебуває попереду чи позаду транспортного засобу, то скла-, дається враження про велику швидкість руху, допускаються деякі погрішності при визначенні відстаней). Тому особливу увагу слід звертати на допит свідків, які мають фахові навики водіння авто­мобіля. Такі особи можуть найбільш точно визначити вид і модель транспорту, його швидкість, відстань, інші елементи механізму дорожньо-транспортної події і дорожньої обстановки.

При допиті очевидців з числа пасажирів з'ясовують, чи відво­лікався водій від управління розмовами, чи не скаржився на втому, хворобливий стан, чи не висловлював сумніву щодо справності транспортного засобу, яка була швидкість безпосередньо перед подією, які були дії водія, які заходи він вживав для запобігання аварії, чи не вживав він алкоголь та ін.

У разі смерті потерпілого при транспортуванні або у лікарні як свідки допитуються медичні працівники, які можуть повідомити, що їм говорив постраждалий про обставини події. Інформація, що має відно­шення до злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху, може бути одержана при допитах працівників транспортних підпри­ємств, яким належить транспорт, родичів потерпілого та інших осіб.

Розшук водія і транспортного засобу. У тих випадках, коли водій зник з місця події на транспортному засобі, для розшуку викорис­товуються відомості, одержані в ході огляду місця події і допитів очевидців і потерпілих. Якщо подія сталася недавно, то за показан­нями очевидців, по слідах шин, краплях води і мастила, по бризках з калюж і деяких інших ознаках визначається напрямок, в якому поїхав транспорт, і організується переслідування по “гарячих слідах”. Встановивши дані про транспортний засіб (тип, модель, колір, номер, вантаж, що перевозився, його можливі ушкодження), їх негайно повідомляють на пости ДАІ і органам міліції найближ­чих районів, організують загороджувальні пости. З урахуванням цієї інформації проводяться перевірки автогосподарств, ремонтних майстерень тощо. При наявності відомостей про номер або части­ну номеру транспорту за даними реєстраційного відділу ДАІ вста­новлюють його власника чи організацію, якій він належить. Після цього треба швидко прибути на місце стоянки цього транспор­тного засобу, щоб водій не встиг знищити на ньому сліди дорожньо-транспортної події.

Якщо водій зник, а транспорт залишився на місці події, то його власник встановлюється за номером аналогічним чином. Для розшу­ку особи, яка перебувала за кермом у момент події, використовується інформація, що одержується від очевидців (ознаки зовнішності, на­прямок, в якому зник) та при огляді місця події (сліди рук на держа­ках управління транспортом, різноманітні предмети і документи, що належать водію). Передусім перевіряються особи, які мають будь-яке відношення до даного транспортного засобу (родичі, знайомі влас­ника та ін.) або відомості про яких містяться в криміналістичних обліках (наприклад, раніше засуджені за викрадення транспорту).

Оперативно-розшукові дії по виявленню і затриманню водія, який зник, і його транспорту провадяться органами ДАІ за участю інших підрозділів органів внутрішніх справ.