34. Вина як головна ознака суб’єктивної сторони злочину. Форми та види вини. Конституційні положення щодо встановлення вини при притягненні особи до кримінальної відповідальності.
Вина - це психічне ставлення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і до його наслідків у формі умислу або необережності (ст. 23 КК). У ст. 62 Конституції України закріплено один із найважливіших принципів кримінального права - можливість відповідальності лише за наявності вини. „Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”. Чітке законодавче формулювання цього принципу є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів і свідчить про недопустимість об’єктивного ставлення у вину. Спираючись на це, можна визначити вину як обов’язкову ознаку суб’єктивної сторони злочину.
Форми вини: умисна, необережна і змішана.
Категорії вини: зміст, сутність і ступінь.
Зміст вини - це відображення у свідомості людини об’єктивних ознак злочину.
Сутність вини - негативне ставлення злочинця до суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.
Ступінь вини характеризується тяжкістю вчиненого діяння і небезпечністю особи винного.
Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 1 ст. 24 КК).
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.
Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).
Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого
діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).
Змішана (подвійна) форма вини - якщо особа усвідомлювала
суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його проміжні суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання і при
цьому до інших (кінцевих) наслідків ставилася необережно.