Навряд чи знайдеться в нашому суспільстві людина, яка не знає про шкідливість алкоголю та наркотиків. Проте ці речовини все ж приваблюють людей, стаючи згубними для багатьох з них. Спробуємо проаналізувати, чому так відбувається.

Відомо, що вживання алкоголю та інших психотропних речовин призводить до зміни стану свідомості. Найбільш яскравим показником зміненого стану при вживанні алкоголю або наркотиків є ейфорія.

Слово «ейфорія» походить від грецького «euphoria» – добре переношу, означає безпідставний, тобто невідповідний реальній дійсності, благодушний, підвищено-радісний настрій у важкохворих незадовго до смерті. Штучний радісний, щасливий стан відмічається у більшості людей після вживання спиртного, а також алкоголіків або у наркоманів (у першій стадії хвороби) після приймання наркотичної речовини.

Наркотична ейфорія аналогічна алкогольній: той же стан радісного збудження, ілюзія повного щастя, піднесений настрій, веселощі, благодушність, приємні тілесні відчуття. Однак існує і ряд компонентів, властивих тільки наркотикам: відчуття своєї значущості, всемогутності; інколи ( залежно від виду та дози наркотику) яскраві галюцинації, нереальне сприйняття часу, кольору, форм, розміру предметів, відстані і звуків.

Стан ейфорії характеризується не тільки гарним настроєм. Він впливає на мислення, сприйняття, пам’ять, самооцінку. Все, що людина бачить і чує, сприймається нею в радісному, приємному забарвленні: сусіді по столу, їх жарти і розмови, оточуюча обстановка тощо. Пам’ять ніби сама відсікає всі турботи, неприємності, все погане, що може затьмарити життя. Згадуються тільки приємні події. Людина думає, що нарешті вона по-справжньому щаслива. Вона очікує тільки успіху від всіх своїх задумів і починань, тільки вдячності та схвалення оточуючих за свої дії.

Різко змінюється самооцінка: вона стає занадто завищеною. Людина почуває себе недосяжною для зауважень та критики, надзвичайно успішною, відчуває свою перевагу над іншими. Той, хто знаходиться в стані ейфорії, будь-який свій вчинок сприймає як значне досягнення, очікує сприятливих результатів від усіх дій, що він планує зробити, перебільшує свої можливості; все, що сприймає і відчуває, оцінює тільки позитивно. Більше того, «тривале бомбардування» завищеною самооцінкою і понадоптимістичними очікуваннями заряджує його енергією та прагненням до діяльності.

Ейфорія (за визначенням В.Ю.Зав’ялова) – це психічний стан людини, «що містить екстремально високу оцінку» всьому, що людина здатна на даний момент відчувати, сприймати, згадувати, думати і фантазувати. Цей стан не пов’язаний з задоволенням якоїсь визначеної конкретної потреби. Навпаки, будь-який об’єкт, що потрапляє в поле уваги при ейфорії, може здаватися об’єктом, який дає задоволення, щастя. Це загальне почуття задоволення, благополуччя і радості, що оволоділо людиною, може різко контрастувати з тим, що насправді відбувається з нею. В цьому і проявляється некритичність, нездатність правильно, реалістично оцінювати те, що відбувається.

Алкоголізм і наркоманію часто розглядають як два самостійних явища. Утім, основа у цих захворюваннях єдина; це – патологічний потяг до хімічної речовини: етанолу, морфію, похідним барбітуратової кислоти тощо. Вживання цих речовин призводить до розвитку психічної та фізичної залежності від них, яке, в свою чергу, сприяє деградації, а то і повному розпаду особистості, зростання захворюваності і врешті-решт призводить до смерті від постійного отруєння організму.

Поруч з наркоманією існує токсикоманія. Термін «токсикоманія» складається з двох грецьких слів: «toxicon» – отрута і «mania», і означає пристрасний потяг до отруйних речовин. Токсикоманію можуть викликати хімічні, біологічні, рослинні засоби.

загрузка...

Серед підлітків найбільш поширеною формою токсикоманії є вдихання випарів бензину, лакофарбових розчинників, клею чи інших хімічних речовин. Соціально-психологічні чинники, механізм захворювання і наслідки токсикоманії та наркоманії багато в чому однакові.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначає алкоголізм як одну з форм залежності від наркотиків і пропонує використовувати термін «узалежнення» (addict) як по відношенню до алкоголю, так і по відношенню до інших наркотичних речовин.

Таким чином, наркотик відрізняється від токсикоманічної речовини тільки з юридичної точки зору. Алкоголь відрізняється від цих речовин в соціальному плані, тобто він просто є дозволеним та звичним. В психологічному ж розумінні всі ці речовини фактично не відрізняються одна від одної. Тому цілком правомірно об’єднати їх одним терміном – «психотропні речовини», тобто речовини, що змінюють психічний стан.

Відповідно до термінології, прийнятої ВООЗ, поведінка людини, що детермінована узалежненням від психотропних речовин, має назву адиктивна поведінка. Цей термін більш доцільно застосовувати, оскільки він включає не тільки етапи хвороби (алкоголізму, наркоманії), а ще й етап передхвороби, коли соціальні впливи ще досить значущі для людини.

Як вже зазначалось, ставлення до наркотиків у нашому суспільстві зовсім інше, ніж до алкоголю. Вже те, що за виготовлення, зберігання, транспортування наркотиків передбачена карна відповідальність, є перепоною для всіх законослухняних громадян. Іншими словами, якщо вживання спиртного є, з точки зору будь-якої людини, його особистою справою, то вживання наркотиків одразу ставить суб’єкта в конфронтацію із Законом. У цьому випадку людина протиставляє себе суспільству, відторгає соціальні цінності. Якщо алкоголік продовжує вважати себе повноправним членом суспільства, то наркоман розуміє, що він таким вже не є, бо вживання наркотиків примушує його переступити межу дозволеного.

Проте, значне розповсюдження наркоманії та токсикоманії (особливо серед молоді та неповнолітніх) дає підстави вважати, що «соціальні відмінності» таких явищ, як алкоголізм і наркоманія для неповнолітніх не є значущими. Так, якщо в 1993 р. на Україні, за офіційними даними, було 27 тис. наркоманів, що стояли на наркологічному обліку, то на 1 січня 1996 р. їх зареєстровано вже 80 тис. Відносно ж осіб, які вживають наркотичні речовини, але ще не перебувають на обліку, ця цифра в 5-6 разів більша. При цьому, серед усіх наркоманів молодь в віці до тридцяти років складає 90%.

Чим же пояснити таке розповсюдження наркоманії та токсикоманії, незважаючи на негативне ставлення до цих явищ нашого суспільства в цілому? Може, тим, що молодь та підлітки не схильні слідувати соціальним вимогам і прислуховуватися до правильної думки? Якоюсь мірою це так, але ще слід зважати і на те, що, окрім ставлення суспільства (соціальний фактор) до явищ, які розглядаються нами, існують також їх біологічні, психологічні, фізіологічні фактори.

Незважаючи на те, що механізм дії всіх наркотиків на психіку людини однаковий, конкретні прояви впливу тієї чи іншої речовини на організм людини мають свої особливості, які визначаються видом наркотику.

У медицині наркотиками вважаються речовини, які в силу свого хімічного складу спроможні специфічно діяти на центральну нервову систему (стимулююча, ейфоруюча, галюциногенна, седативна дія), що і є причиною їхнього немедичного застосування наркоманами.

Немедичне вживання наркотиків набуло масштабів, які мають соціальну значимість для суспільства (сім’ї, трудового колективу, громади, нації). Варто враховувати й формування специфічної тіньової субкультури, яка грає самостійну роль у масовому поширенні наркотиків, тобто виконує функцію механізму «зараження» молодіжного середовища наркоманією.

Спираючись на наведене, законодавець визнав низку психоактивних засобів нелегальними, забороненими до немедичного вживання, використання, виготовлення, поширення в суспільстві, і вони включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів і прекурсорів, які підлягають спеціальному контролю. Немедичний обіг наркотиків (вирощування, транспортування, продаж, збереження) є злочинним діянням, що карається відповідно до адміністративного та кримінального законодавства України.

Виділення цих трьох «критеріїв» дозволяє розмежувати поняття «наркотичні речовини» і «психотропні (психоактивні, токсичні) речовини». Останні офіційно не визнані наркотиками, але є шкідливими у медичному і соціальному сенсі.

Слід розрізняти терміни «наркоманія» – залежність від наркотичних засобів, і «токсикоманія» – залежність від психотропних речовин. Алкоголь та тютюн не відносяться до наркотиків у медичному і юридичному розумінні, проте зловживання ними спричиняє узалежнення та захворювання на алкоголізм (у випадку зловживання алкоголем) і нікотинової інгаляційної токсикоманії (або нікотинізму) у запеклих курців. Проте, обіг алкоголю і тютюну в Україні, як і практично у всьому світі є легалізованим, обмеженим, але не забороненим.

Для позначення випадків зловживання (використання) якого-небудь агента, спроможного викликати залежність у сучасній науці вживається термін «адиктивна поведінка» (від англ. аddiction – пристрасть, пагубна звичка, схильність до чого-небудь). Таким агентом може бути практично що завгодно. Крім хімічної залежності, розрізняють залежність від азартних ігор, комп’ютерну та Інтернет-залежність, залежність від релігійних культів і тоталітарних сект, сексуальну залежність й багато іншого. Зокрема Ц. П. Короленко визначає адиктивну поведінку як одну з форм деструктивної поведінки, що виражається в прагненні до відходу від реальності шляхом зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійної фіксації уваги на певних предметах або видах діяльності, що супроводжується яскравими емоціями. Деякі фахівці виокремлюють „адреналінову залежність”, пов’язану з прагненням екстремальних відчуттів і ризикованою поведінкою (наприклад, заняття екстремальними видами спорту).

Відповідно до Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду для медичної характеристики адиктивної поведінки (постановки клінічного діагнозу) використовуються такі поняття:

F1x.0 – гостра інтоксикація (діагностичні критерії різноманітні для кожного класу речовин):

прийом одного або декількох психоактивних речовин у дозі, достатній, щоб викликати стан інтоксикації;

наявність характерних для даної речовини симптомів, що супроводжуються вираженими порушеннями свідомості, когнітивних функцій, сприйняття, афекту;

наявні симптоми неможливо пояснити соматичною патологією або іншим психічним розладом, без урахування ролі психоактивної речовини, яка вживається.

Flx.1 – вживання із шкідливими наслідками (зловживання):

чітке підтвердження того, що прийом речовини викликає безпосередньо соматичні або психічні проблеми, включаючи обмеження розумових функцій, відхилення поведінки, які можуть призвести до інвалідизації або зниження соціального пристосування;

шкідливий наслідок повинний бути чітко визначений;

стереотип прийому речовини зберігається щонайменше протягом місяця або повторюється протягом останнього року;

стан на даний момент не відповідає критеріям іншого психічного розладу, що викликається цією речовиною, за винятком гострої інтоксикації (Flx.0).

Flx.2 – синдром залежності.

Щонайменше протягом одного місяця (або, якщо менше місяця, то повторно протягом останнього року) у клінічній картині повинні спостерігатися три або більше із наведених нижче критеріїв:

компульсивна потреба прийому речовини;

зниження контролю за прийомом речовини (початок, закінчення, дози), що характеризується збільшенням загальної дози і/або тривалості прийому і безуспішних спроб зменшити споживання;

соматичний синдром відміни (Flx.3, F1x.4) при зниженні дози або припиненні прийому, що пом’якшується при поновленні прийому;

підвищення толерантності, зниження ефекту при прийомі старих доз, який викликає необхідність підвищення дози для досягнення старого ефекту;

розширення часу, який витрачається на добування психоактивної речовини, її прийом і перенесення наслідків після вживання, яке супроводжується звуженням здорової соціальної активності й інтересів особистості;

продовження прийому, незважаючи на наявність шкідливих наслідків (F1x.1) при усвідомленні цієї шкоди.

Класифікація DSM-IV вводить відсутнє в МКХ-10 розмежування між залежністю від психоактивних речовин і зловживанням ними, що, у свою чергу, варто відрізняти від «вживання зі шкідливими наслідками» (Flx.1).

До зловживання відносять початкові випадки патологічного використання психоактивних речовин, у котрих ще не проявляються у розгорнутій формі всі ознаки залежності.

Flx.3 – синдром відміни:

1) доказ відміни або зниження дози речовини після повторного і, як правило, тривалого споживання високої дози;

2) наявність специфічних ознак синдрому відміни, описаних окремо для кожної речовини;

3) стан неможливо пояснити соматичною патологією або іншим психічним захворюванням, без урахування речовини, яка вживається.

Сучасна класифікація адиктивних речовин (що викликають психічні і поведінкові розлади) включає дев’ять класів речовин:

F10 – алкоголь.

F11 – опіоїди. Крім медичних опіоїдів (героїн, морфін, омнопон, метадон, промедол, бупренорфін, фентаніл, трамадол, трамалгін), до цих речовин варто віднести також препарати опію, які виготовляються кустарно (ханка, черняшка, чорне, солома, ширево, бинти, ацетильований опій – той же героїн, але кустарний).

F12 – каннабіноїди. До цього класу відносять усі препарати як рослинного походження (план, дядька, тобто марихуана, гашиш, мацанка, молоко, каша), так і синтетичні аналоги ТГК, які містять діючу речовину тетрагідроканнабінол.

F13 – седативні і снотворні речовини. Сюди відносять як власне снотворні препарати (барбітурати – барбаміл, етамінал натрію, люмінал та ін.), так і анксиолітичні засоби (транквілізатори, оксибутират натрію), а також засоби, які мають седативний ефект (димедрол, кетамін або калипсол й ін.).

F14 – кокаїн. Це також і крек, кокаїн, який обробляється певним чином і не розпадається при нагріванні.

F15 – інші стимулятори, включаючи кофеїн. Серед найбільш поширених – ефедрон і первитин (похідні ефедрину), амфетаміни, чифір, препарати з ліків «Ефект», «Колдакт» й ін.

F16 – галюциногени. Крім найбільш відомих, таких як LSD, мескалін, псилоцибін, одержали поширення фенциклідин, циклодол, а також місцеві гриби, які містять галюциногени (у т. ч. мухомори).

F17 – тютюн.

F18 – летучі розчинники. Крім властивого підліткам зловживання клеєм і розчинниками, деякі дорослі «дихають» газом, який веселить (закис азоту).

F19 – спільне вживання наркотиків і використання інших психоактивних речовин. При вживанні наркотиків, які мають ефект декількох класів речовин, залежність від них відносять до цього пункту. Наприклад, екстазі має як стимулюючий, так і галюциногенний ефект.

Розглянемо особливості вживання окремих груп наркотичних речовин.

Опіати. До групи опіатів відносяться природні та синтетичні речовини, які містять морфіноподібні сполуки. Цим наркотикам притаманна седативна, «гальмуюча» дія. Здебільшого вони вводяться внутрішньовенно. Усі природні наркотичні речовини опійної групи отримують з маку.

Найбільш розповсюджений опійний наркотик – героїн. Він має дуже сильний та виражений наркотичний ефект, вкрай високу токсичність та здатність швидко (протягом 2-3 місяців) формувати фізичне узалежнення. Героїн курять, нюхають та вводять внутрішньовенно.

У незаконному обігу знаходяться два різновиди героїну – білий і коричневий. Білий використовується для ін’єкцій, коричневий – для вживання іншими способами. Одиницею виміру маси цього наркотику на ринку є «чек» – 0,1 грама. Цієї кількості героїну вистачає на виготовлення декількох доз.

Поряд з героїном, розповсюджено ще декілька наркотиків-опіатів: макова соломка – подрібнені та висушені частини стовбурів та коробочок маку (самі зернятка маку не містять наркотично активних речовин). Соломка використовується для виготовлення розчину ацетильованого опію; ацетильований опій – готовий до вживання розчин, який отримується в результаті ряду хімічних реакцій. Має темно-коричневий колір та характерний запах оцту; опій-сирець – спеціально оброблений сік рослин маку, що використовується як сировина для виготовлення розчину ацетильованого опію. Ця речовина нагадує пластилін. Колір – від білого до коричневого. Продається у вигляді невеликих шматочків-кульок; метадон – сильний синтетичний наркотик опійної групи. Продається у вигляді білого порошку чи готового розчину. В деяких країнах метадон дозволений як засіб замісної терапії при лікуванні опійної наркоманії.

Опіати мають такі спільні властивості: вони викликають стан ейфорії, відчуття своєї значущості, всемогутності, а потім спокою, умиротворення. Реакція на перше вживання може бути різною – від гострого бажання повторити вживання до отруєння та вкрай негативних відчуттів. Включаючись в обмінні процеси організму, опіати призводять до швидкого (інколи після одно-дворазового вживання) виникнення дуже сильної психічного, а потім й фізичного узалежнення.

Ознаки опійного сп’яніння: блідість шкірних покровів; надзвичайна сонливість; повільне, «розтягнуте» мовлення, що часто «відстає» від теми та напряму розмови; доброзичлива, догідлива поведінка; задумливість: людина прагне до самотності в тиші, у пітьмі, незважаючи на час доби; дуже вузькі зіниці ока, які не реагують на зміни в освітленні; зниження гостроти зору при поганому освітленні; зниження чутливості до болю. Дія наркотику триває 6-12 годин.

Обов’язковим компонентом опійної наркоманії є поява фізичного узалежнення. Якщо вживання опіатів вже стало системою (тобто періодичним, з певними інтервалами між вживаннями наркотику), то після припинення дії наркотику починає розвиватися абстинентний синдром (докладно він описаний у відповідному розділі).

Ознаки систематичного вживання опіатів:

різкі та часті зміни настрою і активності, які не залежать від ситуації;

порушення режиму сну та діяльності;

неприродно вузькі зіниці очей;

часті недомагання, які не можна пояснити;

циклічна зміна емоційного та фізичного станів, що характеризують сп’яніння та абстиненцію;

Вживання опіатів небезпечне не тільки тому, що це призводить до захворювання наркоманією. Великим є ризик зараження ВІЛ-інфекцією та гепатитом внаслідок використання спільних шприців, розчинів, посуду для виготовлення наркотику. Відбувається ураження печінки та мозку внаслідок низької якості наркотиків: у них залишається оцтовий ангідрид, який використовується для кустарного виготовлення розчину; зниження імунітету та, як наслідок, вразливість до інфекційних захворювань; імпотенція; зниження рівня інтелекту. Дуже великою є небезпека передозування, що призводить до отруєння та смерті людини.

Каннабіоїди. До них відносяться марихуана та гашиш – препарати з конопель. Вони найбільш розповсюджені серед підлітків всього світу (жаргонні назви у нас – «план», «анаша», «травка»).

Марихуана – це висушена або не висушена зелена трав’яниста частина коноплини. Світлі, зеленувато-коричневі розмелені листя та квітучі вершечки коноплини можуть бути спресовані. Цей наркотик курять, змішуючи з тютюном. Найчастіше використовують пусті гільзи від цигарок «Беламор». Цигарка, начинена у такий спосіб, помітно довша звичайної. Вона згорає нерівно, з одного боку більше, ніж з іншого, за що й отримала жаргонну назву «косяк».

Гашиш – це суміш пилку та подрібнених вершечків конопель – темно-коричнева смолиста, в’язка субстанція, схожа на пластилін.

Коноплі ростуть в регіонах з помірно теплим кліматом. Чим ближче до півдня вирощені коноплі, тим більший наркотичний ефект викликає наркотик, виготовлений з них.

Оскільки гашиш та марихуана не застосовуються ні в медицині, ні в народному господарстві, промисловим способом їх не виробляють. Усі похідні конопель відносяться до групи нелегальних наркотиків, в Україні та Росії повністю заборонені.

Більшість наркоманів починає вживання наркотиків саме з гашишу та марихуани, оскільки їх форма вживання здається найнебезпечнішою і найпростішою, звичною для тих, хто палить.

Дія наркотику настає через 10-30 хвилин після куріння та може продовжуватися декілька годин. Паління гашишу вже через 10-15 хвилин дає картину наркотичного сп’яніння. Спочатку з’являються відчуття, характерні для стресового стану: частішає пульс, з’являється «палаючий» рум’янець, відчуття, що «голова йде обертом», нудота, легка тривога, лякливість. Людина збуджена, поводиться неспокійно, вона непосидюща, постійно змінює позу. Такий стан, зумовлений захисною реакцією організму, звичайно продовжується 10-15 хвилин, а потім або переходить в другу фазу – власне наркотичну, або закінчуються, і людина, відчуває лише легке запаморочення, слабкість, сонливість.

Чи відбудеться перехід з першої фази до другої, чи дія гашишу припиниться – залежить від досвіду споживача наркотику та від його налаштування на виникнення стану ейфорії. Якщо людина впевнена, що виникне цей стан, якщо вона чекає на нього і, тим більше, вже хоч раз відчувала, то він виникне. Ті ж курці, що тільки починають, лише після декількох спроб і палкого бажання «спіймати кайф» починають відчувати ейфорію (за умови достатньо високої дози гашишу в цигарці).

У другій, власне наркотичній фазі, негативні емоції і відчуття зникають. Замість них виникає емоційне піднесення, людина радісно збуджена, комунікабельна. Правда, в змісті її розмови відчувається порушення процесів мислення. В тому, що вона говорить, часто відсутня логіка, окремі уявлення та поняття ніби нанизуються одне на одне, перетворюючись в пусте базікання. Тобто в стані сп’яніння мислення не відображає дійсність, а скоріше відривається від неї, підкоряючись не законам логіки, а емоційному стану людини, її переживанням в ситуації, що склалася.

Спостерігається також зісковзування думок, порушення процесів мислення, яке виявляється в об’єднанні понять не за істотними, а за другорядними ознаками. Людина висловлюється так, ніби мислить, обходячи адекватно-логічні зв’язки між речами. Чітко це проявляється у виконанні нескладного психологічного завдання. Так, на запитання про те, які з чотирьох слів є в якійсь мірі однорідними поняттями і можуть бути об’єднані за родовою ознакою, а одне слово не відповідає цим вимогам і має бути виключене, сп’янілий дає неправдиві відповіді. Наприклад, з чотирьох слів: стілець, свиня, змія, жаба, він об’єднує в одну групу стілець, свиню, жабу, оскільки у них є ноги, і виключає змію, оскільки у неї ніг немає.

Слід відмітити, що такі нелогічні, поверхові умовиводи, бідні за змістом судження, випадкові асоціації здаються тому, хто накурився наркотиком, надзвичайно глибокими, оригінальними, цінними думками. Нерідко вони промовляються патетичним тоном, з почуттям захоплення самим собою, оскільки сприймаються на фоні підвищеної самооцінки, викликаної станом ейфорії.

Дія гашишу на нервову систему проявляється також і в розладах сприйняття. Правда, якщо наркотик був вжитий вперше і в помірній дозі, то галюцинації можуть не з’явитися, але, можливо, виникнуть ілюзії. Це значить, що реально існуючий об’єкт сприймається неадекватно. Наприклад, шум машин, що проїжджають за вікном, може здаватися сиреною повітряної тривоги; рух портьєри на вікні, викликаний потягом повітря, видається вбивцею, який заховався за занавіскою і чекає нагоди, щоб нанести удар.

Якщо гашиш був прийнятий в занадто великій дозі, або приймався декілька разів через короткий проміжок часу, ілюзії переходять в галюцинації. Людина бачить різні образи, предмети, людей; тварин, часто незвичайного вигляду; сюжети з життя, в яких вона сама бере участь або спостерігає їх зі сторони. Слухові галюцинації виражаються в тому, що сп’янілий чує голоси (чоловічі чи жіночі, справа чи зліва, по одному або відразу декілька), які коментують його дії, вчинки, наказують йому щось зробити. В цьому стані людина або посилено до чогось прислухається, або починає без причини сміятися, розмовляти сама з собою, або уважно дивиться на якийсь об’єкт, різко повертає голову, раптово підхоплюється і кидається бігти, або нападає на когось з оточуючих.

Оскільки паління гашишу звичайно відбувається в групі, яскраво проявляється один з типових симптомів – емоційна індукція. Це означає, що настрій, який раптово виник у когось із групи, дуже легко передається решті. Варто засміятися одному, як всі навколо вже регочуть, навіть не намагаючись з’ясувати, в чому причина сміху. Якщо комусь з групи стало страшно, то миттєво вся група вже охоплена панікою, не замислюючись про те, в чому ж, власне, міститься небезпека.

Серед наркоманів, та й просто серед молоді, існує думка, що гашиш – нешкідливий, легкий наркотик. Дійсно, фізична залежність від гашишу виражена слабко. У результаті тривалого вживання формується психічне узалежнення. Швидкість формування узалежнення та ступінь його важкості можуть бути різними у різних людей. На це впливає вік, частота вживання, особливості організму.

Стан абстиненції нагадує похмілля, супроводжується дратівливістю, запальністю, порушеннями режиму сну. Однак довгочасне вживання цього наркотику призводить до недоумкуватості, формуються ознаки таких психічних захворювань, як шизофренія, органічні поразки або параліч. До важких наслідків можна віднести гашишні психози, що розвиваються в результаті тривалої інтоксикації. За своєю течією гашишні психози нагадують шизофренію, вони погано піддаються лікуванню, мають схильність до затяжної течії.

Крім того, паління гашишу є свого роду сходинкою до вживання більш сильних наркотиків, оскільки, одного разу пізнавши незвичайні почуття, людина хоче ще і ще раз випробувати їх, а також підсилити зміни свідомості, зробити їх ще глибшими та яскравішими.

У приміщенні, де курили марихуану, надовго залишається характерний запах паленої трави. Зберігає цей запах і одяг.

Амфетаміни. До групи амфетамінів відносяться синтетичні речовини, що містять сполуки амфетаміну, які отримуються з медичних препаратів, до яких входить ефедрин (солутан, ефедрину гідрохлорид). Ці наркотики мають психостимулюючу, збуджувальну дію. В природі ефедрин міститься в рослині «ефедра».

В Україні амфетаміни зустрічаються найчастіше в таких формах. Ефедрон – готовий для вживання розчин, отриманий в результаті хімічної реакції. Є прозорим або має світло-рожевого кольору, має характерний запах фіалки. Первітин – готовий для вживання розчин, отриманий в результаті складної хімічної реакції. Масляниста рідина, прозора або жовтого кольору, має характерний запах яблук. Ефедрин – кристали білого кольору, отриманий з рослини ефедри. Застосовується в медичних цілях, а також для виготовлення ефедрону та первітину, найчастіше шляхом маніпуляцій з медичними препаратами. Готові до вживання кристали мають жовтий колір. Їх вдихають або курять, але у більшості випадків ці препарати уводяться внутрішньовенно. Амфетаміни викликають стан ейфорії, підвищеної збудливості. Реакція на перше вживання може бути різною – від гострого бажання повторити вживання до отруєння та вкрай негативних відчуттів.

Ознаки вживання амфетамінів: надлишкова рухова активність, балакучість, діяльність носить непродуктивний та одноманітний характер, відсутнє почуття голоду, порушений режим сну і діяльності, наявна сильна сексуальна розкутість. Дія наркотику триває 2-12 годин (залежно від типу речовини). Формується психічне і фізичне узалежнення. Тривале вживання потребує постійного збільшення дози наркотику.

Амфетамінова наркоманія має характер «запійної» або «сесійної» – періоди вживання наркотику змінюються на «холодні» періоди, довжина яких з часом скорочується. Стан абстиненції характеризується досить значним депресивними та дисфоричними розладами. З’являється підвищена сонливість. Загострюються запальність, злобність, агресивність. З часом з’являються необґрунтовані тривожність та підозрілість. Можливі спроби суїциду.

Наслідки вживання амфетамінів: нервове виснаження, незворотні зміни головного мозку, ураження серцево-судинної системи та всіх внутрішніх органів, великий ризик зараження СНІД і гепатитом внаслідок використання спільних шприців та більш високою (у порівнянні з опіатами) частотою вживання під час затяжного періоду, ураження печінки через низьку якість наркотику – в ньому залишаються йод, марганцівка та червоний фосфор, які використовуються для виготовлення наркотику; сильне зниження імунітету та, як наслідок, вразливість до інфекційних захворювань; дуже велика небезпека передозування з тяжкими наслідками, аж до настання смерті.

Екстазі – це загальна назва для групи синтетичних наркотиків-стимуляторів, які користуються великою популярністю у всьому світі. Перший препарат з цього ряду був синтезований наприкінці XIX сторіччя. В 30-х роках ХХ сторіччя широко вживався з медичними цілями для лікування депресивних станів (у США, Швеції, Великій Британії); але незабаром було виявлена його властивість викликати звикання та спричиняти руйнівний вплив на функції центральної нервової системи, і медичне його застосування було припинене.

«Екстазі» має форму білих, коричневих, рожевих, жовтих і різнокольорових пігулок, часто з малюнками, або капсул.

Симптоми сп’яніння під впливом «екстазі»: наркотичний вплив препарату триває від 3 до 6 годин. Збуджується центральна нервова система, підвищується загальний тонус організму, збільшується витривалість, фізична сила. Прискорюються всі реакції організму. Під впливом цього наркотику людина може витримувати екстремальні емоційні та фізичні навантаження, не спати, не відчувати втоми. Деяким з препаратів «екстазі» притаманний галюциногенний ефект.

За штучний «розгін» організму доводиться розплачуватися: після припинення дії наркотику спостерігається стан апатії, пригніченості, великої втомленості, сонливості. Цей стан може тривати декілька днів, оскільки організм потребує відновлення витрачених сил.

Наслідки вживання «екстазі»: швидке виникнення психічного узалежнення. Часте вживання призводить до фізичного та нервового виснаження, ресурси організму швидко вичерпуються. Сильно страждає нервова система, серце, печінка. Тривале вживання призводить до дистрофії внутрішніх органів. Препарат впливає на генетичний код і майбутнє потомство. Виснаження психіки призводить до тяжких депресій, аж до самогубства.

Галюциногени. До групи галюциногенів відносяться наркотичні речовини, основною ознакою яких є властивий їм галюциногенний ефект. Це такі речовини: ЛСД (дістіламід лізергінової кислоти) – синтетичний наркотик, порошок без кольору або прозора рідина[7], які не мають запаху; псилоцин та псилобіцин, що містяться у грибах-поганках.

Наркотичне сп’яніння супроводжується неадекватним сприйняттям зовнішнього світу, порушенням відчуття свого тіла, та координації рухів. Повністю втрачається самоконтроль. Ознаки сп’яніння галюциногенами: підвищена частота пульсу, та артеріальний тиск, розширені зіниці очей, тремтіння рук, сухість шкіри.

Серед молоді вважається, що ці наркотики теж безпечні, адже їх вживання не призводить до фізичного узалежнення. Проте їх вживання призводить до незворотних змін у структурі головного мозку. Виникають психічні розлади різного ступеня важкості, аж до повного розпаду психіки. Навіть одноразове вживання ЛСД може викликати незворотне ушкодження головного мозку. Психічні порушення при цьому важко відрізнити від захворювання на шизофренію.

Інгалянти (токсикоманічні речовини). Як вже зазначалось, самі по собі летючі речовини наркотичної дії до наркотиків не відносяться. Оп’яняючий вплив можливий лише в тому випадку, коли кількість речовини, отримана організмом, є досить великою. Після вдихання випарів бензину, клею або речовин, що містять ацетон (сам ацетон, засоби для виведення плям, розчинники), виникає запаморочення голови, шум або дзвін у вухах, стан приголомшеності. Сп’янівши від впливу токсичних речовин, підліток погано розуміє, що з ним коїться, недостатньо орієнтується в навколишньому світі, стає млявим, пасивним; на запитання відповідає повільно, з великою затримкою перед кожним словом або взагалі не відповідає. Потім у людини виникають ілюзії та галюцинації, навколишні предмети деформуються, а фарби здаються незвичайно яскравими, казковими, неземними. З’являється почуття роздвоєності, ніби він знаходиться водночас у двох місцях, дивиться на себе з боку, відчуває легкість, невагомість. Іноді додаються тактильні галюцинації, коли здається, що під шкірою повзають комахи, що в рот набилося волосся, яке людина марно намагається дістати; ноги, руки, язик або інші частини тіла здаються непропорційно великими і можуть відокремлюватися від тіла, рухатися самі по собі. При подальшому посиленні стану сп’яніння відмічається ейфорійний настрій з блазнюванням, беззмістовною веселістю. Людина хаотично рухається, гримасує, реагує не на співбесідника, а на свої галюцинації. При цьому радісний настрій може раптово змінитися злобністю, страхом, нудьгою, агресивністю.

Сп’яніння інгалянтами продовжується від 30 хвилин до 3 годин. Закінчується цей стан почуттям слабкості, розбитості в усьому тілі, головним болем, сонливістю. Наслідком вживання інгалянтів може бути тяжке отруєння з настанням смерті.

При тривалому вживанні летючих речовин наркотичної дії в результаті постійного отруєння організму досить швидко розвиваються ускладнення: зниження імунітету, часті і тяжкі пневмонії, токсичне ураження печінки (через 8-10 місяців), незворотні зміни у клітинах головного мозку, що розвиваються за 10-12 місяців і призводять до відхилень у психічній діяльності, деградації особистості, інвалідності.

Барбітурати – це лікарські речовини, що застосовуються у медицині як снодійне. Вони виявилися не менш небезпечними наркотиками, ніж опій. При вживанні барбітуратів, після короткочасного (тривалістю 1-2 хвилини) стану розслаблення, приємної млості настає фаза збудження, яка характеризується різким зниженням самоконтролю і руховою розгальмованістю. Людина ніби губить орієнтацію, починає хаотично рухатися, прагне до дій, хоча сама не розуміє, до яких. Увага нестійка, людина легко відволікається. Настрій також не передбачуваний: безпричинна веселість, блюзнірство раптом змінюється хворобливим маренням про те, що оточуючі щось проти неї задумали вчинити, що на неї хтось таємничим чином впливає (наприклад, за допомогою телепатії, гіпнозу, лазерних променів), що її переслідують, хочуть вбити. Згадані порушення в сприйнятті реальності, швидка, неконтрольована і нічим не мотивована зміна настрою призводить до конфліктів між членами компанії, які знаходяться в стані сп’яніння, або до агресивних дій, жорстокості по відношенню до людей, які випадково опинилися поруч. Така дія барбітуратів відома і самим наркоманам, які назвали ці лікарські препарати «скаженими пігулками».

Транквілізатори та хінолітичні речовини, як і інші наркотики, діють на центральну нервову систему шляхом порушення механізму функціонування нейронів у процесі передачі нервового імпульсу. Транквілізатори застосовують в медицині як ліки, за допомогою яких у хворих знижують стан тривоги, страху, психічну напруженість. Такі препарати, як седуксен, триоксазін, реланіум, еленіум, тощо широко застосовуються в неврології та психіатрії. Хінолітичні речовини – циклодол, наркопан, ромпаркін – являють собою ліки, що застосовуються при лікуванні хвороби Паркінсона. Вживання транквілізаторів і хінолітиків з немедичною метою в дозах, що в декілька разів перевищують терапевтичні, також дає ефект ейфорії. Застосування цих наркотиків призводить і до виникнення галюцинацій. Так, наприклад, хвилин через 10 після вживання хінолітиків настає стан не яскраво вираженої легкої ейфорії. Через 15-20 хвилин ейфорія змінюється зоровими галюцинаціями. Спочатку вони ізольовані, фрагментарні: людина бачить навколо себе павуків, клопів, тарганів, мишей, жаб, інших комах та дрібних тварин і починає їх ловити або рятуватися від них. Може примаритися також павутиння або дріт, що опутує людину. Потім виникають слухові галюцинації: людині здається, що хтось кличе її, вона чує різні голоси. При збільшенні дози галюцинації посилюються, змінюється сприйняття величини та форм предметів. Навколишній світ починає приймати невластиві йому риси і виконувати невідповідні функції.

Такий стан наркотичного сп’яніння продовжується від півгодини до декількох годин ( залежно від особливостей організму людини, від виду наркотику, який споживається). Після цього настає втома, млявість, сон.

Зауважимо, що список психотропних речовин дедалі розширюється. Вже є рецепти виготовлення їх, наприклад, з кактусів (препарат пейотль) тощо. Тому заборона вирощування маку чи знищення конопель не вирішить проблеми. Єдиний вихід – відмова самої людини від намагання змінити свій психічний стан штучним шляхом.

Процес узалежнення людини від алкоголю та наркотиків відбувається несвідомо для неї. Жоден алкоголік чи наркоман на початку вживання психотропних речовин не мав наміру стати узалежненим. Всі вони були впевнені, що тримають під контролем частоту і кількість вживання. Зазначеним ілюзіям сприяє слабка обізнаність пересічних громадян про процес узалежнення. Особливо це стосується алкоголю, оскільки спиртні напої є дозволеними наркотичними речовинами.

Розглянемо відмінність вживання алкоголю від зловживання алкоголем.

Розпочинати цю розмову найкраще з поняття про дозу вживання алкоголю.

Доза вживання алкоголю – це така мінімальна кількість етанолу, яка у здорової дорослої людини викликає стан легкого сп’яніння, навіть непомітного для оточуючих. За міжнародними нормами, такою дозою вважається 15-20 грамів чистого алкоголю (етанолу). В перерахунку на горілку (тобто, спирт, наполовину розбавлений водою), це складає 30-40 грамів (невелика чарочка). В перерахунку на натуральне вино (міцність якого не перевищує 10-13 градусів), це складає 150-200 грамів (тобто половина – три чверті склянки вина). Саме така кількість чистого алкоголю складає дозу вживання алкоголю. Це зумовлено тим, що у здорової дорослої людини подібна кількість легко метаболізується (тобто, розкладається та виводиться з організму) протягом години.

Якщо людина випиває протягом години дві дози, то стан ейфорії посилюється, з’являється радісне збудження, людина відчуває себе піднесено, вільно, розкуто, хоча координація рухів вже частково порушується. Після третьої дози виникають більш помітні зрушення в поведінці: людина стає розв’язною, поводить себе недоречно; в неї порушується відчуття такту та соціальної дистанції. Той, хто випив, переоцінює свої можливості, стає хвалькуватим, здійснює необачні вчинки. Відмічається також емоційна нестійкість – ейфорія може легко змінитися плаксивістю або дисфориєю (злобністю, агресивністю, похмурим настроєм).

Якщо людина продовжує пити і протягом цієї ж години приймає четверту дозу, стан значно погіршується: відмічається млявість, зниження темпу мислення, порушення ходи. Мова стає нерозбірливою, в ній багато повторень. Часто в такому стані настає дезорієнтування в навколишньому середовищі, втрата контролю над власною поведінкою до такого ступеня, що людина, не соромлячись, відкрито проявляє сексуальні потяги, цинічно лається, кричить, пристає до незнайомих людей тощо.

Після п’ятої дози настає глибокий ступінь сп’яніння: неврологічні порушення, вестибулярні розлади, мимовільні виділення сечі та калу – аж до розвитку алкогольної коми.

Звісно, наведена динаміка сп’яніння залежно від дози відображає середньостатистичні закономірності. Тут описані приблизні ступені сп’яніння відповідно до дози вживання спиртного, без урахування широкої варіативності резистентності до алкоголю. Більш точно ступінь сп’яніння визначається за рівнем концентрації етанолу в крові людини.

Природний (ендогенний) рівень вмісту алкоголю в крові людини складає від 0,01% – 0,03% до 0,07% у різних людей. Щоб підвищити рівень концентрації етанолу в крові у різних людей, потрібна різна кількість етанолу. Якщо концентрація спирту в крові підвищується від 0,05% до 0,08% – 0,15%, настає легкий ступінь сп’яніння (такий самий, що виникає після однієї-двох доз). При підвищенні концентрації етанолу в крові до 0,2 – 0,25% виникає середній ступінь сп’яніння (це відповідає вживанню 3 – 4 доз протягом години). Глибоке сп’яніння виникає при концентрації етанолу в крові 0,3 – 0,5%, що відповідає прийманню 5 доз та більше протягом години. За умов концентрації етанолу в крові людини вище вказаного рівня настає смерть.

Чому у людей різна концентрація ендогенного етанолу в крові? Чому для отримання однієї і тієї самої концентрації етанолу в крові (і, відповідно, ступеня сп’яніння), різні люди випивають різну кількість спиртного? Чому навіть одна й та ж сама людина від однакової дози алкоголю може сп’яніти в різному ступені, залежно від обставин, самопочуття, настрою тощо? Це залежить від багатьох факторів.

Основним фактором є ступінь резистентності організму до алкоголю (толерантність до алкоголю). Цей фактор є природженим і визначається особливостями метаболізму. Підвищена толерантність до етанолу є передумовою захворювання на алкоголізм. Найчастіше цей симптом спостерігається у дітей, батьки яких зловживали алкоголем. Якщо у людини відмічається підвищена толерантність до алкоголю, то це означає біологічну схильність до алкоголізму, про яку було сказано вище.

Наступними факторами є стать та маса тіла людини. Жінки звичайно гірше переносять алкоголь. Щоб сп’яніти, їм достатньо алкоголю майже в два рази менше, ніж чоловікам. Маса тіла, природно, теж має велике значення, оскільки сп’яніння пов’язане з підвищенням концентрації алкоголю в крові. Тому, для більш точного визначення дози, обчислення завжди здійснюється з розрахунку 0,8 г етанолу на 1 кг маси тіла, або 15 мг етанолу на 100 мл сироватки.

Важливу роль відіграє і конкретна ситуація, в якій відбувається вживання алкоголю. Відомо, що якщо людина сита, або добре закушує, вона п’яніє менше. Це пояснюється тим, що частина етанолу абсорбується їжею, а частина зв’язується з білками та продуктами їх розпаду. Особливо показові в цьому плані картопля, м’ясо, жир. Люди п’яніють менше на холоді, ніж у жару, бо частина етанолу витрачається на обігрівання організму. Якщо людина веде малорухливий спосіб життя, якщо вона втомилася, погано себе почуває, то у неї резистентність до алкоголю гірша, ніж у бадьорої, енергійної людини, діяльність якої пов’язана з фізичними навантаженнями. Має значення і година дня, і установка людини на ситуацію застілля. Одна справа, коли людина з радістю очікує свята, відпочинку, можливості розслабитися, отримати задоволення. Зовсім інша справа, коли людина сідає за стіл в ресторані з метою ділових переговорів, або з будь-яких інших причин не хоче сп’яніти, відчуває тривогу та побоювання зробити щось «не так» в стані сп’яніння.

Таким чином, наведені вище дози лише в усередненому варіанті дають прогноз ступеня сп’яніння. Цілком ймовірно, що коли тендітна, невеличка на зріст дівчина-студентка, відсидівши шість годин на лекціях та повернувшись, втомлена і голодна, до гуртожитку, потрапляє в прокурену кімнату, де сидить весела компанія, то їй для того, щоб сп’яніти, буде досить і половини дози. В той самий час, якщо молодий міцний чоловік, вагою за сто кілограмів, зранку на морозі рубав дрова, а потім добре пообідав, випив 100 г горілки (дві з половиною дози) і пішов розчищати сніг, то йому і на думку не спаде, що за середньостатистичними нормами він може вважатися п’яним. Просто людина перебуває в гарному настрої і добре себе почуває.

Найбільш часто вживають алкоголь в дозах, що викликають третій-четвертий ступінь сп’яніння, люди молодого віку. Після 30-35 років резистентність до алкоголю знижується, наслідки стану сп’яніння люди переносять все гірше. У них відмічається головний біль, розлад роботи шлунку, млявість, пітливість, загострення соматичних захворювань.

У молоді (нагадуємо, що йдеться про здорових молодих людей, до того ж про тих, у яких немає біологічної схильності до алкоголізму) сп’яніння середнього ступеня важкості звичайно є результатом тиску групи, або спробою проекспериментувати з алкоголем, випробувати свої можливості в цьому плані. Не маючи науково обґрунтованого уявлення про дозу, вони шукають її емпіричним шляхом і часто «проскакують» через легкий ступінь сп’яніння до середнього. Цьому передусім сприяє вид напою. Наприклад, здорова людина не стане зловживати горілкою, розуміючи можливі негативні наслідки. Вино, враховуючи його смакові якості і м’якість дії, більш підступне. Але найнебезпечнішим в цьому відношенні є шампанське. Його смак і запах, зовнішня схожість з безалкогольними газованими напоями, імідж атрибуту «красивого життя» спонукає до вживання у великих кількостях. Між тим, пухирці газу стимулюють слизову оболонку шлунково-кишкового тракту та сприяють підвищенню швидкості всмоктування етанолу до крові.

Зауважимо, що здорова, зріла людина після декількох спроб спиртного інтуїтивно сама знаходить свою „норму” вживання алкоголю. Ця норма відповідає першому або другому ступеню сп’яніння, тобто стану ейфорії. Перевищенню цієї норми перешкоджає природна реакція – феномен насичення. Людина просто відчуває, що їй вже досить, що їй більш не хочеться пити. Для здорової дорослої людини ця норма, в середньому, складає 1-2 дози протягом години. Якщо після вживання цієї кількості спиртного феномен насичення не «спрацьовує», якщо людина продовжує пити, до трьох-чотирьох-п’яти доз, без ознак більш важкого сп’яніння та алкогольного отруєння (це нудота, блювання, порушення ясності свідомості тощо), то це свідчить або про її біологічну схильність до алкоголізму, або про початкову стадію захворювання на алкоголізм.

Зрозумівши, що таке доза вживання алкоголю, ми можемо перейти до розгляду рівнів вживання спиртного. Саме рівень вживання алкоголю розкриває сутність відмінностей між здоровими людьми та людьми з адиктивною поведінкою. Тому вважаємо за доцільне розглянути рівні вживання алкоголю:

 нульовий рівень – означає повну відмову від вживання алкоголю;

 перший мінімальний рівень вживання – означає вживання одної-двох доз 6-8 разів на рік;

 другий – рівень помірного вживання – означає вживання одної-двох доз 10-20 разів на рік;

 третій – небезпечний рівень вживання – означає вживання трьох-чотирьох доз 20-40 разів на рік, або однієї-двох доз 6-8 разів на місяць;

 четвертий – продром алкоголізму – означає вживання трьох-чотирьох доз 6-10 разів на місяць.

Збільшення частоти вживання та кількості випитого спиртного свідчить про захворювання на алкоголізм. Природно, частота та кількість вживання алкоголю є далеко не єдиними ознаками алкоголізму. Однак питання, пов’язані з виникненням узалежнення від етанолу, будуть розглянуті пізніше, а зараз зупинимося на ще одному терміні, який стосується здорових людей (нагадуємо, що в даному контексті поняття «здорова людина» вживається у специфічному значенні, тобто, це той, хто не є алкоголіком і не має біологічної схильності до алкоголізму).

Зловживання алкоголем – це таке вживання спиртних напоїв, коли дія етанолу завдає значної, а інколи і непоправної шкоди організму людини, яка п’є, або її потомству. Зловживання алкоголем визначається за такими ознаками:

1. Вживання алкоголю, навіть в мінімальних дозах, тими особами, яким не виповнилося 21-22 роки.

Відомо, що тільки в 21-22 роки організм людини досягає повної фізіологічної зрілості. Звісно, статева зрілість настає значно раніше; за зовнішнім виглядом молодий хлопець і, тим більше, дівчина теж схожі на зовсім дорослих. Однак, тканини і системи організму (зокрема, нервова і гормональна, на які перш за все впливає алкоголь) продовжують формуватися. Якщо в цей період завершення росту організму (а тим більш – раніше) алкоголь надходить у кров, то етанол ніби вплітається в біохімію тканин. Таким чином здійснюється начебто штучна трансплантація біологічної схильності до алкоголізму. Це зумовлює злоякісне протікання течію хвороби, коли алкогольний гомеостаз утворюється в декілька разів швидше, ніж у фізіологічно зрілої людини.

Другою причиною заборони на вживання алкоголю до 21 років є ризик наявності у хлопця або дівчини біологічної (природженої) схильності до алкоголізму. Як зазначалося вище, в цьому випадку навіть одноразове вживання спиртного може бути стартовою дозою для руху до алкоголізму.

2. Вживання алкоголю особами, які мають біологічну схильність до алкоголізму.

3. Вживання алкоголю чоловіком чи жінкою в період, близький до зачаття майбутньої дитини. За місяць до планованого зачаття майбутньому батькові та майбутній матері слід повністю виключити вживання спиртного.

4. Вживання алкоголю жінкою в період вагітності та грудного вигодовування дитини.

5. Вживання алкоголю особами, які знаходяться в стадії ремісії після лікування від алкоголізму. Навіть одноразове вживання спиртного в мінімальній дозі (цукерки з лікером, квас або компот, що забродив, інші напої, де є хоча б 1% спирту) може викликати рецидив захворювання.

6. Вживання алкоголю особами, яким протипоказано пити спиртне в зв’язку із соматичними захворюваннями.

7. Вживання алкоголю в кількості та з частотою, що відповідає третьому та четвертому рівням, – небезпечний рівень вживання та продром алкоголізму.

8. Вживання алкоголю в ситуаціях підвищеного ризику для життя свого або інших людей: водій за кермом, диспетчер атомної електростанції тощо.

Зважаючи на слабку поінформованість нашого населення в питаннях визначення алкоголізму, довести оточуючим те, що людина знаходиться вже у продромі або на першій стадії захворювання, досить важко. Під час застілля веселий тамада, який п’є не п’яніючи, вигадує все нові тости, звичайно викликає захоплення та повагу. «Оце мужик!» – думає недосвідчена людина, – «Скільки випив, і хоч би що! Ось що значить уміння пити, мені б так навчитися!» Дійсно, оскільки більшість людей у нас має хибне уявлення про алкоголізм, дуже часто за «уміння пити» вони сприймають симптом підвищення толерантності до етанолу. Оточуючі не розуміють, що компанійський хлопець, завжди готовий взяти участь у пиятиці, який запросто, без будь-яких умовлянь п’є, скільки б не пригощали, насправді перебуває вже за крок від хвороби.

Продром алкоголізму – це перехідна стадія між зловживанням спиртним та захворюванням на алкоголізм, тобто, це перед хвороба. Цю стадію називають ще побутовим пияцтвом.

Фізіологічний механізм виникнення продрому алкоголізму наступний.

Постійна алкоголізація підвищує активність опіатних рецепторів (вони ніби вимагають все більш і більше призначених ним нейропептидів). У відповідь на це організм синтезує все більш енкефалінів та ендорфінів. Така надлишкова стимуляція призводить до виснаження відповідних систем, і тоді кількість ендорфінів та енкефілінів у мозку катастрофічно знижується. Суб’єктивно це сприймається людиною як стан нудьги, незадоволеності, тривоги, дратівливості. Тепер вже відсутність в організмі чергової дози алкоголю викликає у опіатних рецепторів свого роду голод, що відображається в свідомості людини як бажання випити. Потяг до спиртних напоїв, нехай ще слабкий та легко здоланий свідомістю, свідчить про початок захворювання: організм вимагає інтоксикації (тобто отруєння алкоголем) для підтримання нового, хворобливо зміненого балансу нейромедіаторів і нейропептидів.

Як відображається на самопочутті людини перехід від незначного та помірного рівня вживання алкоголю до хворобливого, зумовленого початковим узалежненням організму від етанолу? Парадоксально, але перш за все продром алкоголізму супроводжується покращанням настрою, високою активністю й стійкістю організму до негативних чинників. Людина може харчуватися не упорядковано, вживати неякісну їжу, не висипатися, перевтомлюватися без будь-яких помітних наслідків для здоров’я. Навіть нерідкі в цей період переохолодження звичайно не призводять до захворювання, а травми (які трапляються часто як результат алкогольних ексцесів) звичайно легко та швидко загоюються. Емоційний фон поведінки – радісний, піднесений (звичайно, якщо людина здебільшого «напідпитку»). Спрощується процес встановлення контактів між людьми, з’являється відкритість, привітність, приязність.

Природно, що такий стан подобається людині, вона впевнена, що алкоголь їй не шкодить, а тільки йде на користь. Розуміючи, що «пити багато – шкідливо», що «пити треба в міру», оскільки інакше будуть неприємності, починаючий алкоголік несвідомо переглядає свої уявлення про те, що таке «пити багато». В період передхвороби (продрома алкоголізму) вже формується висока (у порівнянні зі звичайною) резистентність до алкоголю. Людина може випити в 2-3 рази більше своєї початкової дози без явищ алкогольного отруєння.

Основною ознакою алкоголізму, що починається, є заперечення фактів свого зловживання алкоголем. Небажання визнати, що вживання спиртного стало занадто частим і рясним, що неприємності, хуліганські дії під час сп’яніння, сварки та бійки, конфлікти з міліцією є результатом випивки (а не зумовлені обставинами, що невдало склалися) – це вже прояв анозогнозії, тобто симптому відмови хворого визнати себе хворим.

Слід зауважити, що у період передхвороби людина ще може критично ставитися до тих, з ким вона п’є; людина ще спроможна відмовитися від випивки. Її, як і раніше, радує те, що звичайно приносило задоволення. Це свідчить, що стан сп’яніння ще не набув для неї виключного значення. Людина впевнена, що може обходитися без алкоголю, каже, що просто любить спиртне, однак вона вже з будь-якої нагоди із задоволенням занурюється в стан сп’яніння. Все частіше у неї відмічаються випадки важкого сп’яніння, оскільки виникає бажання «добавити». Це прагнення посилити сп’яніння свідчить про те, що формується потяг до алкоголю, властивий першій стадії. Однак поки що відповідне бажання контролюється: якщо умови не дозволяють, людина може стриматися, тобто потяг до алкоголю виявляється тільки в стані сп’яніння. На етапі продрому алкоголізму ще зберігається почуття насичення алкоголем та блювотний рефлекс на передозування.

Тривалість продрому алкоголізму може бути різною та значною мірою залежить від віку й особливостей особистості людини. Молодий вік – основна передумова швидкого переходу продрому в першу стадію алкоголізму. Тому у тих, хто розпочав зловживати спиртним до настання повної фізіологічної зрілості (21-22 роки), продром алкоголізму продовжується від півроку до двох років. Для тих, хто розпочав зловживати алкоголем у дорослому віці, цей період може розтягнутися і до 5 років. Інколи продром алкоголізму продовжується і 10, і навіть 20 років. Це трапляється у тому випадку, коли під тиском обставин (вимоги рідних, умови роботи тощо) людина вимушена періодично знижувати рівень вживання, а потім повертатися, по мірі можливості, до продрому алкоголізму.

Якщо у людини достатньо розвинений самоконтроль, вона і сама (тобто без зовнішньої стимуляції у вигляді вимог оточуючих) може регулювати рівні вживання алкоголю від продрому до помірного і навпаки. За таких умов алкоголізм не розвивається, однак внаслідок зловживання спиртним виникають соматичні захворювання: алкогольна кардіоміопатія («пивне» або «бичаче» серце); емфізема легенів; виразка шлунку, дванадцятиперстної кишки, гастрит; панкреатит, гіпертонія, цироз печінки тощо.

Серйозно захворівши, людина звичайно припиняє вживати спиртні напої, або знижує їх вживання до рівня незначного ступеня ризику. Якщо ж цього не відбувається, вона вмирає від соматичних захворювань, хоча першоджерелом цього є алкоголь.

Фізіологічним показником переходу продрому алкоголізму до першої стадії алкоголізму є підвищення резистентності до алкоголю в 3-4 рази у порівнянні з початковою, яка колись викликала сп’яніння. Відповідно пізніше спрацьовує і феномен насичення алкоголем у стані сп’яніння. Потім він поступово зникає, як і блювотний рефлекс на передозування.

Життєрадісність та активність, що властиві перехідному етапові передхвороби, поки що зберігаються, але тепер людина частіше буває дратівливою, брутальною, може поводитися зухвало і нахабно. Незважаючи на доброзичливий настрій (яким супроводжується стан ейфорії) в стані сп’яніння, вона інколи безцеремонно втручається до чужих розмов, нав’язливо привертає до себе увагу оточуючих, а інколи поводиться взагалі недоречно і нетактовно. Це свідчить про зниження самоконтролю, надлишкову емоційність, розгальмованість потягів. На цьому етапі вже починають виникати конфлікти з оточуючими, виявляються ознаки соціальної дезадаптації: сварки в сім’ї; інколи, в стані сп’яніння – антигромадська поведінка; прогули на роботі або за місцем навчання, зниження успішності, а потім і взагалі припинення навчання тощо.

Слід особливо підкреслити, що при переході від продрому до першої стадії алкоголізму швидкість зниження соціальної адаптованості багато в чому залежить від норм і вимог соціального середовища. Якщо пияцтво є звичним для того мікросередовища, де живе починаючий алкоголік, то хвороба буде формуватися швидше. Якщо ж суспільна думка засуджує зловживання спиртними напоями, то це, звичайно, примушує людину обмежувати себе. Вона ще намагається контролювати частоту вживання та кількість спиртного, пробує приховати запах алкоголю, зберігає задовільну працездатність. Але тверезий стан стає все більш болісним, а потяг до алкоголю зростає.

Важливою відмінністю першої стадії алкоголізму від передхвороби є потяг до алкоголю навіть в тверезому стані. Тепер вже людина ніколи не відмовляється від частування спиртним і, більше того, сама починає шукати привід до пиятики: організовує вечірки, поїздки за місто, запрошує родичів або друзів на недільний обід; вона охоче йде у гості туди, де буде спиртне. Очікування застілля з пиятикою викликає у неї радісне збудження. Якщо ж ці наміри не справджуються або виникає якась перешкода, то починаючий алкоголік стає дратівливим, гнівається, висловлює незадоволення. При цьому він здебільшого навіть не усвідомлює, що причина його незадоволення – відсутність алкоголю, висуваючи, як правило, інші претензії та звинувачення оточуючим.

З поглибленням захворювання посилюється потяг до алкоголю. Якщо раніше, в перехідній стадії, прагнення «добавити» дозу спиртного виникало тільки в стані сп’яніння і було ще контрольованим, то тепер бажання випити стає постійним, воно задовольняється за будь-яких ситуацій (офіційний прийом, присутність начальства тощо). Таке посилення потягу зумовлене поступовим згасанням ейфорійного ефекту і прагненням хворого знову його отримувати. В першій стадії алкоголізму практично кожне вживання алкоголю закінчується глибоким сп’янінням. Людина вже втрачає контроль над кількістю випитого і продовжує пити доти, доки є спиртне. Якщо ж зовнішні обставини зупинять її, тобто виникає ситуація неможливості подальшого вживання алкоголю (наприклад, жінка повернулася додому і розігнала «теплу» компанію), то хворий потерпає від стану дисфорії.

Слід відмітити, що від ступеня зростання потягу до алкоголю, зовнішній контроль за поведінкою, вплив сім’ї, рідних і близьких стає для починаючого алкоголіка все менш значущим. Ставлення хворого до навколишнього світу різко змінюється. Все, що пов’язане зі сп’янінням, сприймається ним у райдужному світлі: справжні друзі – це ті особи, з ким завжди можна випити; гарна компанія – це там, де п’ють; добра людина – та, яка пригостить спиртним або у якої можна позичити гроші. Все, що перешкоджає пиятиці, починає оцінюватися негативно: попередні заняття та захоплення, які тепер здаються марною витратою часу; друзі, які застерігають від зловживання спиртним; рідні, від яких треба приховувати свій потяг. Звісно, така переоцінка цінностей відбувається не одразу.

На початку першої стадії хвороби, у людини ще зберігаються неалкогольні захоплення та інтереси; вона ще отримує задоволення від того, що радувало її раніше, однак все більш чітко на перший план висувається бажання стану алкогольної ейфорії. Поступово змінюється ієрархія мотиваційної сфери, і за необхідності зробити вибір, з декількох можливих дій вибирається вживання алкоголю. Як справедливо відмічає І.М.П’ятницька, спиртне стає міркою ставлення до навколишнього світу, міркою оцінки подій, своїх і чужих вчинків. Симпатії та антипатії розподіляються за полюсами «сп’яніння – утримання».

Згадані зміни особистості, що виникають в період першої стадії алкоголізму, пояснюють той факт, що рідні та близькі все рідше і рідше можуть утримати хворого від вживання спиртного.

Загальний стан здоров’я, самопочуття на першій стадії алкоголізму залишаються добрими. Але в тверезому стані людина вже відчуває деякі ознаки, що є свідченням подальшого розвитку захворювання. З’являється підвищена стомлюваність, деяка безтолковість, легко розсіюється увага. На роботі така людина ніяк не може включитися до трудового ритму, переходить з місця на місце, чіпляється до співробітників зі сторонніми розмовами, витрачає час на справи, не пов’язані з робочими обов’язками. Вже немає тієї витривалості до перевантажень і шкідливих впливів, яка була в продромі алкоголізму. Навпаки, навіть невеликі зміни в режимі, кліматичних умовах, погоді викликають ускладнення в пристосуванні організму. Вранці у людини відсутній апетит, з’являються ознаки астенічного синдрому.

Як зазначалося вище, ознаки побутового пияцтва (тобто продрому) і алкоголізму (а це вже хвороба) багато в чому схожі: їх симптоми часто виражені нечітко і переплетені між собою. Наприклад, у одної людини висока толерантність до алкоголю може узгоджуватися з гарним ситуаційним контролем над пиятикою. У іншої, навпаки, втрата ситуаційного контролю призводить до середнього і навіть глибокого ступеня сп’яніння, що супроводжується блювотою (тобто захисний блювотний рефлекс ще зберігається). Як все ж таки відрізнити побутове пияцтво від алкоголізму?

Діагностика алкоголізму, на відміну від багатьох інших захворювань, не може бути заснована на відокремленні якогось одного, основного симптому. Діагноз ставиться виходячи з асоціативного принципу – за сукупністю симптомів. При цьому констатація всіх зазначених вище симптомів не обов’язкова, оскільки абсолютно всі симптоми можуть і не проявлятися. У одних людей якісь симптоми виражені більш яскраво, а якісь відсутні; у інших – навпаки.

Межею між побутовим пияцтвом і алкоголізмом є момент трансформації групи основних симптомів:

1. Симптом узалежнення. Якщо в продромі алкоголізму відмічається симптом бажаності алкоголізації, коли різні обставини (зустріч з приятелем, день народження співробітника, вдала купівля, просто наявність вільного часу та грошей) наштовхують на думку про пиятику, то при алкоголізмі цей симптом стає патологічним. Патологічний симптом узалежнення від алкоголю проявляється в тому, що думки про випивку стають нав’язливими, людина не може усунути їх зі свідомості, придушити обсесивний потяг до спиртного.

2. Втрата кількісного контролю. Підвищення толерантності до алкоголю, яке виникає вже в продромі, супроводжується запізненням «включення» феномена насичення. Нагадуємо, що це проявляється в тому, що людина випиває спиртного в 3-4 рази більше порівняно зі своєю первісною дозою, яка раніше викликала сп’яніння. Захворівши на алкоголізм, людина практично втрачає контроль над кількістю випитого, виходячи за межу біологічної резистентність, що призводить до глибокого ступеня сп’яніння, інколи близького до коми.

3. Втрата ситуаційного контролю. В продромі алкоголізму людині важко відмовитися від випивки. Особливо неприємно, коли доводиться згорнути застілля, що вже розпочалося. Однак, якщо цього вимагають обставини (наприклад, тільки-но розпочали відмічати день народження співробітника, як від начальства надійшло термінове завдання), людина ще здатна відмовитися від вживання спиртного. Границею захворювання слід вважати той момент, коли негативні емоції (почуття досади, розчарування, злості) при відмові від випивки перетворюються в неможливість відмовитися. Почавши пити, людина не може зупинитися при цьому, не звертає уваги на несхвальні погляди оточуючих (наприклад, на офіційному прийомі, ділових переговорах), на зауваження дружини (наприклад, в гостях у родичів), на насмішкуватий шепіт співробітників у неї за спиною (на дні народження у співробітника). У цьому проявляється симптом втрати ситуаційного контролю. Таким чином, критеріями алкоголізму є симптоми узалежнення та втрати контролю.

Очевидно, що наведені критерії є психологічними. Здавалося б, хто, як не сама людина, може найкраще визначити їх у себе? Це ж власне вона переживає всі ці відчуття... Однак у подібному випадку метод самоспостереження безсилий. Перешкодою є симптом анозогнозії, який з’явився вже в продромі алкоголізму.

Як правило, алкоголіки в першій стадії не потрапляють в поле зору лікарів. Вони не вважають себе хворими і до лікаря не звертаються. У відповідь на тривожні розпитування, а тим паче докори рідних (дружини, матері) починаючий алкоголік намагається виправдовуватися, придумуючи ніби об’єктивні та поважні причини зловживання алкоголем. Розповідати про свої відчуття він не збирається, тому близькі люди можуть тільки здогадуватися про наявність захворювання, ретельно і об’єктивно аналізуючи свої спостереження та зіставляючи факти. Орієнтиром у цій кропіткій роботі можуть слугувати такі об’єктивні критерії:

1) заперечення людиною того, що вона стала пити більше, ніж півроку-рік тому. Відмова визнавати, що її шкідливі звички мають негативні наслідки (сварки з дружиною, неприємності на роботі, конфлікти з друзями, невиконання обіцянок, надмірна витрата грошей на випивку та організацію застілля тощо); прагнення пояснити ці негативні факти будь-якими іншими причинами, не пов’язаними зі зловживанням спиртним;

2) кількість вживаного алкоголю стає в 3-4 рази більшою, ніж первісна доза, яка раніше викликала сп’яніння;

 3) наявність хоча б двох-трьох випадків сп’яніння із наступною амнезією, тобто, коли ранком вже твереза людина не пам’ятає, що вона робила в стані сп’яніння.

Наприкінці першої стадії алкоголізму вже відмічаються зміни в зовнішності людини. Вона не завжди чепурна, «підтягнута», з’являється неохайність в одязі. Обличчя набуває рожевого відтінку; трохи набрякле, пастозне, воно ніби «повніє». Райдужна оболонка очей губить яскравість кольору. Волосся тьмянішає. Голос стає гучнішим, більш жорстким, втрачає м’які інтонації, виразність. При розмові у людини виникають ускладнення у виборі слів, вона часто повторює стереотипні, шаблонні звороти мови, їй важко зосередитися і інтелектуально мобілізуватися.

Тривалість першої стадії алкоголізму в середньому коливається від одного до чотирьох років.

У другій стадії алкоголізму поведінка хворого як в стані сп’яніння, так і в тверезому значно змінюється. Якщо раніше після вживання спиртного людина була веселою, рухливою, щедрою на вигадки, доброзичливою, привітною, то тепер картина зовсім інша. Емоції нестійкі; виникають спалахи гніву і злобності з найнезначнішого приводу; хворий стає прискіпливим, дратівливим, упертим. Притаманна раніше активність і рухливість замінюється метушливістю, безладністю дій, дезорганізацією поведінки. У тверезому стані думки хворого зайняті алкогольною темою, оскільки бажання випити присутнє постійно, і для випивки вже не потрібно будь-якого приводу.

Загальне самопочуття погіршується, людина стає млявою, апатичною і проявляє активність тільки в тому випадку, якщо це необхідно для отримання алкоголю. Апетит відсутній, сон стає тяжким, неспокійним, переривчатий, з частими пробудженнями, і не приносить відпочинку. Хворий прокидається вранці в злобному, похмурому настрої. Щоб покращити свій стан, людині вже необхідно прийняти алкоголь. Тепер вживання алкоголю практично не дає ефекту ейфорії (настільки цей ефект слабкий і короткочасний), і людина п’є тому, що її нормальне фізичне і психічне самопочуття неможливе без чергової дози. Тільки в стані сп’яніння алкоголік в другій стадії хвороби може відчувати апетит, добре спати, здійснювати сексуальні функції.

Психобіологічний механізм вказаних змін полягає в тому, що встановлюється алкогольний гомеостаз. Це означає, що як тільки звичний для алкоголіка рівень етанолу в крові знижується, у людини виникає компульсивний (тобто фізичний, який йде від тіла і тому в більшості випадків непідвладний для свідомості) потяг до алкоголю. Слід підкреслити, що компульсивний потяг настільки сильний, що діє, ніби проминаючи рівень свідомої регуляції поведінки, і реакція в даному випадку фактично інстинктивна, так само, як ми інстинктивно робимо вдих при зниженні рівня кисню в крові.

Формування компульсивного потягу до алкоголю, або іншими словами виникнення вже фізичної залежності свідчить про наявність абстинентного синдрому – основного критерію визначення другої стадії алкоголізму. Абстинентний синдром проявляється в стані гострого психічного та соматичного дискомфорту: тремтіння рук, спрага, відраза до їжі, головний біль, пітливість, болісні відчуття у всьому тілі, пригнічений настрій, відчуття тривоги, страху, нудьги. У хворого можна спостерігати буквально «вегетативну бурю» в період абстиненції, яка одразу ж припиняється після прийняття алкоголю.

Якщо алкоголь відсутній, то стан хворого загострюється і може виникнути алкогольний делірій («біла гарячка»). Це стан гострого психозу, коли людина поводиться як божевільна, бачить галюцинації й не доступна контакту.

Другій стадії алкоголізму відповідає ще більш висока резистентність до алкоголю: в 4-5 разів більше у порівнянні з первісною кількістю, що викликала сп’яніння. Захисний блювотний рефлекс на передозування повністю втрачений. Випадки сп’яніння з амнезією стають систематичними. Глибоке сп’яніння стає нормою поведінки. Людина може виконувати тільки некваліфіковану роботу, і ту неякісно.

Алкоголік у другій стадії все більше втрачає зв’язок з навколишньою реальністю. Йому нікого і нічого не потрібно, окрім алкоголю. Навіть компанія пияків його не приваблює. Зауважимо, що алкоголіки другої стадії вже не являють собою колишній веселий гурт, що крокує вулицями у пошуках пригод або залюбки гомонить у дворі, як це було в першій стадії алкоголізму. Тепер алкоголіки, якщо й збираються, то тільки з метою здобути спиртне, разом випити, а потім компанія швидко розпадається і вони розбрідаються, занурені самі в себе.

На другій стадії алкоголізму продовжується зміна зовнішності хворого. Рожевуватий відтінок шкіри обличчя переходить в застійну червоність або блідість, на фоні якої проступають червоні прожилки дрібних кровоносних судин. Обличчя ще більш пастозне, часто одутле, невиразне. Міміка примітивна, лінія роту ніби розпущена внаслідок розслабленості кругового м’язу рота; нижня губа відвисає. Людина деградує не тільки як особистість, але й психічно, в широкому значенні цього терміну. У молодому віці ця стадія звичайно продовжується півтора-два роки, оскільки хворий або починає лікуватися, або гине внаслідок травми (бійка, автомобільна катастрофа) чи самогубства.

У випадку продовження вживання спиртних напоїв наступає третя стадія алкоголізму, яка характеризується повним розпадом особистості людини та виснаженням всіх психофізіологічних функцій.

Синдром психічного узалежнення від алкоголю змінюється за рахунок поглиблення та посилення фізичного узалежнення. Алкоголік приймає етанол, щоб зменшити фізичний дискомфорт. Толерантність до спиртного знижується, і тепер уже людина швидко п’яніє, доходячи до важких станів інтоксикації навіть від малих доз. Хворі в третій стадії часто вживають сурогати, бо від них при меншій кількості випитого виникає більший ефект сп’яніння. Амнезії майже постійні, глибокі та стійкі. В цій стадії алкоголік п’є запоями: 3-4 дні безперервного вживання спиртного чергується з 10-15 днями так званого світлого проміжку. Може бути й навпаки.

Особистість хворих нівелюється, роблячи алкоголіків третього ступеня навіть зовнішньо схожими один на одного: спустошеними, байдужими до навколишньої дійсності, з явними ознаками недоумкуватості. Відмічаються такі органічні симптоми недоумкуватості, як погіршення пам’яті, зниження критики, загальні порушення строю особистості. Неврологічна симптоматика загострюється, можуть з’явитися системні порушення, мозкові синдроми, порушення координації рухів тощо.

Алкоголіки третього ступеня обов’язково хворі соматично: цироз печінки, виразка шлунку, серцево-судинні захворювання тощо. У них часті судинні кризи з наступними паралічами та парезами. Крім того, у них вкрай знижена опірність організму, в результаті чого вони вмирають не стільки від інфаркту, інсульту та інших, небезпечних для життя хвороб, а скоріше від звичайних, як правило, підвладних лікуванню захворювань: грип, запалення легенів тощо.

Третя стадія алкоголізму в середньому формується через 8-10 років після початку зловживання алкоголем.

Динаміка узалежнення від наркотичних речовин має свої закономірності, дещо відмінні від алкогольного узалежнення.

Починається все, зазвичай, з паління препаратів з конопель. Під час чергової пиятики в затишному місці, де зібралася компанія, хтось «пускає по колу косяк». Кожний підліток затягується цигаркою з гашишем і передає далі. При цьому ті підлітки, в яких паління гашишу викликає негативну реакцію, звичайно не признаються у цьому, а прилаштовуються до загального настрою.

Рідше першим наркотиком, який пробує підліток, буває препарат опію. Це трапляється, коли новачок потрапляє до вже сформованої групи наркоманів або має товариша – досвідченого наркомана, котрий умовляє його «пізнати справжній кайф».

Етап перших спроб не є хворобою, він не має ніяких наркологічних закономірностей і загалом відноситься до поведінкових порушень. Більше того, як було показано вище, перші спроби можуть взагалі залишитися єдиними, якщо це трапилося з соціально адаптованим підлітком.

Одиничним випадкам вживання наркотиків притаманна відсутність мотивації зміни свого психічного стану, тут нема вибірковості, ритмічності прийому. Здебільшого тут мотивом наркотизації є цікавість, інтерес до експериментування. Однак, якщо в силу несприятливих умов особистісного розвитку у підлітка сформувалася потреба у зміні свого психічного стану, у нього виникає бажання знову і знову вживати наркотичні речовини. Він активно шукає випадку спробувати нові психоактивні речовини, щоб пізнати незвичайні відчуття. Прийом наркотиків стає більш частим, ритмічним, формується стереотип вживання психотропних речовин. Так виникає наступний етап пошукової полінаркоманії.

Пошукова полінаркоманія – найбільш розповсюджена форма вживання психоактивних речовин у підлітковому віці. За даними дослідників, 46,3% усіх обстежених ними підлітків проходили цей етап. На цьому етапі підлітки встигають перепробувати всі психоактивні речовини, котрі вони можуть дістати.

Оскільки вживання психоактивних речовин звичайно відбувається в групі, воно тісно пов’язане зі стандартами групової поведінки. Підлітки збираються своєю компанією в такому місті, де їм не будуть заважати, вони налаштовані на те, щоб розслабитися, невимушено поспілкуватися під музику. Вживання наркотиків спочатку виступає як компонент приємного проводження часу, а не як самоціль. В цей же час підлітки з задоволенням прислуховуються до своїх відчуттів, що пов’язані з дією того чи іншого наркотику, запам’ятовують їх, порівнюють. Вони з великим натхненням розповідають один одному про свої враження, обговорюють, який наркотик кращий. Престижним вважається вживання більш сильних наркотиків.

На етапі пошукової полінаркоманії потяг до наркотику поки що відсутній, у підлітка немає психічного узалежнення від нього. Це скоріше стандарт групової поведінки, ситуаційна (групова) залежність, коли бажання вжити ту чи іншу психоактивну речовину виникає тільки в певній ситуації та певному середовищі. У підлітків на цьому етапі вже реалізується готовність до вживання наркотиків. Коли лідер групи пропонує прийняти якусь з психотропних речовин, ніхто з членів групи не заперечує. Однак, поза своєї компанії підліток не вживає наркотики. Навіть маючи вдома певний запас психотропних речовин, він зберігає їх лише для того, щоб вжити разом з усіма, в своєму звичному оточенні.

У період пошукової полінаркоманії для підлітка не має значення, яку з наркотичних речовин вживати. Перевага спочатку все ж віддається алкоголю та «легким» (які вважають «нешкідливими») наркотикам. Потім можна спостерігати своєрідне колекціонування: спробувавши новий наркотик, підліток з гордістю розповідає про свої відчуття друзям, демонструючи свої враження про «кайф», так само, як філателіст демонструє нову марку. Кожний учасник групи намагається поповнити свою «колекцію» почуттів від наркотиків, жадібно засвоюючи інформацію про дію психоактивних речовин, засоби їх виготовлення або місце придбання тощо. Серед інтелектуально розвинутих підлітків-наркоманів навіть існує такий афоризм: «Той, хто шукає свій наркотик, шукає самого себе».

З часом цей етап пошукової полінаркоманії переходить в етап фонового полінаркоманії. Перепробував більшість психоактивних речовин, підліток відшуковує той наркотик, який йому надає якнайбільше задоволення. Саме поява такої вибірковості, наявність наркотику, якому надається найбільша перевага на фоні решти, є провідною рисою цього етапу. Водночас, потягу, навіть до найбільш вживаного наркотику, поки що немає, узалежнення (навіть психологічне) ще відсутнє. Будь-яких активних дій у пошуках саме цієї психоактивною речовини підліток не вчиняє, а обирає свій наркотик лише тоді, коли є вибір.

На етапі фонової полінаркоманії підвищується толерантність до психоактивних речовин (частіше всього – до найбільш бажаного наркотику), знижуються або зникають захисні рефлекси. Найбільш привабливою звичайно стає речовина з найбільш високою наркогенністю або препарат, до якого підліток є найбільш чутливим у силу своїх індивідуальних особливостей. Здебільшого це опій (щоправда, в Україні вживаються частіше його сурогати), бензодиазепіни та снотворні препарати. Значно рідше гашиш, ефедрон. Практично не зустрічається на цьому етапі вживання хінолітиків і летючих речовин (інгалянтів).

Тривалість етапу фонової полінаркоманії невелика – від трьох тижнів до півроку. Цей етап ніби підготовлює перехід до першої стадії наркоманії.

Таким чином, захворювання на алкоголізм та наркоманію ніколи не буває випадковим («через зацікавленість»), раптовим. Захворюванню завжди передує дуже тривалий період соціальної дезадаптації дитини (спочатку вдома, а потім і в школі), період перших спроб вживання психоактивних речовин, пошуковий полінаркоманія, де провідну роль відіграють стандарти групової поведінки; фоновий полінаркоманія, де найбільш яскраво виявляється мотив зміни свого психічного стану за допомогою найбільш привабливого наркотику.

У початковий період вживання психоактивних речовин, тобто до формування потягу до них (поки ще немає психічного узалежнення) підлітку навряд чи може допомогти нарколог. Медикаментозне лікування застосовувати ще рано, а переконання про згубний вплив психоактивних речовин не сприймається, оскільки у підлітка вже сформувалась психологічна готовність до вживання алкоголю чи наркотиків. Допомогти може тільки вплив, спрямований на порушення цієї готовності. Необхідне виправлення відхилень в розвитку особистості, що детермінують прагнення змінити свій психічний стан штучним шляхом. Найбільший ефект може дати психологічний (психотерапевтичний) вплив, що базується на знаннях психологічних причин виникнення у підлітка потреби у вживанні психоактивних речовин.

Багато людей вважають, що одне-два вживання наркотиків практично нешкідливі. Це помилка. Наукові дослідження і повсякденна практика лікарів доводять протилежне. Перша спроба наркотику – це «гра зі смертю». Якщо людина, яка схотіла покуштувати наркотик, робить першу затяжку ним (при палінні) або вживає його іншим шляхом, в неї миттєво можуть розвинутися раніше компенсовані алергічні реакції, виявитись прихований порок серця, внаслідок чого настає гостра киснева недостатність в клітинах мозку, серцевих м’язах, що призводить до раптової смерті. З великою ймовірністю це стосується тих, хто часто хворів простудними захворюваннями, пневмоніями, у кого відмічаються захворювання шлунково-кишкового тракту, порушення в функціонуванні (а тим більш хвороби) нирок, печінки, серця, а також тих, хто схильний до алергічних реакцій. Візьміть до уваги, що в лікарні перед операцією перш за все з’ясовують особливості реагування людини на різноманітні лікарські речовини, щоб запобігти можливості анафілактичного шоку (одного з найважчих проявів алергічної реакції у відповідь на введення в організм чужорідної речовини), який нерідко закінчується смертю.

Передозування наркотику також призводить до смертельного наслідку. Уникнути трагічного результату в цьому випадку можна тільки при своєчасно наданій медичній допомозі в умовах лікарні. Природно, що, вперше куштуючи наркотик, людина ще не може мати уявлення про те, яка доза буде для неї помірною, а яка – надмірною. Вона приймає стільки, скільки радять більш досвідчені «друзі». Однак, при цьому не ураховується індивідуальна реакція на психотропні речовини.

Перша спроба вживання неповнолітніми наркотичних речовин багато в чому стає вирішальною в плані формування подальшого ставлення до них. У ряді випадків у дітей та підлітків, які перенесли в минулому органічні поразки головного мозку (наприклад, в результаті черепно-мозкової травми, асфіксії при пологах, нейроінфекцій, впливу отруйних речовин тощо), при вживанні наркотику дуже ймовірно виникнення стану гострого отруєння, що супроводжується нудотою, блювотою, запамороченням, головним болем тощо. Така підвищена чутливість до наркотиків звичайно утримує людину від повторного вживання, викликає до них відразу.

Оскільки наркотичні речовини впливають на всі рівні функціонування нервової системи, їх вживання швидко призводить до формування хворобливої пристрасті до них. Якщо при алкоголізмі, як вже відмічалося, перша стадія настає через 5-6 років у дорослих і через 1-2 роки у неповнолітніх, то перша стадія наркоманії може виникнути вже через 3 тижні при систематичному вживанні наркотиків. Наприклад, достатньо 5-8 ін’єкцій, які містять похідні опію, щоб сформувалася перша стадія наркоманії. В середньому ж, при епізодичному вживанні наркотиків хвороба формується через два-чотири, найдовше через шість місяців з моменту початку наркотизації.

Виникнення психічного, а за цим і фізичного узалежнення від наркотиків свідчить про захворювання наркоманією. Хоча вживання різноманітних наркотичних або токсичних речовин привносить в картину хвороби свої специфічні ознаки, форми прояву і стани захворювання, його наслідок загалом однакові.

У першій стадії наркоманії відмічається синдром психічного узалежнення, який виявляється спочатку неусвідомлюваним, а потім повністю усвідомлюваним і нездоланним потягом до наркотику. Ознаками неусвідомлюваного потягу можуть бути: стан незадоволеності при відсутності наркотику, пожвавлення в передбаченні його приймання, розмови на «наркотичні» теми, некритична позитивна оцінка співучасників наркотизації і неприязні почуття до людей, що перешкоджають цьому. Поступово потяг, думки про наркотизацію в свідомості підлітка займають домінуюче місце. Стан наркотичного сп’яніння стає для нього найбільш бажаним. Сфера потягів, почуттів перебудовується, будь-які приємні переживання і відчуття втрачають значущість в порівнянні з дією наркотику. В цій стадії розвитку наркоманії підліток втрачає зв’язки з позитивним соціальним оточенням, втрачає цікавість до улюблених раніше занять (спорт, музика, розваги), практично перестає навчатися, часто прогулює заняття. З часом згасає здібність до співпереживання, навіть по відношенню до близьких і раніше коханих людей.

Відбуваються зміни в організмі. Поступово припиняється дія захисних рефлексів. Наприклад, якщо раніше, при палінні гашишу виникали нудота, запаморочення, почуття побоювання, тривоги, а при введенні опіатів – легке свербіння, то тепер ці реакції зникають. З розвитком захворювання поступово згасає ейфорія, і наркоман примушений постійно збільшувати дози. В результаті цього, реакція організму на дію наркотику якісно змінюється. Якщо здорова людина, прийнявши хоча б терапевтичну дозу наркотику, втрачає здатність повноцінно володіти своїми психічними функціями (пам’яттю, увагою, мисленням тощо), то наркоман, навпаки, не здатний володіти своїми психічними функціями без впливу наркотику. Тільки в стані наркотичної інтоксикації поновлюється психічна працездатність, з’являється почуття благополуччя, душевного комфорту.

На першій стадії захворювання відмічається зміна в резистентності наркотику (толерантності), яка підвищується в кілька разів. Епізодичне (від випадку до випадку) приймання наркотичної речовини змінюється систематичним. Тривалість першої стадії захворювання різна, залежно від виду наркотику, але в середньому вона складає від 1-2 і до 8-10 років для дорослих і від півроку до 3-5 років для тих, хто розпочав вживати їх ще неповнолітнім.

У другій стадії наркоманії до яскраво вираженого психічного узалежнення від наркотику додається і фізичне узалежнення. Тепер вже відчуття не тільки психічного, а й фізичного комфорту досягається лише при наявності наркотику в організмі. Якщо дія наркотику припиняється, а чергової дози немає, то виникає абстинентний синдром (синдром позбавлення). Прагнення до наркотику в стані абстиненції переборює всі інші бажання, навіть такі, як голод і спрага. Воно повністю підкоряє собі поведінку індивіда. Людина в подібному стані думає тільки про наркотик, вона здатна на все, в тому числі й на злочин, щоб якомога швидше здобути і прийняти наркотичну речовину.

Абстинентний синдром з’являється звичайно через 8-10 годин або по закінченню першої доби відсутності наркотику в організмі хворого. Окрім психічного напруження, почуття нудьги, злобності, тривоги спостерігаються порушення фізичного стану: слинотеча, сльозотеча, нежить, «гусяча шкіра», прискорене серцебиття. Потім з’являється озноб, приступи жару, пітливість, напруженість і нестерпні болі в м’язах, ломота в суглобах. Хворий неспокійний, хаотично рухається, марить. Далі настають розлади роботи шлунково-кишкового тракту, судороги, може початись гострий психоз, судорожні припадки, неконтрольоване виділення сечі і калу. В такому стані хворий втрачає людську подобу, може покінчити життя самогубством, вчинити злочин.

У другій стадії наркоманії повністю зникає захисний рефлекс організму на передозування, стабілізується максимальний рівень резистентності до наркотику. В цій стадії захворювання супроводжується фізичними змінами, які свідчать про інтоксикацію всього організму: загальним виснаженням, порушеннями шкіряних покровів; відмічається ламкість нігтів, випадіння волосся, зубів, ознаки раннього старіння.

Спостерігаються також значні зміни в психічній сфері: спад життєвої активності людини, зниження інтелекту, погіршення пам’яті, остаточне згасання моральних почуттів. Відмічається повна втрата соціальних і особистісних інтересів, порушуються зв’язки з рідними та близькими, згасають прихильності. Наркоман вже не може працювати, бо всі його думки зосереджені на тому, щоб здобути наркотики, без якого він вже не може жити; а приймати його доводиться все частіше, по декілька разів на день. Придбання наркотику вимагає великих грошових коштів, які, зважаючи на втрату працездатності, природно, не поповнюються. Це штовхає наркомана на злочинний шлях.

Наркоманія змінює характер людини, спотворює її особистість. Поведінка наркомана стає обтяжливою для оточуючих, особливо для рідних і близьких, оскільки ці хворі неприємні в спілкуванні, черстві, егоїстичні, бачать в оточуючих своїх ворогів.

У третій стадії наркоманії стійкість до наркотику, напроти, падає. Попередні дози викликають гостре отруєння. Стан ейфорії повністю відсутній. Спостерігається виражена моральна та соціальна деградація. Хворий перетворюється на глибокого інваліда, його життя знаходиться під постійною загрозою смерті.

Слід зауважити, що рідко хто з наркоманів доживає до третьої стадії. Більшість з них помирає набагато раніше: від передозування, від зараження крові та інших хвороб, викликаних інфекцією, яка передається через не стерилізований шприц з голкою. Наркомани гинуть в ході здійснення злочинів, під час бійок тощо. Дуже багато наркоманів закінчують життя самогубством.

Отже, прослідкувавши процес формування адиктивної поведінки, ми бачимо, що природний потяг людини до задоволення потреби в нових емоціях, яскравих і нових враженнях може призвести її до загибелі. Якщо розглядати людину як індивіда, то будь-який з нас може стати алкоголіком або наркоманом. Яку психотропну речовину обере людина, з якою швидкістю вона буде рухатись від стадії до стадії, які форми буде мати її деградація, залежить від її індивідуальності. А ось те, чи зможе людина сама керувати своєю поведінкою чи втратить контроль над вживанням алкоголю (або розпочне вживати наркотики) і стане узалежненою від психотропних речовин, визначають особливості її особистості, які формуються в процесі онтогенезу.

Психологічні особливості підлітків, які зловживають алкоголем і наркотиками, є складовими специфічного „синдрому”, виявивши який, можна передбачити небезпеку у подальшому розвитку життєвого шляху особистості.

Схильність до адиктивної поведінки – це особистісне новоутворення, що детермінує готовність до вживання психотропних речовин.

Особистісна схильність до адиктивної поведінки складається з таких компонентів:

відсутність мотивації досягнення (натомість перевагу має мотивація уникання), аж до відмови вважати себе суб’єктом діяльності;

не сформованість функції прогнозу поведінки;

низький рівень розвитку самоусвідомлення, відсутність навичок рефлексії;

екстернальний локус контролю;

низький рівень самоповаги, аж до неприйняття образу «Я», який, однак, може маскуватися захисною поведінкою, що демонструє завищену самооцінку;

самозахисний тип реакції на фрустрацію, що виявляється в відмові від діяльності при зіткненні з найменшими труднощами;

суперечність самооцінки та рівня домагань, що виявляється в алогічності та непослідовності діяльності, яка пов’язана з подоланням перешкод;

тенденція до втечі від реальності в ситуації фрустрації.

Особистісна схильність до адиктивної поведінки формується поступово, в процесі онтогенезу. Причиною її виникнення є несприятлива соціальна ситуація розвитку дитини. Своєчасна психологічна корекція цього особистісного новоутворення дозволяє уникнути формування психологічної готовності до вживання психотропних речовин. Якщо ж така корекція відсутня, то подальший розвиток особистості підлітка викривлюється, і його поведінка набуває все більшої схожості з поведінковими проявами неповнолітніх «групи ризику». В зв’язку з цим виникає питання про необхідність діагностики особистісної схильності до адиктивної поведінки.

Діагностика особистісної схильності до адиктивної поведінки повинна проводитися в комплексі з виявленням параметрів, які опосередковано визначають виникнення потягу до психотропних речовин. Це перш за все визначення наявності у підлітка біологічної схильності до алкоголізму, діагностика психопатій або акцентуацій характеру, мінімальних мозкових дисфункцій. Велике значення має також спадкова обтяженість, умови сімейного виховання та соціальна ситуація розвитку дитини в цілому. Комплексна діагностика такої схильності дозволяє виявити дітей і підлітків, стосовно яких необхідне термінове застосування психокоригувальних методів.

 

Питання для самоконтролю:

 

1. Що таке адитивна (узалежнена) поведінка?

2. Назвіть критерії захворювання на алкоголізм?

3. Які особливості характерні для перебігу алкоголізму у неповнолітніх?

4. Дайте визначення наркоманії, проаналізуйте особливості її перебігу залежно від виду вживаних наркотичних речовин.

5. Охарактеризуйте мотиви та наслідки токсикоманії неповнолітніх.

6. Чи шкідливе тютюнопаління?

7. Чим пояснюється схильність неповнолітніх до адиктивної поведінки?